Ухвала суду № 29810397, 11.03.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц-774/232/13

Справа № 22-ц/490/11257/12 Головуючий у 1-й інстанції - Болдирєва У.М.

Категорія - 48 Доповідач - Петренко І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 березня 2013 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі - Савчук Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, визначення місця проживання дитини,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом та просила з урахуванням уточнених позовних вимог ухвалити рішення, яким відібрати та визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею,стягнути з відповідача на її користь на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі ? частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму до досягнення ними повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що вони з відповідачем 22 лютого 2002 року зареєстрували шлюб у відділі РАЦС по м. Павлограду Павлоградського МУЮ актовий запис №56. Від шлюбу втни мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Спільне життя з відповідачем не склалося, а тому шлюбні стосунки припинені та з 23 березня 2010 року їх шлюб розірвано. Діти проживали разом з відповідачкою та знаходилися на її утриманні. Відповідач в добровільному порядку допомоги на утримання дітей не надає. Відповідач працює на ВАТ «Павлоградвугілля» на Шахті «Західно-Донбаська» та отримує постійний заробіток.

Відповідач запропонував укласти договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, в простій письмовій формі. Однак, коли позивачка забажала перереєструвати зазначене у договорі нерухоме майно з'ясувалося, що в силу ст.657 ЦК України, цей договір підлягав нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Однак , відповідач не бажаючи виконувати вимоги закону щодо його нотаріального посвідчення запропонував, щоб я звернулася до нього з позовом і що цей договір в судовому порядку був визнаний дійсним.

Позивачка звернулася з таким позовом до суду, однак рішенням від 28 вересня 2011 року ( ар. сп. 9) Павлоградським міськрайонний судом їй було відмовлено у задоволені цього позову у тому числі і з тих підстав, що на даний момент не втрачено можливість нотаріального посвідчення даного договору та його державної реєстрації, що відповідач стверджував у судовому засіданні, однак пояснював , що позивачка не бажала займатись збором документів необхідних для укладення такого договору.

Позивачка ж стверджувала , відповідач досі ухиляється від нотаріального посвідчення та державної реєстрації, вищезазначеного договору про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, а відповідно ухиляється і від сплати аліментів, в добровільному порядку.

Після розлучення відповідач, переїхав жити до своїх батьків. Коли позивачка звернулася з первісною позовною заявою про стягнення аліментів утримання двох неповнолітніх дітей, відповідач самовільно без її на те згоди, а також без відповідної правової підстави (рішення суду або рішення органу опіки та піклування) змінив місце проживання їх сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, як він пояснив щоб не сплачувати аліменти на його утримання. Так як він вважає, що якщо одна дитина буде проживати у нього, то на другу дитину він не буде повинен сплачувати аліменти.

У червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом та просив суд ухвалити рішення, яким визначити місце проживання сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2012 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду ( ар. сп. 170).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі ? частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 26 січня 2012 року до повноліття. В іншій частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду змінити в частині розміру стягнення аліментів , зменшивши їх до 1\6 частини його заробітку.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги слід відхилити , а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 суд першої інстанції правильно виходив із того , що відповідач являється батьком вказаної дитини ( ар. сп. 5) , а тому відповідно до положень ст. 180 Сімейного Кодексу України зобов»язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як вбачається з довідки ВАТ «Павлоградвугілля» ( ар. сп. 10) відповідач має стабільний заробіток.

Згідно ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти, визначається судом.

Відповідно до положень ст. 182 Сімейного Кодексу України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те , що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини , в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітної плати (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця.

Відповідно до роз»яснень , що містяться в ч.3 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15. 05. 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства , материнства та стягнення аліментів », вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей…; інші обставини, що мають істотне значення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність знизити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_4 до 1\6 частини визнати обґрунтованими не можна , оскільки вони не містять у собі конкретні обставини , посилання на об»єктивні данні та докази , які б вказували на вище вказану необхідність чи неможливість виконувати такі обов»язки апелянтом.

Однак , відповідно до положень ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона, в тому числі й відповідач, зобов'язаний довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених законом.

Ст. 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Виходячи з вище наведеного , апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає і в цій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею , матір»ю ( ар. сп.16-21) суд першої інстанції також обґрунтовано виходив із положень ст.ст. 160,161 СК України .

Так , відповідно до положень ст. 161 СК України , якщо мати та батько , які проживають окремо , не дійшли згоди щодо того , з ким із них буде проживати малолітня дитина , спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов»язків , особисту прихильність дитини до кожного з них , вік дитини, стан її здоров»я та інші обставини , що мають істотне значення.

Як роз»яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року « Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім»ю України» , вирішуючи спори між батьками , які проживають окремо про те , з ким із них і хто саме з дітей залишається , суд відповідно до рівності прав та обов»язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення , яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує , хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них , їхній вік і прихильність до кожного з батьків , особисті якості батьків , можливість створення належних умов для виховання , маючи на увазі , що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною для передачі йому дітей.

При вирішенні даного питання також враховані були і положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини , ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР від 27 лютого 1991 року , частин 7,8 ст. 7 СК України про те , що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей , враховуючи при цьому чи не стане для дитини психотравмуючим фактором зміна звичайних для неї умов життя та кола оточуючих близьких людей , а також наявність у одного з батьків належного контакту з дитиною та її прихильність до нього.

Суд першої інстанції , прийняв до уваги матеріальне становище сторін по справі ( ар. сп. 120,121,122,123 та 124,134) , посилався на висновок виконавчого комітету Павлоградської міської ради від 26 квітня 2012 року за № 15/2824 ( ар. сп. 125, 136-137) про визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком - відповідачем по справі ; зміст актів державного виконавця від 27 березня 2012 року та 11 квітня 2012 року ( ар. сп.129,130) складених при намаганні виконати заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду від 6 березня 2012 року ( ар. сп. 34-36) про відібрання у ОСОБА_2 сина ОСОБА_3 (, яке було в наступному скасовано) про те , що дитина відмовилась повертатись до матері ; ухвалу Павлоградського міськрайонного суду від 4 травня 2012 , яка набрала законної сили та не оскаржувалась ( ар. сп. 156), з якої вбачається , що дії заступника начальника ВДВС ПМУЮ визнано обґрунтованими ; зміст постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 19 квітня 2012 року ( ар. сп. 135) відносно заяви ОСОБА_1 , пояснення свідків , допитаних в судовому засіданні та ухвалив правильне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються , були вивчені в суді першої інстанції і зводяться по суті до не згоди з оскаржуваним рішенням .

Так , зокрема , посилання на приорітет проживання малолітньої дитини з матір»ю , передбачений принципом 6 Декларації прав дитини , прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року , не можна вважати безспірним доводом правильності вимог ОСОБА_1, з оглядом на рівність прав та обов»язків обох батьків перед дітьми та дійсним приорітетом захисту інтересів та психіки дитини , чиє місце проживання визначається судом.

Таким чином , колегія суддів вважає , що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,313,314,315 ЦПК України , колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Судді