Ухвала суду № 29805123, 06.03.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2840/13 Головуючий в першій інстанції - Антонюк О.А.

Категорія - 27 Доповідач - Котушенко С.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Петренко І.О., Романюк М.М.

при секретарі Шило С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2012 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним. Позивач вказував на те, що 30 серпня 2007 року він уклав з відповідачем кредитний договір №KRTOAE00000017 про отримання кредиту в сумі 27 840,00 доларів США під 0,84 % в місяць для придбання автомобіля.

Зазначений кредитний договір позивач вважає незаконним, оскільки єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, а визначення розміру зобов'язання в іноземній валюті суперечить ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України. Йому була надана банківська послуга неналежної якості, оскільки кредит видано в іноземній валюті, яку він завідомо не міг використати як резидент України для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України для визначеної кредитним договором мети - придбання автомобіля. Крім того, всупереч ЗУ «Про захист прав споживачів», він не отримував від відповідача необхідної інформації та консультації з питань надання банківських послуг, не був попереджений про небезпеку стосовно можливості не повернення кредиту.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив визнати дії відповідача протиправними щодо надання кредиту як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України; визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів та визнати недійсним кредитний договір № KRTOAE00000017 від 30 серпня 2007року.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення та неправильне застосовання норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового.

Вивчивши доводи скарги та перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів не вбачає передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №KRTOAE00000017, за яким позивач одержав кредит у розмірі 27 840,80 доларів США на строк до 29 серпня 2011 року.

Частинами 1, 2 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з частинами 1-3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1, 2 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У зв'язку з наведеним необхідно виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної із сторін кредитного договору.

Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також використання платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'яаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. Відповідно до п.1 глави 3 розділу 2 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою Постановою Правління НБУ від 10 серпня 2005 року за №281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів та ін.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу і посилання позивача на відсутність його вільного волевиявлення на укладення кредитного договору, так як він ознайомлений з умовами цього договору, правами та обов'язками, що витікають з нього, павовими наслідками невиконання зобов'язань за договором та відповідальністю, що настає в результаті невиконання взятих на себе зобов'язань, і будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені обставини, суду надано не було.

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст.11,15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

За змістом зазначеної норми цивільного права, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, зазначеною нормою права передбачено як спосіб захисту порушеного права визнання незаконними дій лише органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб і службових осіб. Визнання незаконними дій інших органів, підприємств, установ законом не передбачено. Не передбачено право на оскарження дій банку і кредитним договором, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову щодо визнання дій та бездіяльності відповідача протиправними.

Приведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують і не дають підстав до висновку про неправильність застосування судом норм матеріального чи процесуального права, рішення суду відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, що регулює зазначені правовідносини, підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: