Рішення № 29815895, 05.03.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2514/6258/2012 Провадження № 22-ц/795/658/2013 Головуючий у I інстанції - Кобилецький І. Ф. Доповідач - Бечко Є. М.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

у складі: головуючого -судді Бечка Є.М.

суддів: Острянського В.І., Хромець Н.С.,

при секретарі- Лучик Н.В.

за участю: пр-ка апелянтів ОСОБА_1, пр-ка позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2013 року по справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2012 року ПАТ „Універсал банк" звернулось до суду з позовом, в якому просило виселити із будинку АДРЕСА_1 та зняти із реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що судовим рішенням в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 03.04.2007 року звернуто стягнення за зазначений вище будинок, проте на письмову банку відповідачі добровільно не звільнили житлове приміщення.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 21 січня 2013 року позовні вимоги задоволено частково, виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення, вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначене рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення відмову в задоволенні вимог в цій частині, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що поза увагою суду залишились положення ч. 2 ст. 109 ЖК України, якими передбачено надання іншого жилого приміщення громадянам, яких виселяють з їх жилого приміщення та вказує, що будинок АДРЕСА_1 не був придбаний ним за рахунок кредитних коштів. Апелянт також зазначає, що одним із відповідачів є неповнолітня особа, а тому суд повинен був у обов'язковому порядку врахувати позицію органу опіки та піклування щодо такого виселення. Суд також не з'ясував питання наявності чи відсутності жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідачів.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що за іпотечним договором від 03 квітня 2007 року, укладеним між ВАТ „Банк Універсальний", правонаступником якого є ПАТ „Універсал банк" та ОСОБА_3, для забезпечення належного виконання останнім зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 35-1/244П-07 від 03 квітня 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_3, було передано в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 (11-14).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 27 вересня 2012 року на вказаний житловий будинок було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 03.04.2007 р. (а.с.9-10).

26.09.2012 р. ПАТ „Універсал банк" звернулось до всіх мешканців будинку з вимогою про добровільне виселення та зняття з реєстрації, однак, відповідачі у добровільному порядку не виселились та не знялись з реєстрації.

В грудні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 й просив виселити останніх із спірного житлового будинку.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримані вимоги Закону України „Про іпотеку" щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення у зв'язку з чим всіх мешканців будинку, а тому відповідачі підлягають виселення без надання іншого житлового приміщення з відмовою у задоволенні вимог про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки такі вимоги є зайвими.

Апеляційний суд частково погоджується з даними висновками.

Відповідно до ч.2 ст. 40 ЗУ „Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем ПАТ „Універсал банк" дотримана встановлена зазначеною вище нормою закону обов'язкова процедура письмового попередження відповідачів про звільнення житлового приміщення (а.с.18-20).

Матеріали справи також свідчать про те, що вказані письмові попередження відповідачами було отримано 27 вересня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 12), проте в добровільному порядку відповідачі спірного приміщення не звільнили.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 зі спірного будинку є таким, що не суперечить ч. 1 ст. 40 Закону України „Про іпотеку".

Спірний будинок належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2007 року, тобто є його особистою власністю.

Згідно п.4 договору, купівля-продаж будинку вчинена за 252 500 грн., які Покупець сплатить Продавцю протягом 10 робочих днів після підписання цього договору, із залученням кредитних коштів ВАТ «Банк Універсальний», тобто, розрахунок за договором повинен бути проведений сторонами до 06.04.2007 року

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 був єдиним власником квартири і мав право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Статтею 17 Закону України „Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов?язання.

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

Встановлено, що ОСОБА_3 має неповнолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім?ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Право користування майном члена сім?ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги.

З матеріалів справи достовірно встановлено, на момент укладення договору іпотеки (03.04.2007 року) спірної квартири, неповнолітня дитина відповідача, в спірному житлі не проживала та зареєстрована не була, отже її право користування цим житлом шляхом реєстрації за місцем проживання не встановлено.

Згідно записів в домовій книзі, неповнолітня дочка відповідача ОСОБА_6 зареєстрована в спірному будинку лише 13.11.2007 року.

Таким чином, на час здійснення правочину щодо спірного квартири, а саме укладення іпотечного договору, неповнолітня дитина у квартирі не були зареєстрована, а відтак її інтереси не порушувались, зменшення або обтяження їх прав не відбулось.

Отже, вимоги позивача про виселення відповідачів грунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.

Проте апеляційний суд не може погодитись із висновком суду про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, оскільки Закон України „Про іпотеку", яким регулюються спірні правовідносини між сторонами, не містить положень про те, що виселення із предмета іпотеки повинно відбуватись або з наданням іншого житлового приміщення або без надання такого.

В зв'язку з чим, із резолютивної частини рішення підлягає виключенню посилання на виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.

Доводи апелянта про те, що виселення його та членів його сім'ї повинно відбуватись лише з наданням іншого житлового приміщення на підставі ч. 2 ст. 109 ЖК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони грунтуються на невірному розумінні апелянтом вимог закону.

Крім того, вирішення питання про надання виселеним іншого жилого приміщення, зокрема з фондів житла для тимчасового проживання, не належить до компетенції суду.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні, з виключенням з з резолютивної частини слів: «без надання їм іншого житлового приміщення».

Крім того, з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню недоплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 3 (три) грн. 35 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2013 року змінити, виключивши з резолютивної частини рішення слова: «без надання їм іншого житлового приміщення».

В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави (отримувач - УК у м. Чернігові / м.Чернігів / 2203001, р/р 31210206780002, код ЄДРПОУ 38054398, в ГУДКСУ у Чернігівській області, (МФО 853592) недоплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 3 (три) грн. 35 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: