Ухвала суду № 29806185, 06.03.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року Справа № 148613/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Матковської З.М. та Костіва М.В.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської обл. та прокуратури Тернопільської обл. на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.10.2011р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучачагрохлібпром» до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської обл., з участю прокуратури Тернопільської обл., про визнання дій протиправними; скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И Л А:

12.09.2011р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Бучачагрохлібпром» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправними дії посадових осіб відповідача Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції /МДПІ/ Тернопільської обл. при здійсненні перевірки позивача; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бучацької МДПІ № 68/0000062300 від 08.04.2011р., № 69/0000052300 від 08.04.2011р., № 70/0005791700 від 08.04.2011р. (а.с.2-12).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.10.2011р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Бучацької МДПІ № 68/0000062300 від 08.04.2011р., № 69/0000052300 від 08.04.2011р., № 70/0005791700 від 08.04.2011р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з державного бюджету на користь позивача судові витрати в розмірі 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (а.с.122-127).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржили відповідач Бучацька МДПІ та прокуратура Тернопільської обл., які покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (а.с.129-132, 135-138).

Вимоги апеляційних скарг обґрунтовують тим, що виявлені за результатами проведеної перевірки порушення полягають у неправомірному завищенні бюджетного відшкодування податку на додану вартість /ПДВ/ шляхом віднесення сум податку до податкового кредиту в рядок 12.1 декларацій «ПДВ сплачений митним органам» розділу ІІ «Податковий кредит», форма яких затверджена наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997р., а не в рядок 12.1 декларацій «ПДВ сплачений митним органам» розділу ІІ «Податковий кредит», форма яких затверджена наказом ДПА України № 499 від 23.10.1998р.; позивачем не проведено сторнування податкового кредиту по операціям з імпортування сільськогосподарської техніки; при вирішенні справи судом невірно застосовані приписи Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

Заслухавши суддю-доповідача по справі, прокурора та представника відповідача на підтримання поданих скарг, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем Бучацькою МДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Бучачагрохлібпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р., з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету та достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з ПДВ за період з 01.07.2008р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р., по результатам якої складено Акт перевірки № 148/23-00952829 від 25.03.2011р. (а.с.15-38).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4, пп.7.7.2, 7.7.6, 7.7.7 («б») п.7.7 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.9.1.1 п.9.1 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також Указу Президента України № 725/2008 від 19.08.2008р. «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 68/0000062300 від 08.04.2011р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 1169238 грн., з яких 779492 грн. за основним платежем та 389746 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.42);

№ 69/0000052300 від 08.04.2011р. про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 1101871 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 275467 грн. 75 коп. (а.с.41).

№ 70/0005791700 від 08.04.2011р. про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 281875 грн., з яких 225500 грн. за основним платежем та 56375 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.40).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань скарги позивача на здійснені донарахування податкових зобов'язань та зменшення бюджетного відшкодування були відхилені (а.с.43-82).

Матеріалами справи стверджується, що позивач ТзОВ «Бучачагрохлібпром» придбано впродовж липня, серпня, жовтня 2008 року та протягом травня-липня, жовтня 2009 року сільськогосподарську техніку з метою її подальшої реалізації.

У зв'язку з проведенням вказаних господарських операцій позивачем до складу податкового кредиту по ПДВ віднесено суму податку, сплаченого на митниці; вказана сума ПДВ також підтверджується відповідними вантажними митними деклараціями /ВМД/ № 000965 від 07.07.2008р., № 000980 від 09.07.2008р., № 1150 від 15.08.2008р., № 001640 від 20.10.2008р., № 000545 від 21.05.2009р., № 000568 від 26.05.2009р., №№ 000665, 000662 від 19.06.2009р., № 000778 від 15.07.2009р., № 000838 від 24.07.2009р., № 001271 від 05.10.2009р.

Придбана сільськогосподарська техніка облікована підприємством на рах.28 «Товари».

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем з дотриманням вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сформовано податковий кредит по цим операціям.

Також покликання податкового органу на порушення позивачем вимог п.11.29 ст.11 названого Закону слід вважати невірними, оскільки вказаною нормою регламентується сплата ПДВ сільськогосподарськими товаровиробниками; натомість у розглядуваному випадку порушення виявлено при заявленні бюджетного відшкодування ПДВ по загальній декларації.

Доводи податкового органу щодо відсутності проходження технічного огляду придбаної позивачем техніки, відсутність реєстрації позивача у структурному підрозділі держтехнагляду як суб'єкта господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю сільськогосподарською технікою не можуть прийматися до уваги, оскільки приписи Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» на розглядувані податкові правовідносини не поширюється.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» у вищевикладеній ситуації слід вважати невірними.

Із матеріалів справи убачається, що позивачем укладені наступні господарські договори:

договір поставки № 297/05-01-10 від 05.01.2010р. із ТзОВ Торговий Дім «Агроімпорт ЛТД» на поставку товарів на загальну суму 20000000 грн.;

договір поставки нафтопродуктів № 23/1 від 01.01.2010р. із ПП «Дружба-Нафтопродукт» на постачання нафтопродуктів відповідно до кількості та асортименту, що вказуються у розхідних накладних;

договір купівлі-продажу засобів захисту рослин № 10/03/10 від 10.03.2010р. із ТзОВ «Галич-Агро-Стек».

Наведені правочини податковим органом визнані нікчемними в силу невідповідності їх вимогам ч.1 ч.5 ст.203, ч.1 ч.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу /ЦК/ України.

Предметом доказування у розглядуваній ситуації є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Системний аналіз норм чинного законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних та інших первинних документів свідчить про те, що документи, які позивач відобразив в бухгалтерському та податковому обліках, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету ПДВ (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та зменшення бюджетного відшкодування, у розглядуваному випадку колегія суддів не знаходить.

Також позивач є сільськогосподарським товаровиробником та користується спеціальним режимом оподаткування ПДВ; у листопаді 2009 року підприємством віднесено до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ частину податку у розмірі 58716 грн. 60 коп. згідно податкової накладної № 2510 від 20.11.2011р., виданої ТзОВ «Агроімпорт ЛТД».

По зазначеній податковій накладній позивачем отримано 1020 т нітроамофоски на суму 2764200 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 460700 грн.

Із вказаної суми ПДВ віднесено до складу податкового кредиту загальної декларації суму податку в розмірі 58716 грн. 60 коп., а решта 401983 грн. 40 коп. включено до складу податкового кредиту скороченої декларації.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку отримана нітроамофоска використана платником для підживлення сільськогосподарських культур.

Також у вересні 2010 року позивачем включено до податкового кредиту загальної декларації з ПДВ суму податку в розмірі 52940 грн. з вартості карбаміду, отриманого згідно з податковою накладною № 2204 від 01.09.2010р., виданої ТзОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД».

Відповідно до даних бухгалтерського обліку придбаний карбамід використаний підприємством для підживлення сільськогосподарських культур.

Крім цього, у вересні 2010 року платником віднесено до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ суму податку в розмірі 23648 грн. 18 коп. з вартості металопродукції, поставленої відповідно до податкових накладних №№ 13188, 13189 від 02.09.2010р., № 13190 від 06.09.2010р., № 14117 від 17.09.2010р., № 14413 від 20.09.2010р., № 14461 від 22.09.2010р., виданих ПП «Метал».

Згідно даних бухгалтерського обліку металопродукція використана платником для ремонту власних виробничих будівель сільськогосподарського призначення.

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем в порушення вимог пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) завищено на 135304 грн. 78 коп. податковий кредит в загальній декларації з ПДВ.

Разом з тим, згідно приписів наведених норм у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає порушень ТзОВ «Бучачагрохлібпром» приписів пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки у податковому обліку підприємством відображено у відповідних періодах ту частину продукції, що реально використана; залишок отриманих товарів обліковувався на складах товариства станом на кінець звітної періоду.

Проведеною перевіркою з'ясовано, що ТзОВ «Бучачагрохлібпром» є орендарем земельних паїв громадян земель сільськогосподарського призначення.

За результатами перевірки Бучацькою МДПІ встановлено порушення ТзОВ «Бучачагрохлібпром» вимог пп.8.1.2. п.8.1. ст.8 , пп.9.1.1. п.9,1. ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), які полягають у неврахуванні під час сплати орендної плати за земельні паї вимог Указу Президента України № 725/2008 від 19.08.2008р. «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», згідно яких розмір орендної плати повинен становити не менше 3 відсотки визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Натомість, згідно умов наданих для перевірки документів розмір орендної плати складає 1,5 відсотки визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землі встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.

Договори між позивачем та орендодавцями укладені у період дії Указу Президента України № 92/2002 від 02.02.2002р. «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», яким був встановлений мінімальний розмір орендної плати у розмірі 1,5 відсотки від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Разом з тим, Указом Президента України № 725/2008 від 19.08.2008р. «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотки від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки і є обов'язковим з дня набрання Указом чинності.

В тексті цього Указу відсутні посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.

Таким чином, податковий орган застосував до спірних правовідносин положення нормативно-правового акта, дія якого на спірні правовідносини не поширюється.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп.8.1.2. п.8.1. ст.8, пп.9.1.1. п.9.1. ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.1 Указу Президента України № 725/2008 від 19.08.2008р. «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)».

У частині доводів позивача щодо порушень податковим органом вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та інших нормативно-правових актів, якими встановлений порядок оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового законодавства, колегія враховує, що допущені під час проведення перевірки порушення та недоліки не можуть слугувати достатньою підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Також рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб Бучацької МДПІ при здійсненні перевірки позивачем не оскаржувалося, такі висновки суду не спростовувалися поданими апеляційними скаргами.

Доводи апелянтів в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської обл. та прокуратури Тернопільської обл. на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.10.2011р. в адміністративній справі № 2а-1970/2596/11 залишити без задоволення, а згадану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: З.М.Матковська

М.В.Костів