Ухвала суду № 29804560, 25.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2013 р. м. Київ К-20945/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009

у справі №2-а-4176/08/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілот»

до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пілот»звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000962342/2 від 28.12.2007 та № 0000952342/2 від 28.12.2007.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009, позов задоволено.

ДПІ у Петровському районі м. Донецька подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- Державною податковою інспекцією у Петровському районі м. Донецька була проведена планова перевірка ТОВ «Пілот»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.06.2007, за результатами якої складено Акт № 1279-23-32173265 від 07.09.2007;

- за наслідками перевірки ДПІ у Петровському районі м. Донецька та за результатами адміністративного оскарження було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000952342/2 від 28.12.2007, яким позивачу за порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 17 498,80 грн. (з яких: 12 846,00 грн. - основний платіж та 4 652,80 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000962342/2 від 28.12.2007, яким позивачу за порушення пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 415,50 грн. (з яких: 10 277,00 грн. - основний платіж та 5 138,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- в ході перевірки податковим органом встановлено заниження позивачем податку на додану вартість на 34 718,00 грн. за жовтень 2005-червень 2007 та безпідставне віднесення до валових витрат сум орендної плати за договором оренди майна № 06/07 від 15.11.2002 та додаткових угод до нього, 50% вартості списаного дизпалива та бензину згідно договорів оренди легкових автомобілів, укладених з фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакціях, чинних на момент спірних правовідносин), з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Відповідно до п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що витрати, віднесені позивачем до складу валових витрат за договором оренди майна № 06/17 від 15.11.2002 та додаткових угод до нього, укладеними з АТВТ «Донецький завод «Продмаш», підтверджені наявними у позивача первинними документами на час проведення їх у бухгалтерському обліку та підтверджуються фактом перерахування коштів в оплату орендованого майна, а також про те, що позивачем правомірно віднесені витрати на придбання паливо-мастильних матеріалів для легкових автомобілів до складу валових, оскільки вказані витрати підтверджені відповідними первинними документами (шляховими листами, видатковими ордерами, авансовими звітами).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковим органом під час проведення перевірки позивача не встановлено, що придбання послуг по оренді приміщень та оренді автомобілів не використовувалось останнім у господарській діяльності.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Пілот»належним чином виконало свої зобов'язання за договором оренди № 06/17 від 15.11.2002, укладеним з АТВТ «Донецький завод «Продмаш», що оформлено відповідними первинними документами, у тому числі, й податковими накладними, які містять усі необхідні реквізити відповідно до вимог, зазначених у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Крім того, посилання податкового органу на нікчемність укладених договорів оренди автомобілів від 01.01.2006 та від 01.09.2005 (що покладені в обґрунтування висновку про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість та формування валових витрат), правомірно не взяті судами до уваги, оскільки доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори завдали збитків державі чи порядок та умови їх виконання оспорюються сторонами договорів, відповідачем суду не надано.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.3 ст.2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний