Рішення № 29849562, 26.02.2013, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 401/8949/12

(2/199/526/13)

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Подорець О.Б., при секретарі Голубніченко В.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого житлового приміщення та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення та вселення. Після усунення недоліків позов пред'явила лише до ОСОБА_4, ОСОБА_5. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності належить 38/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,0938 га.

У 2009 році позивачка вирішила продати вказаний будинок, про що зробила повідомлення у пресі. 27 березня 2009 року позивач уклала попередній договір з ОСОБА_8, відповідно до умов якого вона повинна була в строк до 30 червня 2009 року укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу належної їй частини будинку та земельної ділянки. При укладанні попереднього договору позивачка отримала від ОСОБА_8 в якості авансу грошові кошти у розмірі 23 100 грн. та надала останньому ключі від будинку, але договір купівлі-продажу між нею та ОСОБА_8 укладено не було. Оскільки позивач до теперішнього часу є власником домоволодіння, відповідачі перешкоджають їй у проживанні та користуванні своєю власністю, просила суд виселити відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та членів їх сімей з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та вселити її у вказане домоволодіння.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, надала пояснення аналогічні змісту позовних вимог, на задоволенні позову наполягала.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала, надавши пояснення аналогічні змісту позовних вимог, на задоволенні позову наполягала.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав у повному обсязі, та просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки позивач досі не повернула йому суму авансу, який він передав у рахунок купівлі-продажу будинку.

Відповідач ОСОБА_4 до суду не з'явилася, надала заяву щодо розгляду справи за її відсутності.

Суд, вислухавши сторони, представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить 38/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 червня 2009 року. Земельна ділянка площею 0,0938 га, на якій розташований вищезазначений будинок, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 11 червня 2010 року передана у спільну сумісну власність ОСОБА_9 та ОСОБА_1

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частинами 1 та 2 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що на даний час в квартирі АДРЕСА_1 без достатніх правових підстав та дозволу власника проживають відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7.

Проживання відповідачів в спірному будинку перешкоджає позивачу розпоряджатися своєю власністю, у зв'язку з чим вона звернулася до суду.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зважуючи на норми Закону щодо права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, суд вважає, що відповідачі перешкоджають позивачу в користуванні його власністю, а відтак позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без надання іншого житлового приміщення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги позивача в частині вселення її до будинку, оскільки згідно з вимогами ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині усунення їй перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з вказаного домоволодіння членів сім'ї відповідачів, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження цих обставин, тоді як обов'язок доказування статтею 60 ЦПК України покладено на сторону, яка посилається на доказувані обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст.10,11, 57-60, 212-215, 218, 222, 88 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення без надання іншого житлового приміщення та вселення задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_4, 1939 року народження та ОСОБА_5, 1956 року народження, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4, 1939 року народження та ОСОБА_5, 1956 року народження, на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися 22 лютого 2013 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам процесу негайно після його проголошення.

Суддя О.Б.Подорець