Ухвала суду № 29833907, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К/9991/8694/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача -не з'явились,

відповідача -Герасименка Д.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі -ДПІ)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.10.2010

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2-а-3015/10/0270

за позовом комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.10.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010 № 0001602320/2, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 6 672 278 грн. (у тому числі 4 448 186 грн. за основним платежем та 2 224 092 грн. за штрафними санкціями).

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про невідповідність висновків судів вимогам пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та просить відмовити у задоволенні позову, скасувавши оскаржувані рішення попередніх інстанцій.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити їх без змін.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень попередніх інстанцій.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 01.07.2009, оформлену актом від 04.12.2009 № 287/23/33126849. За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6 672 278 грн. (у тому числі 4 448 186 грн. за основним платежем та 2 224 092 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу цього донарахування, полягає, зокрема, у тому, що у періоді, охопленому перевіркою, позивачем було отримано з Державного бюджету України кошти в загальній сумі 19 275 091,41 грн., а також 5 000 000 грн. з місцевого бюджету на погашення заборгованості минулих років по різниці у тарифах на комунальні послуги. На думку ДПІ, поставка комунальних послуг за рахунок бюджетної субвенції є неоподатковуваною операцією, у зв'язку з чим частка ПДВ у складі вартості послуг, компенсованої за рахунок бюджетних коштів, не підлягає включенню до податкового кредиту Підприємства.

Однак суди обґрунтовано відхилили вказані висновки податкового органу як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Так, Законом України про Державний Бюджет України на відповідний рік запроваджувалися механізми цільового фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась і постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Зазначені механізми визначали порядок компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалась населенню.

Відповідні механізми передбачали здійснення цільового фінансування за рахунок Державного бюджету України у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування податкового кредиту з ПДВ постачальниками теплової енергії та послуг із теплопостачання, які отримували цільове бюджетне фінансування на компенсацію різниці між фактичною вартістю теплової енергії або відповідних послуг і затвердженим тарифом, визначався підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва комунальних послуг, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки цих послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування, придбані виробниками теплової енергії з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.

Посилання податкового органу на приписи підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки регулюють оподаткування операцій з виплат, а не з отримання цільового фінансування.

Водночас придбані виробниками теплової енергії товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних субвенцій, а призначені для використання в оподатковуваних операціях з поставки теплової енергії та комунальних послуг.

У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами названого Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.

А відтак у постачальників теплової енергії та послуг із теплопостачання відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка встановлює, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Таким чином, оскільки податковим органом не виявлено фактів використання Підприємством придбаних товарів та послуг поза межами операцій з поставки теплової енергії, то у позивача відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

Правильним є і висновок судів про незаконність виключення з податкового кредиту позивача сум ПДВ за операціями з придбання підрядних робіт з реконструкції тепломережі з мотивів оплати Підприємством цих робіт за рахунок бюджетних коштів.

Адже чинне податкове законодавство не обмежує право платника на реалізацію права на податковий кредит в залежності від джерела отримання коштів, використаних для розрахунків за отримані товари (роботи, послуги). Отже, формування платником податкового кредиту за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок цільових бюджетних коштів здійснюється за загальними правилами, наведеними у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За названих обставин суди обґрунтовано скасували оспорюване податкове повідомлення-рішення, задовольнивши позовні вимоги Підприємства.

Доводи скарги не спростовують висновки судів, а інша оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних судових актів попередніх інстанцій, Вищим адміністративним судом України не встановлені.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником -Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у м. Вінниці її правонаступником -Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13.10.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2-а-3015/10/0270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько