Ухвала суду № 29863521, 04.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2013 р. м. Київ К-58342/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податківна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2008та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2009у справі №7/101 (№22-а-36462/08)за позовомЗакритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль»доСпеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податківтретя особаДержавна податкова адміністрація у місті Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000554110/0 від 12.12.2007.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.20087, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2009, вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 03.12.2007 Державною податковою адміністрацією України у м. Києві проведено невиїзну документальну перевірку позивача (найменуванням якого в період перевірки було Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер») з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергохолдинг»за період з 25.06.2004 по 20.03.2005;

- за результатами перевірки складено акт №24/23-70/21661022 від 30.11.2007, згідно висновків якого позивачем порушено п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000554110/0 від 12.12.2007, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 817624,50 грн. (в тому числі: за основним платежем -545083,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 272541,50 грн.).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 скасовано державну реєстрацію контрагента позивача - ТОВ «Енергохолдинг», визнано недійсними його статут та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту реєстрації, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, податкові накладні, видані позивачу ТОВ «Енергохолдінг»та підписані особою, яка не була відповідальною за здійснення ТОВ «Енергохолдинг»господарської діяльності, є недійсними.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування позивачу контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

У п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно п.10.2 ст.10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість»визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 цього Закону).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із усього наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України та не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та порядку державної реєстрації, а визначальними факторами для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що, керуючись положенням пп.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих ТОВ «Енергохолдинг»податкових накладних та сплачено продавцю вартість товару з врахуванням ПДВ. На час здійснення господарських операцій ТОВ «Енергохолдинг»належним чином було зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Окрім того, на момент здійснення господарських операцій з контрагентом, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ останнього були дійсними.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний