Постанова № 29891606, 20.02.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4955/12

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Александрової К.В.

представників позивача (апелянта): Вишнівського Р.П., Волошенюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс-Аква", Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс-Аква" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авіс-Аква» (ТОВ «Авіс-Аква») звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеннь від 17 липня 2012 року №0001132310, від 01 жовтня 2012 року №0001532310.

23 листопада 2012 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про часткове задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких позивач просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а відповідач просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники позивача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Відповідач (апелянт) в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №74601 подав заяву з проханням розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ «Авіс-Аква», та залишення апеляційної скарги Вінницької ОДПІ без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Вінницькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Авіс-Аква» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 03 липня 2012 року №1354/22/35996819.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено ряд порушень, зокрема п.п. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 384453 грн.; порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 «д», пп. 138.10.4 «в», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Авіс-Аква» завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2527988 грн., в тому числі по періодах: за 2 квартал 2011 року - 892898 грн., за 3 квартал 2011 року - 882663 грн., за 4 квартал 2011 року - 553447 грн., за 1 квартал 2012 року - 198980 грн.

Також, виявлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 57167 грн.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки Вінницька ОДПІ змінила висновки акту в частині зменшення від'ємного значення за І квартал 2012 року на суму 69206 грн. та доповнила заниженням податку на прибуток за І квартал 2012 року в сумі 15917 грн.

На підставі вищевказаного, 17 липня 2012 року Вінницька ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0001132310, №0001112310, №0001122310.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом залишено без змін податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 17 липня 2012 року №0001132310 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 57167 грн.; скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 17 липня 2012 року №0001122310 про зменшення від'ємного значення суб'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 2843656 грн. в частині 1501731 грн., а в іншій частині дане податкове повідомлення-рішення залишено без змін; скасувано податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 17 липня 2012 року №0001112310 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 35813 грн., в тому числі: за основним платежем на суму 15917 грн. і за штрафними санкціями на суму 19896 грн.

В результаті чого позивачу надіслано податкові повідомлення-рішення №0001532310 від 01 жовтня 2012 року та №0001132310 від 17 липня 2012 року.

Не погодившись з вказаними рішеннями позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи податкове повідомлення-рішення №0001132310 від 17 липня 2012 року повністю, суд першої інстанції, виходив з того, що вказане податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, скасовуючи податкове повідомлення-рішення №0001532310 від 01 жовтня 2012 року в частині визначення суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 293878,30 грн., суд першої інстанції виходив з того, що валові витрати за перевіряємий період сформовано відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», однак позивачем безпідставно віднесено до валових витрат витрати на сплату роялті.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Авіс-Аква» та ТОВ «Інтерагро 2007» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, банківськими виписками, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ «Авіс-Аква» та ТОВ «Інтерагро 2007».

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину та наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000113210 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 57167 грн. та податкового повідомлення-рішення №0001532310 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а саме в частині зменшення на суму 285833 грн.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність формування позивачем валових витрат на підставі отриманих від контрагентів ТОВ «Еко» та ТОВ «Фозі-Фуд» з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР (Закон №283) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Дана стаття не містить жодних застережень щодо неможливості включення до складу валових витрат суб'єкта підприємницької діяльності сум, сплачених за договорами про надання юридичних, інформаційно-довідкових та послуг з ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, передбачено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів (мерчандайзинг). Метою маркетингової діяльності є формування, створення попиту на продукцію або ж створення умов для появи такого попиту. Щодо мерчандайзингу, то основною його функцією є сприяння поширення товарів, що може відбуватися за допомогою оптимального планування розміщення й позиціювання товарів на основі психологічних особливостей покупців і використання факторів регулювання уваги людини на продукцію, що реалізовується в торговельних закладах.

Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку і підтверджуватись документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що отримання позивачем послуг з мерчандайзингу документально підтверджуються, стосувалися продукції, виробництво та поставка якої є предметом господарської діяльності позивача, а відтак висновки податкового органу в акті перевірки є безпідставними.

Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог про неправомірність завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за Ліцензійним договором, то колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Так, 01 жовтня 2009 року між ТОВ «Авіс» (Ліцензіар) та ТОВ «Авіс-Аква» (Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір про передачу прав на використання знаків для товарів та послуг згідно умов якого Ліцензіар надає дозвіл Ліцензіатові на використання торговельних марок (знаків для товарів та послуг) в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

У Додатку №4 зазначається, що оплата за використання товарних знаків складає 4 (чотири відсотки) % від обсягу реалізації продукції протягом звітного періоду, яку вироблено із використанням даних товарних знаків. Додатковою угодою №1 до Ліцензійного договору передбачено, що оплата за використання товарних знаків складає 2,5 (два з половиною відсотки) % від обсягу реалізації продукції протягом звітного періоду, яку вироблено із використанням даних товарних знаків.

Відповідно до п. 14.1.225 ст. 14 Податкового кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду.

В судовому засіданні представники позивача (апелянта) пояснили, що ТОВ «Авіс-Аква» є виробником безалкогольних напоїв з моменту державної реєстрації та створювалось засновниками, у тому числі ТОВ - підприємство «АВІС», як самостійний суб'єкт господарювання саме для виробництва мінеральних вод та інших безалкогольних напоїв. При цьому, вказували на безпідставний висновок суду першої інстанції про те, що позивач зареєстрований за однією адресою з ТОВ - підприємством «АВІС», оскільки чинне законодавство України не передбачає залежності порядку включення роялті до валових витрат та здійснення відповідних відрахувань від факту реєстрації за однією юридичною адресою контрагентів платника податків.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції встановлено дотримання та виконання умов ліцензійного договору, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та банківськими виписками, однак не надав їм належної оцінки та безпідставно дійшов висновку про виключення вартості роялті зі складу валових витрат позивача та відмовив у задоволенні позовних вимог у скасуванні податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки рішення суду, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс-Аква», -задовольнити, а апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2012 року, - скасувати в частині відмови в задоволенні адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 жовтня 2012 року №0001532310.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомленння-рішення від 01 жовтня 2012 року №0001532310, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомле6ння-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби №0001532310 від 01 жовтня 2012 року .

В решті постанову залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс-Аква" судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунків Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "26" лютого 2013 р. .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.