Ухвала суду № 29863512, 21.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2013 року м. Київ К-18104/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2010

у справі № 2а-36458/09/2070

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Менко, ЛТД»доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Харковапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Менко, ЛТД»(далі по тексту -позивач, ТОВ «Менко, ЛТД») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 11.02.2009 №0002722302/2, №0002732302/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2010, позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 11.02.2009 №0002732302/2 про визначення ТОВ «Менко, ЛТД»податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58885,50 грн., у тому числі за основним платежем 39257,00 грн., за штрафними санкціями - 19628,50 грн.; в іншій частині позову - відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем 20.10.2008 проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт від 20.10.2008 №5622/235/21224494, яким встановлені порушення пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження суми податку на прибуток та пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 48370,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.10.2008: №0002722302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 408,00 грн., у тому числі за основним платежем 238,00 грн., за штрафними санкціями 170,00 грн.; №0002732302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 72555,00 грн., у тому числі за основним платежем 48370,00 грн., за штрафними санкціями - 24185,00 грн.

Рішенням ДПІ у Київському районі м. Харкова від 24.11.2008 №18007/10/25-020 внесені зміни до податкового повідомлення-рішення від 29.10.2008 №0002732302/0, а саме: суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість визначено в розмірі 39257,00 грн., розмір штрафних санкцій -19628,50 грн. Суму донарахованого податку на додану вартість зменшено відповідачем самостійно у зв'язку з порушенням при визначені суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість вимог пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень від 29.10.2008 №0002722302/0, №0002732302/0 в адміністративному порядку, ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.02.2009: №0002722302/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 408,00 грн., у тому числі за основним платежем 238,00 грн., за штрафними санкціями 170,00 грн.; 0002732302/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58885,50 грн., у тому числі за основним платежем 39257,00 грн., за штрафними санкціями - 19628,00 грн.

Задовольняючи частково позов суди виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, згідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржене рішення на предмет прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Таким чином, вирішальним при визначенні права платника податку на податковий кредит з вартості товарів, придбаних таким платником податку, є факт придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до приписів п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ «Менко, ЛТД»є торгівля продуктами дитячого харчування. Вказаний вид діяльності є регулярним, постійним, суттєвим, направленим на отримання доходу підприємством позивача. Зазначене не заперечується відповідачем. Як встановлено перевіркою, фактично у періоді, що перевірявся, ТОВ «Менко, ЛТД»здійснювало оптову торгівлю продуктами дитячого харчування.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій вірно дійшли висновку, що придбавши продукти дитячого харчування з метою їх подальшого продажу, тобто, для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач правомірно включив суми податку на додану вартість з вартості таких товарів до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 5.1.21 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», звільняються від оподаткування операції з подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) особам, визначеним абз. «а», «б»і «е»пп. 7.11.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з метою їх безпосереднього використання у благодійницьких цілях, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства.

Під безоплатною передачею слід розуміти поставку товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій їх вартості з боку таких отримувачів або інших осіб. Порушення цього правила прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування особою, яка надає такі товари (послуги).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги; набувачі благодійної допомоги - фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу. Фізичні та юридичні особи можуть займатися благодійництвом самостійно або разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до приписів норм абз. 5 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у подальшому товари, які придбавались з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, то з метою оподаткування такі товари вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання, але не нижче ціни їх придбання.

Як вбачається з матеріалів справи, отримавши листи від лікарняних установ з проханням надати благодійну допомогу для хворих дітей, позивач передав продукти дитячого харчування лікарняним установам та на підставі норм абз. 5 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» нарахував податкові зобов'язання з податку на додану вартість з вартості переданих товарів.

Норми чинного законодавства не містять вимог відносно необхідності коригування правомірно визначеного податкового кредиту з вартості товарів, які придбавались з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а фактично передані безоплатно набувачам благодійної допомоги.

Суди попередніх інстанцій правомірно відхиляють доводи відповідача щодо неналежного оформлення податкових накладних, з наступних підстав.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За результатами перевірки, відповідачем не встановлено факту включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які не містять реквізитів, визначених пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Згідно з п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 N165, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за N233/2037, з подальшими змінами та доповненнями, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. ТОВ «Компанія НС ЛТД», ТД «Ласуня», ТОВ «ТД «Кроха»- підприємства, що видавали позивачу податкові накладні, за якими відповідачем зменшено податковий кредит за період з жовтня 2005 року по червень 2007 року, зареєстровані як платники податку на додану вартість в податкових органах з присвоєнням індивідуальних податкових номерів.

Згідно з п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що наявність окремих недоліків в податкових накладних не роблять податкові накладні недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказу, який підтверджує факт здійснення господарської операції, сплату контрагентами позивача податкового зобов'язання з податку на додану вартість та право покупця на податковий кредит.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, правомірність включення підприємством до складу податкового кредиту з податку на додану вартість витрат по сплаті податку за період з жовтня 2005 року по червень 2007 року на суму 38985,00 грн. підтверджується податковими накладними, отриманими позивачем від продавців контрагентів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що в діях позивача відсутнє порушення вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податкове повідомлення-рішення від 11.02.2009 №0002732302/2 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова