Рішення № 29883559, 12.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.03.13 р. Справа № 5006/14/221/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор", ЄДРПОУ 32123041,

м.Донецьк

до відповідача 1. Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса

до відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгуд»,

ЄДРПОУ 37133714, м.Донецьк

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1,

Одеська міська рада, м.Одеса

про стягнення 872632,75 грн.

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: Гуртова О.В.-по дов.

від відповідача 1: Нагорний О.С.-по дов.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Амстор", м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача 1, Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгуд», м.Донецьк, про стягнення з відповідачів процентів за користування безпідставно набутими чужими грошовими коштами в сумі 872632,75 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2010р. по справі №44/72, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. по справі №44/72, договір поруки від 20.10.2010р., платіжне доручення від 04.12.2012р. №U1883835.

Відповідач 1 у запереченнях на позовну заяву, що надійшли до суду 20.02.2013р., позов не визнав, посилаючись на відсутність з його боку будь-яких дій щодо безпідставного одержання чи збереження грошових коштів позивача.

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву від 11.01.2013р., в якому проти позову заперечує, посилаючись на відсутність у позивача права вимагати стягнення з нього процентів за користування безпідставно набутими чужими грошовими коштами внаслідок неукладеності договору поруки від 20.10.2010р.

Ухвалою від 05.02.2013р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спрору на стороні відповідача 1 залучено Одеську міську раду, м.Одеса.

Третя особа пояснень по суті спору не надала, в судове засідання не з'явилася.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

20.09.2010р. рішенням господарського суду Донецької області по справі №44/72, яке відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиціальне значення для розгляду цієї справи, було, зокрема, задоволено частково зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор", м.Донецьк до Виконавчого комітету Одеської міської ради, м.Одеса та Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса:

- визнано недійсним договір пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси, укладений 24.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Амстор" та Виконавчим комітетом Одеської міської ради;

- стягнуто з Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса в порядку реституції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор", м.Донецьк грошові кошти в сумі 5503429,00 грн.

Відповідно до вказаного рішення суду встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 24.06.2008р. №710 було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю „Амстор" на проектування та будівництво торговельно-розважального комплексу за адресою: м.Одеса, вул.Генерала Петрова, на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності та на будівництво дитячого спортивного багатофункціонального комплексу з подальшою передачею до комунальної власності, після оформлення землекористування у встановленому порядку; затверджено договір на пайову участь у розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю „Амстор".

На виконання своїх грошових зобов'язань за договором пайової участі замовників ТОВ «Амстор» тричі перерахувало на рахунок Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса грошові кошти у загальному розмірі 5503429,00 грн., згідно платіжних доручень №649 від 22.08.2008р., №664 від 29.08.2008р. та №995 від 29.09.2008р.

Як було встановлено судом під час розгляду справи №44/72, відсутність необхідного обсягу повноважень у керівника ТОВ «Амстор» на вчинення спірного договору та зумовлений цим дефект волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор" зумовило недійсність спірного договору, як такого що не відповідає вимогам ч.ч.2, 3 Цивільного кодексу України, внаслідок чого останній був визнаний недійсним. Одночасно, оскільки за встановленими судом обставинами відповідна сума коштів була перерахована Товариством з обмеженою відповідальністю „Амстор" на рахунок Управління капітального будівництва Одеської міської ради, згідно ст.216 Цивільного кодексу України, судом було задоволено зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор" про стягнення в порядку реституції 5503429,00 грн. з Управління капітального будівництва Одеської міської ради.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2010р. по справі №44/72 залишено без змін.

Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2011р. постанову Донецького апеляйційного господарського суду від 09.11.2010р. по справі №44/72 залишено без змін.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписом ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в закону силу, не може бути поставлено під сумнів.

Вказане вище судове рішення по справі №44/72 набрало законної сили, внаслідок чого згідно із ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим до виконання.

За таких обставин, враховуючи загальнообов'язковий статус судових актів, визначений ст.ст.124, 129 Конституції України, вимоги ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факт наявності обов'язку у відповідача 1 перерахувати позивачу грошові кошти в сумі 5503429,00 грн. не потребує додаткового доведення під час розгляду цієї справи.

Відповідно до ч.3 ст.207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

За змістом ст.216 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання виникло у відповідача 1 у зв'язку з подією, а саме: прийняттям рішення місцевим господарським судом та постанови апеляційним господарським судом від 09.11.2010р. по справі №44/72. Строком виконання зобов'язання відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України є момент, з якого відповідач 1 дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, тобто з часу набрання чинності вказаним рішенням відповідно до ст.ст.85, 105 Господарського процесуального кодексу України, перебіг якого відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України почався з 09.11.2010р.

Згідно платіжного доручення №U1883835 від 04.12.2012р. на рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 5503429,00 грн. згідно рішення господарського суду Донецької області по справі №44/72.

Відповідно до ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Стаття 536 даного Кодексу передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, нарахування процентів за користування безпідставно одержаними чужими грошовими коштами на підставі ст.536 та ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошових коштами, належних до сплати кредиторові.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 24 січня 2006 року зі справи №14/130.

При цьому, посилання відповідача 1 на відсутність з його боку факту безпідставного одержання чи збереження грошових коштів позивача суд до уваги не приймає.

Зокрема, відповідно до п.39 рішення Одеської міської ради від 22.01.2008р. №2147 "Про бюджет міста Одеси на 2008 рік" кошти замовників, залучені на розвиток розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м.Одеси згідно з договорами пайової участі, перераховуються на рахунок управління капітального будівництва Одеської міської ради, відкритий в управління Державного казначейства у м.Одеса. Згідно цього рішення не пізніше наступного робочого дня після зарахування коштів на зазначений рахунок управління капітального будівництва перераховує 100 відсотків фактично отриманих коштів на рахунок Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, відкритий для виконання бюджету. Згідно Бюджетного кодексу України та розділу III Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначені кошти є джерелом доходів загального фонду міського бюджету.

Проте, як встановлено вище, обов'язок у відповідача 1 перерахувати позивачу грошові кошти в сумі 5503429,00 грн. виник внаслідок набрання судовим рішенням по справі №44/72 законної сили. Тобто, згідно цього судового рішення саме відповідач 1 як самостійна юридична особа отримав кошти позивача за договором пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси від 24.06.2008р. та в-подальшому мав виконати свої зобов'язання перед позивачем з перерахування цих коштів. При цьому, виконання цих зобов'язань перед позивачем жодним чином не залежало від правовідносин відповідача 1 з Одеською міською радою, м.Одеса.

За висновками суду, враховуючи відсутність між сторонами відповідних договірних відносин, певний розмір відсотка за користування чужими грошовими коштами не встановлено.

Відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Аналогічна норма міститься в статті 231 Господарського кодексу України, згідно з якою штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За таких умов позовні вимоги до відповідача 1 про стягнення відсотків за безпідставне користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ підлягають задоволенню в розмірах, заявлених позивачем, а саме, в сумі 872632,75 грн.

Що стосується вимог до відповідача 2 господарський суд виходить з наступного:

20.10.2010р. між позивачем та ТОВ «Будгуд» був підписаний договір поруки, за умовами якого відповідач 2 частково відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем 1 за рішенням господарського суду Донецької області від 20.09.2010р., що набрало законної сили 19.11.2010р. по справі №44/72.

Виходячи з приписів ст.ст.553-559 Цивільного кодексу України попереднє погодження із боржником укладання договору поруки не є обов'язковим.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

За висновками суду, договір поруки від 20.10.2010р. підписаний між позивачем та відповідачем 2, як і будь-який правочин поруки, обов'язково має містити умови щодо предмету договору та інших суттєвих умов, які сторони визначили як обов'язкові.

Дослідивши зміст зазначеного договору поруки, суд дійшов висновку, що сторони не дійшли згоди щодо предмету договору, оскільки даним договором не визначено розмір частини, в якій відповідач 2 має відповідати перед позивачем за виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за судовим рішенням по справі №44/73, внаслідок чого неможливо встановити обсяг забезпечення виконання, який прийняв на себе поручитель.

З урахуванням викладеного, договір від 20.10.2010р. не містить у собі умов щодо предмету поруки.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.

Неукладений сторонами договір є неіснуючим у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб.

Таким чином, внаслідок неузгодженості сторонами умов щодо предмету поруки, за висновками суду, останній є неукладеним.

За відсутністю між сторонами укладеного договору, недоведеною є наявність договірних відносин, на підставі яких виникли відповідні права та обов'язки сторін.

Інших доказів наявності обов'язку відповідача 2 сплатити проценти до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене, виходячи з того, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, крім випадків, обумовлених в ст.83 Господарського процесуального кодексу України, позовні вимоги до відповідача 2 про стягнення процентів за користування безпідставно набутими чужими грошовими коштами в сумі 872632,75 грн. є неправомірними та підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає віднесенню на відповідача 1 повністю.

Клопотання Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса без номерів та дат, що надійшли на адресу суду 05.02.2013р., про заміну неналежного відповідача 1 належним, Одеською міською радою, залучення до участі у справі іншого відповідача судом залишені без задоволення.

Зокрема, згідно із ст.24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем..

Як вказувалось вище, судовим рішенням по справі №44/72 грошові кошти в сумі 5503429,00 грн. були стягнуті саме з відповідача 1.

Таким чином, враховуючи, що зобов'язання зі сплати цих коштів належали саме відповідачу 1, виходячи з предмету заявлених позовних вимог, наявності підстав для заміни відповідача 1 по справі, залучення до участі у справі іншого відповідача, судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор", м.Донецьк до Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса про стягнення процентів за користування безпідставно набутими чужими грошовими коштами в сумі 872632 грн. 75 коп. задовольнити повністю.

Стягнути з Управління капітального будівництва Одеської міської ради, м.Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор", м.Донецьк проценти за користування безпідставно набутими чужими грошовими коштами в сумі 872632 грн. 75 коп., судовий збір в сумі 17452 грн. 66 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Амстор", м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгуд», м.Донецьк про стягнення процентів за користування безпідставно набутими чужими грошовими коштами в сумі 872632 грн. 75 коп.

В судовому засіданні 12.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 13.03.2013р.

Суддя Левшина Г.В.