Ухвала суду № 29803421, 28.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 р. Справа № 70596/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Хобор Р.Б., Яворського І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.07.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автолайф" до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолайф" звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142302 від 14.03.2011 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що податковий орган безпідставно ототожнює звичайну ціну з митною вартістю ввезених ним товарів легкових та вантажних автомобілів, не встановивши при цьому рівень звичайних цін на аналогічний товар на внутрішньому ринку України. Товари позивач реалізовував за цінами, визначеними останнім та його контрагентами у відповідних договорах купівлі-продажу у звязку з чим у підприємця виникло право на податковий кредит. Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган. Вважає, що позиція податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не відповідає вимогам чинного законодавства. Митна вартість раніше імпортованих в України товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. Крім того, легкові та вантажні автомобілі, які придбані позивачем, на момент продажу не перебували під митним контролем, оскільки, відповідно до статті 43 Митного кодексу України, митний контроль закінчився до їх продажу. За таких обставин не може вважатись доведеним Луцькою ОДПІ той факт, що ціна товарів, реалізованих на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.07.2011 року позов задоволено з тих підстав, що звичайною є ціна автомобілів визначена у договорах, оскільки податковий орган не довів наявність на внутрішньому ринку України, де здійснювалась реалізація автомобілів відповідачем, ідентичних або аналогічних товарів, а інформація про ціну таких товарів відсутня та недосліджена. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Луцька ОДПІ подала апеляційну скаргу за якою просить скасувати постанову суду та прийняти нову про відмові у задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема зазначає, що при реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначаються за правилами, встановленими п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, що у разі, якщо його договірна (контрактна вартість) буде нижча за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідної з законами України з питань оподаткування. Відповідно до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таке можливе на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Працівниками Луцької ОДПІ проведено позапланову виїзну ТОВ "Автолайф" з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період листопад 2010 року. За результатами даної перевірку 01.03.2011року складений акт №931/23-3/33523046 за яким встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, абз. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 5.12 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», а саме: занижено базу оподаткування ПДВ за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижча їх звичайної ціни, що призвело до заниження податкового зобовязання по ПДВ.

На підставі акту перевірки податковим органом 14.03.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142302, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 128398 грн. Висновок податкового органу сформовано на тому, що у листопаді 2010 року товариством занижено базу оподаткування податку на додану вартість на суму 122854 грн. за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів була нижче їх звичайної та завищено різницю між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 122854 грн., а тому сума, заявлена позивачем в листопаді 2010 року до бюджетного відшкодування була завищена на 128398 грн. Суд першої інстанції встановив, що товариством за контрактом №001/2010 від 19.03.2010 року було імпортовано на митну територію України товари - транспортні засоби з метою їх подальшої реалізації на митній території України. При цьому, при розмитненні товарів позивачем сплачено платежі з податку на додану вартість виходячи з митної вартості зазначеної у графі 12 ВМД з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в актах перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної в вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України. Також встановлено, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

При цьому колегія суддів вважає, що жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття « митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

Так відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, встановленими пунктом 1.20 ст.1 Закону України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 цього Закону слідує, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З цієї ж норми вбачається, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов»язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Тому будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обгрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України та при цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору. В акті перевірки №931/23-3/33523046 від 01.03.2011 року відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін. Тому Луцька ОДПІ дійшла до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на наведене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що звичайною є ціна автомобілів визначена у договорах, а так як податковий орган не довів наявність на внутрішньому ринку України, де здійснювалась реалізація уживаних автомобілів відповідачем, ідентичних або аналогічних товарів, а інформація про ціну таких товарів відсутня та недосліджена.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також аналізуючи приписи п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7. статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги, оскільки позивачем не завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у листопаді 2010 року на суму 128398 грн.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Волинський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. 160, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької обєднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.07.2011 року у справі №2а-1862/11- без змін.

Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: Р.Б.Хобор

І.О.Яворський