Ухвала суду № 29863529, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2013 року м. Київ К-7074/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області

на постанову господарського суду Львівської області від 20.03.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 р.

у справі № 5/80-13/23А

за позовом закритого акціонерного товариства «Енергія -Новий розділ»

до Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2007 р. закрите акціонерне товариство «Енергія -Новий розділ»(далі -позивач, ЗАТ «Енергія - Новий розділ») звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області (далі -відповідач, ДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 26.12.2006 р. № 0001892321/0 та № 0001902321/0.

Постановою господарського суду Львівської області від 20.03.2007 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 р., позов задоволено частково: визнано нечинним повністю податкове повідомлення-рішення № 0001892321/0 від 26.12.2006 р. визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0001902321/0 від 26.12.06 р. в частині визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі -ПДВ) у розмірі 19 165 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 389 грн.; відмовлено у задоволенні вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001892321/0 від 26.12.2006 р. в частині визначення суми податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 4 026 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 550 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 20.03.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 р. в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позивних вимог відмовити.

Позивач своїм процесуальним правом надати письмові заперечення проти доводів касаційної скарги не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в листопаді-грудні 2006 року ДПІ була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.08.2005 р. по 30.06.2006 р., за наслідками якої було складено акт № 354-230/33525073 від 14.12.2006 р. і встановлено порушення позивачем пунктів 1.31, 1.32 статті 1, пункт 4.1.1 статті 4, пункти 5.3.9, 5.6.1 статті 5, пункти 11.2.1 і 11.3.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»шляхом заниження податкових зобов'язань із податку на прибуток підприємства за перевірений період на загальну суму 42 385 грн.; пунктів 7.4.1, 7.4.4 і 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»шляхом завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту із ПДВ за жовтень, листопад 2005 р. і січень, квітень 2006 р. на загальну суму 15 313 грн., а також заниження податкового зобов'язання із ПДВ за листопад, грудень 2005 р. на загальну суму 7 877 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірні податкові повідомлення - рішення від 26.12.2006 р. № 0001892321/0 та № 0001902321/0 в яких позивачу були визначені відповідно такі суми податкових зобов'язань: із податку на прибуток в розмірі 42 385 грн. та штрафної санкції з цього податку в розмірі 8 477 грн.; із ПДВ у розмірі 23 190 грн. та штрафної санкції із цього податку в розмірі 3 939 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності висновку податкового органу щодо порушення позивачем положень податкового законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п.7.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними цінами) з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Із аналізу положень п.7.2.статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач як юридична особа створювався згідно із рішеннями Новороздільської міської Ради Львівської області від 06.06.2005 р. №488, від 13.07.2005 р. №493, №494, від 19.07.2005 р. №501, від 29.12.2005 р. №575 та рішенням виконавчого комітету Новороздільської міської Ради Львівської області від 08.07.2005 р. №246 з метою залучення інвестицій в комунальне господарство, забезпечення населення і підприємств міста стабільним джерелом електричної і теплової енергії та води, економії коштів на їх придбання, створення додаткових робочих місць.

23.09.2005 р. позивач уклав договір із житлово-комунальним управлінням (далі - ЖКУ) Новороздільської міської Ради №33/05, предметом якого було технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання та водовідведення, освітлення сходових кліток, внутрішньобудинкових електромереж, призначені для електроживлення квартир 170 житлових будинків міста Новий Розділ.

За цим договором позивач проводив обслуговування вищезазначених мереж у період з 15 жовтня до 31 грудня 2005 р., що підтверджено листом комунального підприємства «Розділжитлосервіс»Новороздільської міської Ради від 19.03.2007 №286. При цьому в тому ж листі зазначено, що ЖКУ після підписання договору не мало змоги дотримати його умов щодо оплати наданих послуг через відсутність цільових коштів, тому акти на виконані роботи з обслуговування внутрішньобудинкових мереж за жовтень, листопад та грудень 2005 р. не були підписані.

Судом першої інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит.

Як пояснили представники позивача, із дати державної реєстрації юридичної особи 03.08.2005 р. позивач займався підготовкою та організацією виробництва із постачання населенню і підприємствам міста Новий Розділ теплової та електричної енергії, а також надання послуг із водопостачання та водовідведення. В 2006 р. позивачем було одержано відповідні ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, а також позивач отримав спеціальний дозвіл Міністерства охорони навколишнього природного середовища на користування надрами щодо видобування питних підземних вод від 18.10.2006 р.

Отже, суд касаційної інстанції розглядаючи доводи касаційної скарги приймає до уваги наявність господарської мети при виконанні правочинів, укладених платником податку з контрагентами, а саме: відповідно до довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 115 одними з видів діяльності за КВЕД, що здійснюється позивачем є виробництво електроенергії (40.11.0), розподілення та постачання електроенергії (40.13.0), збирання, очищення та розподілення води (41.00.0), постачання пари та гарячої води (40.30.0), діяльність у сфері геології та геологорозвідування (74.20.2), діяльність у сфері інжинірингу (74.20.1). Таким чином, угоди що були укладені позивачем у спірний період направлені на здійснення господарської діяльності позивача.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на неправомірність включення до складу валових витрат видатків на оплату праці та відрахувань у фонди із цієї заробітної плати, оскільки за пунктами , 5.3, 5.6.1, 5.7.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»вказані витрати відносяться до складу валових при визначення об'єкту оподаткування.

Крім того, судами обґрунтовано зазначено про незаконність посилання відповідача щодо неправомірності включення до податкового кредиту сум ПДВ із вартості списаних з балансу запасів, оскільки списання з балансу будь-яких запасів та їх придбання чи виготовлення є різними за своєю правовою сутністю подіями. В разі придбання чи виготовлення будь-яких матеріальних запасів суми ПДВ, які були сплачені їх постачальникам, включаються до складу податкового кредиту певного звітного періоду, й нормами цього Закону України не передбачено будь-якого коригування цього податкового кредиту у наступних звітних періодах у разі списання цих запасів.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Інші доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки судами не встановлено відповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 26.12.2006 р. № 0001892321/0 та № 0001902321/0 р, позовні вимоги щодо скасування зазначених актів були обґрунтовано задоволені частково.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Львівської області - відхилити.

Постанову господарського суду Львівської області від 20.03.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2008 р. у справі №5/80-13/23А - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська