Постанова № 29840396, 06.03.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2013 р. Справа №5023/6011/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Плужник О.В..

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Соболєв І.В., дов. б/н від 01.01.2012р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів Харківської області (вх. №524Х/3)

на рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2013 року по справі №5023/6011/12

за позовом Приватного акціонерного товариства "САД", м.Охтирка Сумської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м.Богодухів Харківської області

про стягнення 295888,74 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 позивач ПрАТ "САД" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з ТОВ "Богодухівський молзавод" на свою користь заборгованості в розмірі 295888,74 грн., з яких 279300,76 грн. - сума основної заборгованості, сума пені - 16588,74 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №21/02 від 21.02.2012 р. Судові витрати в сумі 5917,78 грн. просив суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.01.2013 року у справі №5023/6011/12 (суддя Сальнікова Г.І.) позовні вимоги задоволені. Стягнуто з ТОВ "Богодухівський мол завод" на користь ПАТ "САД" суму основної заборгованості в розмірі 279300,76 грн., пеню в сумі 16588,74 грн. та судовий збір в сумі 5917,78 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідач ТОВ "Богодухівський молзавод" подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2013 р. по справі №5023/6011/12 про стягнення боргу, яким було задоволено позов, відмовивши у стягненні суми пені. При цьому, відповідач зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції частково незаконним, необґрунтованим, винесеним при порушенні норм процесуального права, з неповним дослідженням обставин справи та її матеріалів.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. оскаржуване рішення -без змін.

В судове засідання 05.03.2013р. відповідач свого представника не направив, про причини неявки суд не попередив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується повідомленням №002213 про вручення поштового відправлення 16.02.2013р.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 21.02.12 р. між ПАТ "САД" (постачальник) та ТОВ "Богодухівський молзавод" (покупець) було укладено договір поставки №21/02, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та умовах визначених договором поставити: молоко-сировина коров"яче (продукція) відповідно до ДСТУ 3662-97 в перерахунку на базисні норми для молока: масова частка жиру - 3,4%, масова частка білка - 3,0%, а покупець зобов"язується в порядку та на умовах визначених договором прийняти продукцію та оплатити таку продукцію.

При цьому п. 1.3. договору сторони узгодили, що загальна кількість продукції, що є предметом поставки за договором, її дольове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, визначаються у накладних та супровідних документах (додатки до цього договору), і є його невід'ємною частиною, а також встановили, що постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця за цінами, що визначені додатковою угодою між сторонами. Ціна на продукцію може змінюватись лише за взаємною згодою сторін і підписання додаткової угоди погодження ціни на продукцію. Сторона, яка ініціює зміну ціни на продукцію зобов'язана повідомити іншу сторону про зміну ціни за 7 календарних днів до такої зміни цінним листом з описом вкладення або передати нарочно представнику (працівнику) постачальника (покупця) під підпис. При такій передачі зазначається повне прізвище, ім"я та по-батькові особи, яка отримала протокол погодження ціни, її посада, дата, та час отримання додаткової угоди (п.2.1.)

Крім того, п. 2.4 договору сторони визначили, що перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця після повного та фактичного закінчення процедури приймання продукції за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товаротранспортній накладній, та проведення повної оплати покупцем за придбану продукцію.

Із змісту п. 6.1 договору вбачається, що оплата продукції покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника протягом п'яти днів з моменту відвантаження продукції та вважається проведеною з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та поставив відповідачу продукцію, обумовлену договором поставки №21/02 від 21.02.2012р., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини №№22, 36, 49, 60, 76, 91, 106, 121 та копіями довіреностей на отримання цінностей, які підписані та засвідчені сторонами належним чином. Але відповідач взяті на себе за вказаним договором зобов'язання належним чином не виконав , у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість отриманої продукції в повному обсязі не сплатив.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 15.08.2013р. позивач направив відповідачу претензію №2 з вимогою сплати заборгованості за отриманий товар до 01.09.2012р. в розмірі 177802,11 грн., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 22.08.2012р. (а.с. 8 т.1)

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач заборгованість за договором поставки №21/02 від 21.02.12 р. сплатив частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку Приватного акціонерного товариства "САД".

Відповідно до актів звірки взаємних розрахунків від 10.03.12 р., 19.05.12 р., 20.06.12 р., 20.07.12 р., 14.08.12 р., 19.09.12 р., 22.10.2012р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, борг ТОВ "Богодухівський молзавод" станом на 30.09.2012р. становив 279300,76 грн. (а.с.35-47 т.1)

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 279300,76 грн., стало підставою звернення позивача до суду із позовною заявою для захисту порушених прав.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Слід зазначити, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем сума боргу будь-якими доказами не спростована, аргументованих заперечень не представлено, доказів сплати заборгованості до суду також не надано.

Враховуючи факт доведення позивачем та підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача за договором поставки №21/02 від 21.02.2012р., а також керуючись статтею 526 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 279300,76 грн. обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що договором поставки №21/02 від 21.02.2012р. (п.9.2.) була встановлена відповідальність сторін, зокрема у разі затримки проведення Покупцем розрахунку, він сплачує пеню Постачальнику за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України встановлено, що одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№ 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як було встановлено під час судового розгляду та не спростовується відповідачем, свої договірні зобов'язання щодо оплати товару у визначений договором термін відповідач не виконав.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 16588,74 грн. пені, враховуючи момент кожної поставки товару та момент його оплати, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення пені є правомірною, підтвердженою доданими до матеріалів справи документами та обґрунтованим розрахунком, а твердження відповідача стосовно неправомірного та необґрунтованого нарахування пені в розмірі 16588,74 грн. спростовується матеріалами справи. Крім того, обґрунтованого контррозрахунку розміру пені відповідач суду не надав.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом його процесуальних прав внаслідок розгляду справи за відсутності його представника колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи свідчать про те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2012р. відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а. с. 143 т.1), та штампом суду від 28.12.2012р. на зворотній стороні ухвали.

Однак, відповідач процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді першої інстанції не скористався, вимоги ухвали господарського суду не виконав, витребуваних документів та відзив на позов не надав, а тому місцевий господарський суд з огляду на те, що явку сторін не визнано обов'язковою, а також враховуючи те, що відповідач доказів на підтвердження обставин заявленого клопотання не надав, правомірно на підставі статті 75 цього Кодексу розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно частини 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Отже, відповідач був повинен вжити всіх необхідних заходів для того, щоб в належний час та належним чином надати до суду свої заперечення та докази, а керівник відповідача з урахуванням того, що про дату судового засідання було попереджено заздалегідь, не був обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або надати довіреність іншим особам з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні.

Колегія суддів враховує і той факт, що відповідач без поважних причин не взяв участь в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.03.2013р. при розгляді його апеляційної скарги, хоча судом апеляційної інстанції також були створені належні умови та надано достатньо часу для висловлення своєї позиції та надання необхідних документальних доказів на підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі.

Не змінюють обґрунтованих висновків суду першої інстанції посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було неправомірно та необґрунтовано нараховано пеню у розмірі 16588,74 грн., оскільки зазначені твердження не мають ніякого документального обґрунтування.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2013р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2013 року по справі №5023/6011/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 06.03.2013 року

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Судді Білецька А.М.

Плужник О.В.