Ухвала суду № 29900897, 19.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/82037/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Авдіївці Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року

у справі №2а/0570/11446/11

за позовом Державної податкової інспекції у м.Авдіївці Донецької області (надалі -ДПІ у м.Авдіївці Донецької області)

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАН-Т»(надалі -ТОВ «КВАН-Т»); 2. Акціонерного товариства закритого типу «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях»(надалі -АТЗТ «УРБП «Шлях»)

про стягнення у дохід держави коштів, одержаних за правочином, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, -

встановив:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про стягнення у дохід держави коштів, одержаних за правочином, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17.08.2011р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011р., в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з висновками попередніх судових інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції і прийняття у справі нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, 02.03.2010р. між відповідачами був укладений договір №02-03/01, предметом якого є поставка товару, найменування, кількість та ціна яких встановлюється в специфікаціях та додаткових угодах. Відповідно до специфікації (додаток №1 до зазначеного договору) предметом поставки є металопрокат РП-65- 2ПП М76Т ТУУ 14-2-1252-2000.

На поставлений товар - металопрокат АТЗТ «УРБП «Шлях»(правонаступник ПАТ «УРБП «Шлях») були видані ТОВ «КВАН-Т»податкові накладні: від 18.03.2010р. №10; від 05.04.2010р. №9; від 20.04.2010р. №26; розрахунок №9/26 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 20.04.2010р. №26 за договором від 02.03.2010р. №ДГ02-03/1; видаткова накладна від 05.04.2010р. №РН-0000150. В оплату поставленого товару ТОВ «КВАН-Т»були сплачені кошти, що підтверджується банківськими виписками.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказані вище документи первинного податкового обліку доводять реальний характер фінансово-господарських операцій між відповідачами.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач посилався на те, що в ході проведення перевірки ПАТ «УРБП «Шлях»з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Квант-Т»встановлено відсутність здійснення угоди №02-03/01 від 02.03.2010р.

Крім того на доведення укладання правочину між відповідачами з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, позивач посилався на акт перевірки TOB «КВАН-Т»від 12.04.2011р. №69/2300/36582595, в основу висновків якого покладений принцип визначеності нікчемності правочину, між TOB «КВАН-Т»та його контрагентом - ПАТ «УРБП «Шлях»по господарським відносинам, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Висновок про нікчемність правочину міститься в акті перевірки як доказ в підтвердження позовних вимог. Підставою позовних вимог щодо стягнення коштів у дохід держави податковий орган визначає вимоги статей 203, 215, 216, 228 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна особи, держави Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається.

Статтею 207 у ч.1 Господарського Кодексу України обумовлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Таким чином, для застосування конфіскаційних санкцій необхідно доводити умисел учасників правочину направлений на порушення інтересів держави і суспільства.

Податковий орган правовою підставою для висновку про нікчемність оспорюваного правочину вказує те, що у TOB «КВАН-Т»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Таким чином, податковим органом здійснюється висновок, що угода мають ознаки нікчемності.

Разом з тим, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку, що надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи на нікчемність правочину податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, які за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Адже, встановивши наявність недійсності або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, позивач має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально - процесуального законодавства.

За статтею 228 Цивільного кодексу України, кваліфікація правочину, як нікчемного передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків).

Отже, висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, а податковому органу законодавством таких повноважень не надано.

При цьому, суди вказали, що умисел жодної із сторін оспорюваного правочину, спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, податковим органом не доведений. Натомість, матеріалами справи підтверджено що відповідачами здійснені господарські операції, обумовлені вказаним вище правочином, відображено такі операції у податковій звітності, та документально підтверджено податковими накладними, видатковими накладними та платіжними дорученнями.

Таким чином суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що суб'єктом владних повноважень не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а висновок податкового органу про визнання правочину нікчемним в даному випадку є передчасним.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Авдіївці Донецької області -залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов