Постанова № 29897153, 07.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2013 року Справа № 359/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Богаченка С.І., Затолочного В.С.

при секретарі судового засідання – Баран П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чортківський цукровий завод» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чортківський цукровий завод» до Державної податкової інспекції у Чортківському районі Тернопільської області Державної податкової служби, за участю Прокуратури м.Тернополя, про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

05 жовтня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чортківський цукровий завод» (далі - ТОВ) звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2012р. №0000073500 та №0000063500.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що ДПІ безпідставно зроблено висновок про нікчемність договору комісії укладеного з ТОВ «Укррос-Зерно», оскільки сторони при його укладенні володіли потрібною цивільною правоздатністю та були належним чином зареєстровані, а вказаний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених ним. Щодо висновку контролюючого органу про неправомірність віднесення до витрат перевіреного періоду суми сплати за договором добровільного страхування фінансових ризиків, вказує, що у відповідності до пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України у нього було наявне таке право, а зв’язок вказаного договору страхування з господарською діяльністю платника податків підтверджується п.4.2 та 4.3 договору №9-Ц від 15.08.2011р.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у справі №2а-1970/3560/12 у задоволенні заявленого адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило ТОВ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою задоволити позовні вимоги. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві та вказує на те, що висновки контролюючого органу побудовані лише на припущеннях, оскільки жодних документальних підтверджень продажу (відчуження) ТОВ через комісіонера ВАТ «Волиньхолдінг» цукру не було надано. В свою чергу операції з передачі товарів в межах договорів комісії не віднесені до поставки товарів з тих же підстав, що й продаж товарів з метою оподаткування прибутку підприємств, оскільки вони не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі. Зазначає, що між ТОВ та Аграрним фондом відбулись повні взаєморозрахунки по договору №9-Ц від 15.08.2011р., що підтверджує правомірність віднесення до витрат суму сплати за договором добровільного страхування фінансових ризиків.

Представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову.

Представник відповідача та представник прокуратури вважають постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просять апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про відсутність реального здійснення господарських операцій між ТОВ та ТОВ «Укррос-Зерно», а включення позивачем витрат на добровільне страхування до складу валових витрат є порушенням пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України, оскільки ТОВ не понесено витрат на збут готової продукції.

Проте, такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права та є помилковими з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75 ст.75, п.77.1 ст.77 ПК України та наказу начальника ДПІ від 31.01.2012р. №39 проведено планову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2011р., за результатами проведення якої складено акт перевірки від 03.04.2012 року № 219/22-05429587 (а.с.18-70).

Перевіркою встановлено допущення позивачем порушення пп.14.1.27, пп.14.1.36, пп.14.1.56, пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.137.1 ст.137, пп.138.10.3 п.138 ст.138, пп.140.1.6 п.140.1 ст.140, п.153.8 ст.153, розділу ХХ перехідних положень, підрозділ 4 п.26 ПК України, в результаті чого донараховано податок на прибуток в загальній сумі 2120128грн; пп.14.1.36, пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.189.4 ст.189, п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 5942017грн; пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.«а» п.176.2 ст.176, п.177.8 ст.177 ПК України, в результаті чого донараховано 1942,42грн податку з доходів фізичних осіб.

На підставі вищевказаного акту перевірки від 03.04.2012 року за встановлені перевіркою порушення відповідачем винесено: податкове повідомлення-рішення №0000063500 від 28.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 210128,00грн, у т.ч. за основним платежем 210128,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 0грн; податкове повідомлення-рішення №0000073500 від 28.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ за платежем: податок на додану вартість в розмірі 6951165,00грн, у т.ч. за основним платежем 5942017,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1009148,00грн.

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та висновками викладеними в акті перевірки звернувся до ДПА в Тернопільській області та ДПА України в порядку процедури адміністративного оскарження.

Рішеннями про результати розгляду скарг ДПА в Тернопільській області від 05.07.2012р. №8101/10/10-207/163 та ДПА України від 20.09.2012р. №2214/0/61-12/10-2115 залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ, прийняті стосовно ТОВ, а скарги - без задоволення.

У зв’язку із наведеним, ТОВ звернулося до суду із даним адміністративним позовом.

Апеляційний суд зазначає, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податків договорах.

Між позивачем та ТОВ «Укррос-Зерно» 27.12.10р. укладено договір комісії №С/10/К-27/12 на реалізацію цукру-піску насипом. Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів. Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Згідно договору комісії ТОВ «Укррос-Зерно» (комісіонер) зобов'язалось за дорученням позивача від свого імені за рахунок комітента за винагороду укласти договори на реалізацію цукру-піску насипом.

У договорі комісії зазначено, що товар переданий комітентом комісіонеру для реалізації в межах даного договору, є власністю комітента.

Права та обов’язки по угодам, здійсненими комісіонером з третьою особою, належать комісіонеру, навіть якщо комітент був названий в угоді чи вступив з третьою особою в безпосередні відносини (п.1.3 договору).

Комісіонер зобов’язаний (із врахуванням додаткової угоди до договору комісії від 29.04.2011р.) від свого імені та/чи із залученням субкомісіонера/третіх осіб реалізовувати товар протягом строку дії договору по ціні не нижче, ніж це передбачено в договорі. (п.2.3.1 договору).

Моментом виконання комісійного доручення (надання послуги) є дата перерахування комісіонером грошових коштів (передачі інших видів компенсації), отриманих за реалізований товар, комітенту. Звіт комісіонера надається одночасно з фактом перерахування комісіонером грошових коштів комітенту, але в будь-якому випадку, не пізніше дню, що передує даті закінчення договору (п.3.1 договору).

Комісіонер перераховує кошти комітенту за наданий для реалізації товар в термін не пізніше закінчення дати дії договору (п.3.2 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р. (п.7.1 договору).

Згідно п.2.1.1 договору комісії, комітент (ТОВ) на протязі 45 днів з моменту підписання даного договору зобов’язаний передати комісіонеру на складі ТОВ товар для реалізації в кількості вказаній в п.1.1 даного договору.

На реалізацію вказаного пункту договору ТОВ та ТОВ «Укррос-Зерно» 27.12.2010р. складено акт приймання-передачі до договору комісії, у відповідності до якого ТОВ передало комісіонеру товар в кількості 5341т, по ціні 5977,33грн (без ПДВ), на загальну суму 31924919,53грн (без ПДВ), ПДВ 20% в сумі 6384983,91грн, загальна сума товару становить 38309903,44грн (сума з ПДВ).

06.06.2012р. ТОВ «Укррос-Зерно» подав звіт №1 (а.с.104) комітенту (ТОВ) про реалізований цукор в кількості 96,894т на суму 695000,00грн в т.ч. ПДВ та платіжним дорученням №1625 від 06.06.2012р. сплатив ТОВ вказану суму, як погашення заборгованості за цукор-пісок згідно договору комісії.

За реалізований цукор, ТОВ було виписано податкову накладну №11 від 06.06.2012р., якою збільшено податкове зобов’язання по ПДВ на суму 115833,33грн та на підставі акту надання послуг №8 від 06.06.2012р. нараховано та виплачено комісіонеру комісійну винагороду згідно п.3.1 договору комісії на суму 695,00грн, що підтверджується платіжним дорученням №7564 від 27.06.2012р.

Судом першої інстанції не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Укррос-Зерно», не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору. Таких доказів не надано і до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищенаведене, у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що за договором комісії між позивачем та ТОВ «Укррос-Зерно» фактично не здійснювались господарські операції, а єдиною його метою як зазначає суд першої інстанції було одержання економічної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов’язань за рахунок неправомірного визначення обсягу валового доходу та податкових зобов’язань в оподатковуваних операціях.

Крім цього, слід зазначити, що єдиним мотивом для судження відповідача про нікчемність спірних правочинів є висновки ДПІ викладені в акті перевірки.

Посилання відповідача на те, що відповідно до товарно-транспортних накладних ТОВ здійснено постачання товарів в кількості 4970,46т на ТОВ «ТПК Укррос» та відповідно на ПрАТ «Волиньхолдінг», апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки ТТН не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. Також, згідно п.1.3 договору комісії - права та обов’язки по угодам, здійсненими комісіонером з третьою особою, належать комісіонеру, навіть якщо комітент був названий в угоді чи вступив з третьою особою в безпосередні відносини.

Суд апеляційної інстанції також критично оцінює доводи відповідача що при передачі згідно Акту №1 приймання-передачі до договору комісії, позивачем не виконано вимог Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, які затверджені постановами Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.65р. №П-6 і від 25.04.66р. №П-7 та застосовується у всіх випадках, коли стандартними, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки чи іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю.

У листі Міністерства економіки України від 11.10.2005р. №81-16/71 надано роз'яснення відповідно до застосування вказаних вище Інструкцій, в якому зазначено, що повне застосування інструкцій Державного арбітражу Союзу РСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони договору поставки на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції.

Тому, оскільки позивач та ТОВ «Укррос-Зерно» на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції, вказані положення Інструкцій не були обов’язковими для цих сторін.

Крім цього, статтею 20 ПК України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України та ст.14 Конституції України. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відносяться до компетенції судів, а не податкових органів. Крім того, слідує, що у випадку, коли у податкового органу є підстави вважати нікчемним правочин, він звертається до суду за стягненням в доход держави майна, належного сторонам за цим правочином, а не визначає суму податкового зобов'язання.

Крім цього, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи із змісту наведеної норми, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу, а тому укладення позивачем договору комісії, який направлений на просування продукції товариства на ринку та її реалізацію, безперечно спрямований на забезпечення отримання доходів від її виробництва.

Відповідно до п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №334/94-ВР) продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Згідно пп.7.9.1 п.7.9 ст.7 цього Закону не включаються до складу валового доходу та не підлягають оподаткуванню грошові кошти та майно, залучені платником на підставі договору комісії.

Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №168/97-ВР) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

В силу пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.4.7 ст.4 Закону №168/97-ВР, у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Таким чином, оскільки датою збільшення податкових зобов'язань ТОВ є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера, то висновки відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставними.

Щодо договору добровільного страхування фінансових ризиків №К/1508-1 від 15.08.2011р., апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлено що, між ПАТ «Страхова компанія «Залізничні шляхи» (страховик) та позивачем (страхувальник) укладено договір №К/1508-1 від 15.08.2011р. добровільного страхування фінансових ризиків, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані фінансовим ризиком страхувальника щодо не виконання (повністю або частково) договірних зобов’язань страхувальника перед Аграрним фондом, що є вигодо набувачем за даним договором страхування.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Витрати на страхування відносяться до витрат подвійного призначення. В силу пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, зокрема будь-які витрати фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що оскільки вказаний договір добровільного страхування укладений у відповідності до п.4.2 та 4.3 договору №9-Ц від 15.08.2011р. про закупівлю об’єктів державного цінового регулювання цукру-білого, то він безпосередньо пов’язаний із провадженням ТОВ господарської діяльності, а тому суми сплати за таким договором правомірно було віднесено позивачем до витрат перевіреного періоду.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що на день розгляду справи, між ТОВ та Аграрним фондом відбулись повні взаєморозрахунки по договору №9-Ц від 15.08.2011р., а також передано належні товари, що стверджується відповідними платіжними дорученнями та актами передавання-приймання (а.с.62-70).

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст.72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ТОВ щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2012р. №0000073500 та №0000063500.

Однак, враховуючи положення ст.162 КАС України, апеляційний суд зазначає, що для забезпечення захисту порушених прав та інтересів позивача під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування. Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній справі є правові акти індивідуальної дії суб’єкта владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне визнати протиправними оскаржувані повідомлення-рішення.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи, що судове рішення ухвалене на користь ТОВ яким було сплачено 2236,00грн судового збору за подання позовної заяви та 1118,00грн судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1 а.с.2, т.2 а.с.52), апеляційний суд приходить до висновку, що на його користь слід присудити з Державного бюджету України понесені судові витрати в розмірі 3354,00грн.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судом апеляційної інстанції постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст. 158-163, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чортківський цукровий завод» – задоволити, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у справі №2а-1970/3560/12 – скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Чортківському районі Тернопільської області Державної податкової служби від 28 квітня 2012 року №0000073500 та №0000063500.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чортківський цукровий завод» судові витрати в розмірі 3354,00грн.

Постанова апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя С.І. Богаченко

Суддя В.С. Затолочний

Повний текст виготовлений 11 березня 2013 року.