Ухвала суду № 29897144, 07.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2013 р.

Справа № 180994/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Богаченка С.І., Затолочного В.С.

при секретарі судового засідання – Баран П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металдизайн» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

01.10.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Металдизайн» (далі - ТОВ) звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м.Львова (далі - ДПІ) від 16.07.2012р. №0000061504, покликаючись на те, що висновки зазначені в Акті перевірки №1654/15-40/32484534 від 02.07.2012р. на підставі яких воно було прийнято є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що ним було сформовано податковий кредит у взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова група ДФМ» (далі - ДФМ) на підставі належно оформлених податкових накладних, розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення і збереження яких передбачена правилами податкового обліку, згідно інформаційних баз ДПА не встановлено розбіжностей в податкових відносинах між позивачем та ДФМ.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2012р. у справі №2а-8447/12/1370 заявлений адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.07.2012р. №0000061504.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари(сировина) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржила ДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі посилається на те, що до перевірки позивачем представлено лише накладні на отримання товарно-матеріальних цінностей(далі - ТМЦ), однак не надано належним чином оформлених товарно-транспортних накладних(далі - ТТН), що підтверджує відсутність фактичного отримання таких. На підставі Акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області №796/23-309/30661533 від 13.02.2012р. встановлено, що зазначений контрагент позивача документально не підтвердив реальності здійснення господарських операцій у спірний період стосовно придбання ТМЦ для подальшої реалізації, його місцезнаходження не встановлено, а 17.11.2011р. анульовано свідоцтво платника ПДВ. За результатами перевірки ДФМ йому було зменшено податкові зобов'язання до 0грн. Вважає, що наявні первинні документи, не підтверджують реальності господарських операцій та не можуть слугувати належними доказами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав викладених в ній.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив, просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 12.06.2003р., 02.07.2003р. взято на податковий облік в органах державної податкової служби та з 04.07.2003р. є платником податку на додану вартість(а.с.228-230 т.1).

На підставі Акта №1654/15-40/32484534 від 02.07.2012р позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань підтвердження відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Гео-Гарант» за жовтень 2009р., листопад 2009р., з ТОВ за грудень 2010р., січень-березень2011р. було встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 ПК України в результаті чого завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму ПДВ на рахунок платника в банку за лютий-травень 2011р. на суму 391500грн (а.с.9-21 т.1).

16.07.2012р. відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0000061504 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 391500грн, в тому числі не відшкодовано на момент перевірки - 219783грн, відшкодовано на момент перевірки - 171717грн, штрафні(фінансові) санкції (штраф) - 1,00грн(а.с.8 т.1).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення(26-40 т.1).

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту(далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту(далі експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 МК України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 МК України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територіюУкраїни) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно ст.200 цього ж Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України – сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи – продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно завищення заявленої до бюджетного відшкодування суму ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ДФМ підтверджена договором купівлі-продажу нафтопродуктів, видатковими та податковими накладними, паспортом продукції – парафіну нафтового твердого марки П-2, виписками банку про рух коштів, витягом з журналу реєстрації довіреностей за 2011р., товарно-транспортними накладними на кожну партію товару, договорами про надання ДФМ транспортно-експедиційних послуг(пункт призначення м.Львів вул.Волинська, 9) (а.с.41-69, 169-196, 227 т.1, а.с.63-74 т.2)

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари (парафін нафтовий твердий марки П-2) використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними вантажно-митними деклараціями з додатками та виписками банку про рух коштів, щодо експорту товару(свічок тощо) виробленого із придбаної у ДФМ сировини (а.с.70-168, 197-226 т.1).

У позивача наявне орендоване нерухоме майно (виробничі приміщення по вул.Волинська,9, м.Львів), що додатково підтверджує реальну можливість здійснення ним господарської діяльності(а.с.56-62 т.2)

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ДФМ на час укладення та виконання вказаного договору з позивачем було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість і мало право видавати податкові накладні(а.с.247 т.2).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із висновків Акта№1654/15-40/32484534 від 02.07.2012р. відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ДФМ із його постачальниками (Акт перевірки Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області №796/23-309/30661533 від 13.02.2012р.(а.с.247-259 т.1), де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011р. у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009р. по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби – залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі №2а-8447/12/1370 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя С.І. Богаченко

Суддя В.С. Затолочний

Повний текст виготовлений 11 березня 2013 року.