Рішення № 29802560, 05.03.2013, Апеляційний суд Полтавської області

копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1940/2010 Номер провадження 22-ц/786/1098/2013 Головуючий у 1-й інстанції Кононенко С.Д. Доповідач Кривчун Т. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

Суддів: Карнауха П.М., Чумак О.В.

при секретарі: Філоненко О.В.,

за участю: представника апелянта адвоката ОСОБА_6

представника позивача Набокова А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Приватної компанії з обмеженою відповідальністю за законодавством Англії та Уельсу «OCEANTRAIN LIMITED» Рибченка А.О.

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2010 року

по справі за позовом Приватного підприємства «Джерело» до ОСОБА_4 про визнання договорів дійсними та визнання права власності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И Л А :

ПП «Джерело» звернулося до суду з вказаним позовом, уточненим у ході розгляду справи, до ОСОБА_4, в якому остаточно просили зобов»язати ОСОБА_4 укласти з ПП «Джерело» договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 220 м2, розташованого в районі АДРЕСА_1; визнати за ПП «Джерело» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 220 м2, розташоване в районі АДРЕСА_1, без додаткових актів введення в експлуатацію; зобов»язати ОСОБА_4 укласти з ПП «Джерело» договір оренди торгівельно-складських павільйонів літ.А-1, поз.1-21 загальною площею 127,4 м2, літ. Б-1 поз.1-5 загальною площею 23,4 м2, вартова літ.В, які розташовані по АДРЕСА_2; визнати за ПП «Джерело» право власності на вказані торгівельно-складські павільйони.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що 04.02.2010 року між ПП «Джерело» та ОСОБА_4 були укладені попередні договори оренди споруд загальною площею 150,8 м2, що розташовані по АДРЕСА_2 та оренди нежитлового приміщення загальною площею 220 м2, розташованого в районі АДРЕСА_1. На умовах, визначених цими договорами, сторони погодили до 01.04.2010 року укласти основні договори оренди, однак листом від 25.03.2010 року відповідач повідомила про свою відмову від укладення даних договорів, мотивуючи тим, що позивач не надав жодних документів на вказані об»єкти нерухомості, тому його не можна вважати їх власником.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2010 року позов Приватного підприємства «Джерело» до ОСОБА_4 про визнання договорів дійсними та визнання права власності задоволено частково.

Зобов»язано ОСОБА_4 укласти з Приватним підприємством «Джерело» договір оренди торгівельно-складських павільйонів літ.А-1, поз.1-21 загальною площею 127,4 м2, літ. Б-1 поз.1-5 загальною площею 23,4 м2, вартова літ. В, які розташовані по АДРЕСА_2.

Визнати за Приватним підприємством «Джерело» право власності на торгівельно-складських павільйонів літ.А-1, поз.1-21 загальною площею 127,4 м2, літ. Б-1 поз.1-5 загальною площею 23,4 м2, вартова літ. В, які розташовані по АДРЕСА_2, без додаткових актів введення в експлуатацію.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодилася Приватна компанія з обмеженою відповідальністю за законодавством Англії та Уельсу «OCEANTRAIN LIMITED» (далі-Компанія), представник якої в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначають, що оскаржуваним рішенням грубо порушені права та інтереси Компанії, а встановлені у рішенні обставини не відповідають дійсності з огляду на те, що 01.09.2000 року між іранською компанією «MOHAMMAD ALI MANSOUREAR» позивачем- ПП «Джерело» - було укладено контракт №01092000, згідно якого сторони прийняли на себе зобов»язання взяти спільну участь у будівництві об»єктів: ринку непродовольчих товарів на 500 торгівельних місць площею 1250кв.м. на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Дніпропетровськ, спуск Калініна, 25; торгівельної площадки на 60 торгівельних місць площею 90кв.м. на земельній ділянці, розташованій по вул. Боброва (від пров. Калініна до вул. Чичеріна) в м. Дніпропетровську (далі-Контракт).

Вказують, що, згідно Контракту, загальна вартість будівництва складає 5438500,00грн, у т.ч. сума пайової участі компанії «MOHAMMAD ALI MANSOUREAR» у будівництві становить 3480640,00грн., що становить 64/100 загальної вартості об»єктів нерухомості і ця сума була передана компанією ПП «Джерело» в повному обсязі.

У подальшому, 01.11.2009 року між компанією «MOHAMMAD ALI MANSOUREAR» та апелянтом компанією «OCEANTRAIN LIMITED» було укладено договір уступки права вимоги, відповідно до якого до останньої перейшли всі права компанії «MOHAMMAD ALI MANSOUREAR» за Контрактом.

Отже, висновок про те, що позивачем спірний об»єкт побудований за його власні кошти, є необґрунтованим.

Зазначають також, що в Контракті прямо вказано, що право власності після завершення будівництва належить спільно обом особам - ПП «Джерело» і компанії «MOHAMMAD ALI MANSOUREAR», правонаступником якої є компанія «OCEANTRAIN LIMITED».

Вважають, що судом неправильно об»єднано позовні вимоги, що виникли з різних підстав та не встановлено, чи звертався позивач до компетентного органу із заявою про прийняття об»єкта до експлуатації та оформлення йому права власності на об»єкт нерухомого майна по АДРЕСА_2.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу представник ПП «Джерело» просить у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі, рішення місцевого суду залишити без змін.

В обґрунтування заперечень посилається на те, що «MOHAMMAD ALI MANSOUREAR» та «OCEANTRAIN LIMITED» є іноземними компаніями, а, отже, іноземними інвесторами, і, відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» та Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою КМУ №112 від 30.01.1997 року іноземна інвестиція мала пройти визначений порядок реєстрації, однак апелянтом не надано належних доказів про внесення іноземної інвестиції. Тому вважають, що копії Контракту та Угоди про переуступку прав, які не містять спеціальної відмітки, не породжують для апелянта жодних прав.

Зазначають, що про існування квитанції до прибуткового касового ордера №0920 від 01.09.2000 року ліквідатору ПП «Джерело» нічого не відомо (на підприємстві відсутня бухгалтерська та інша документація банкрута), дана квитанція не відповідає Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому Постановою Правління Нацбанку України №21 від 02.02.1995р., яким повинні були керуватися сторони по договору при оформленні оприбуткування готівкових грошових коштів в касу та при готівкових розрахунках, згідно якого, зокрема, сума платежу готівкою одного підприємства з іншим не повинна перевищувати 3 тисячі гривень протягом одного дня, що викликає сумніви в належності доказу.

Вказують, що на даний час ПП «Джерело» перебуває у процедурі банкрутства на стадії ліквідації та апелянт, у разі наявності дійсних вимог до боржника мав обов»язок у встановлений Законом строк подати відповідну заяву з вимогами до боржника, однак цього зроблено не було, що, на їх думку, свідчить про відсутність будь-яких зобов»язань у позивача перед зазначеними іноземними компаніями. Також, 08.11.2011 року було затверджено реєстр вимог кредиторів, тому, навіть у разі наявності у позивача будь-яких зобов»язань перед Апелянтом, вони б цього числа припинилися.

У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати.

Представник позивача підтримав доводи, наведені у запереченнях на апеляційну скаргу та прохав її відхилити, рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи, 04.02.2010 року між ПП «Джерело» та ОСОБА_4 було укладено два договори оренди: 1. Попереднй договір оренди споруд, згідно з яким Орендодавець та Орендар, на умовах, встановлених цим договором, зобов»язалися укласти договір оренди споруд загальною площею 200 кв.м., що розташовані в районі АДРЕСА_2 до 01.04.2010 року та 2. Попереднй договір оренди нежитлового приміщення, згідно з яким Орендодавець та Орендар, на умовах, встановлених цим договором, зобов»язалися укласти договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 220 кв.м., розташованого в районі АДРЕСА_1 до 01.04.2010 року (а.с.14-15).

Листом від 25.03.2010 року ОСОБА_4 повідомила директора ПП «Джерело» Гукайло М.В. про відмову від нотаріального посвідчення договорів оренди, мотивуючи тим, що позивачем не надано жодних документів, які б засвідчували його право власності на вказані об»єкти нерухомості, а, оскільки ПП «Джерело» не можна вважати власником цих об»єктів, підприємство не має права здавати їх в оренду (а.с.16).

З матеріалів справи також убачається, що, згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2005 року Дніпропетровська міська рада зобов'язана розглянути питання оформлення за ПП «Джерело» користування земельними ділянками по АДРЕСА_2 площею 0, 0128 га та 0,0124 га, 0,0125 га, 0,0019 га, 0,0026 га, 0,0016 га, 0,0086 га, 0,0144 га, 0.0037 га, 0,0029 га, 0,0168 га, 0,0047 га, для цілей торгівельного майданчика.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 року вказане рішення було змінене. Визнано за ПП «Джерело» право користування земельними ділянками по АДРЕСА_2 у межах фактичного розміщення торгівельного майданчику, організованого відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.09.1999 року №2027 на період існування торгівельного майданчику (а.с.9-13).

Задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_4 укласти з ПП «Джерело» договір оренди торгівельно-складських павільйонів, що розташовані по АДРЕСА_2 та визнання за ПП «Джерело» права власності на вказане нерухоме майно, місцевий суд виходив із безпідставності тверджень відповідача про відсутність права власності позивача на зазначені у попередньому договорі оренди споруди, розташовані по АДРЕСА_2, оскільки постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 року за ПП «Джерело» визнано право користування земельними ділянками по АДРЕСА_2 в межах фактичного розміщення торгівельного майданчика, організованих відповідно до рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 16.09.1999 року №2027 на період існування торгівельного майданчику.

При цьому місцевий суд, пославшись на те, що позивач за власні кошти на наданих йому у користування земельних ділянках по АДРЕСА_2 самовільно збудував торгівельно-складські павільйони, без отримання на це належного дозволу, хоча це не викликало будь-якого порушення прав інших осіб, а, згідно висновку ТОВ «Інжиніринг-Правопроект», виконаного на підставі обстеження та оцінки технічного стану цих павільйонів, основні несучі конструкції знаходяться в нормальному і задовільному стані і придатні до подальшої експлуатації за функціональним призначенням, прийшов до висновку про визнання за позивачем права власності на вказане нерухоме майно.

Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком виходячи з наступного.

У відповідності до статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Вказаними вище попередніми договорами оренди сторони погодили умови, на яких мали бути укладені Основні договори оренди нежитлових приміщень, інші умови, терміни дії, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів та зміни умов договорів.

Відповідно до ч.3 ст.635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Як зазначено вище листом від 25.03.2010 року ОСОБА_4 відмовилася від укладення основних договорів у зв»язку з не наданням позивачем документів, які б підтверджували його право власності об»єкти нерухомості, які є предметом спірних договорів, що узгоджується з вимогами статті 635 ЦК України.

Ані в місцевому, ані в апеляційному суді представником позивача не надано правовстановлюючих документів на вказані об'єкти нерухомості, а відтак позовні вимоги про визнання договорів дійсними заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

Також не підлягають до задоволення вимоги позивача про визнання за ним права власності на зазначені об'єкти нерухомості, з огляду на таке.

За змістом статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаться самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Пунктами 9,10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва» від 30.03.2012 року № 6 роз»яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону №2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог статті 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими частиною другою статті 121 ЦПК.

Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.

У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.

Окрім цього, пунктом 12 вищевказаної постанови роз'яснено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина другастатті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).

Аналіз наданих позивачем доказів свідчить про те, що ПП «Джерело» не було дотримано вимог Закону щодо самочинного будівництва.

Окрім того, з наданих апелянтом документів вбачається, що об»єкти нерухомості, розташовані по АДРЕСА_2, належать на праві спільної часткової власності ПП «Джерело» та Приватній Акціонерній Компанії «OCEANTRAIN LIMITED».

У відповідності до ст.ст.355-356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як зазначено вище, згідно частини п'ятої статті 376 ЦК на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як убачається з матеріалів справи, за контрактом №01092000 від 01.09.2000 року, укладеним між іранською компанією «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» та Приватним підприємством «Джерело», сторони узяли на себе зобов'язання прийняти спільну участь у будівництві: ринку непродовольчих товарів на 500 торгівельних місць площею 1250 м2 на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Дніпропетровськ, спуск Калініна,25; торгівельного майданчику на 60 торгівельних місць площею 90 м2 на земельній ділянці, розташованій по вул. Боброва, (від пров. Калініна до вул. Чичерина) у м. Дніпропетровську (далі по тексту - об'єкти нерухомості) з наступним виникненням у сторін права спільної часткової власності на об'єкти нерухомості у відповідності з умовами даного контракту (п.1.1 Контракту, а.с.64).

Відповідно до п.2.1. Контракту загальна вартість будівництва складає 5438500,00 грн., що за курсом НБУ на 01.09.2000 року становить 1000000,00 доларів США.

Згідно п.2.2. Контракту сума пайової участі компанії «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» у будівництві становить 3480640,00 грн., що за курсом НБУ на 01.09.2000 року становить 640000,00 доларів США, що становить 64/100 загальної вартості Об'єктів нерухомості. Дана сума сплачується «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» Приватному підприємству «Джерело» в гривні протягом 3 днів з дня підписання даного Контракту.

Визначена у Контракті сума була передана компанією «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» Приватному підприємству «Джерело» у повному обсязі, що підтверджується виданим ПП «Джерело» прибутковим касовим ордером від 01 вересня 2000 року на суму 3480640 грн.(а.с.72).

Згідно п.3.3. Контракту сума пайової участі Приватного підприємства «Джерело» у будівництві становить 1957860,00 грн., що становить 36/100 загальної вартості Об'єктів нерухомості та залишається в розпорядженні ПП «Джерело» і разом з грошовими коштами компанії «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR», зазначеними у п.2.2. Контракту, використовується для будівництва Об'єкту нерухомості.

Пунктом 3.1. Контракту передбачено, що після завершення будівництва Об'єктів нерухомості, під яким розуміється закінчення будівельних робіт, і виконання всіх передбачених Українським законодавством формальностей, необхідних для отримання сторонами права власності, сторони набувають титул власників всіх і кожного з Об'єктів нерухомості на праві спільної власності (ст.113 Цивільного Кодексу УРСР).

При цьому частки Сторін у кожному з Об'єктів нерухомості розподіляються наступним чином: ПП «Джерело» - 36/100, «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» - 64/100.

Угодою про переступку прав від 01.11.2009 року, укладеною між компаніями фірма «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» Іран, м. Тебріз, в особі директора п. Мохаммад Алі Мансуфара і Приватною акціонерною компанією «OCEANTRAIN LIMITED» в особі директора п. Джері Джона Вілана, що зареєстрована в реєстрі компаній держав Англії та Уельсу за номером 6504974, і набуває сили з 01.11.2009 року, фірма «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» і Приватна Акціонерна Компанія «OCEANTRAIN LIMITED» в подальшому окремо і разом звуться відповідно як «Сторона» та «Сторони», уклали цю Угоду про наступне: фірма «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» переуступає всі права, що належать «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» за контрактом № 01092000 від 01.09.2000 року (далі - КОНТРАКТ) між «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» і українською компанією Приватне підприємство «Джерело», код в реєстрі підприємств України 25019176, адреса: Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, 7, (далі Боржник), а «OCEANTRAIN LIMITED», в свою чергу зобов'язується прийняти ці права (далі «ПРАВА») ( п.1.1. Угоди, а.с.70).

Таким чином, з даної Угоди вбачається, що компанія «OCEANTRAIN LIMITED» є правонаступником компанії «MOHAMMAD ALI MANSOURFAR» за вищевказаним Контрактом.

З огляду на наведене, при визнанні права власностіПриватного підприємства «Джерело» на об'єкти нерухомості, розташовані по вул. Боброва, (від пров. Калініна до вул. Чичерина) у м. Дніпропетровську вбачається порушення прав іншого співвласника даного майна, а саме Приватної Акціонерна Компанія «OCEANTRAIN LIMITED», що унеможливлює визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на наданій в користування земельній ділянці.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_4 укласти з ПП «Джерело» договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 220 м2, розташованого в районі АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на вказане нежитлове приміщення без додаткових актів введення в експлуатацію місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що ПП «Джерело» не надано жодних документів, що підтверджують його право власності на вказаний об»єкт нерухомості.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає в повному обсязі вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності і обгрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 цього Кодексу є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у з задоволенні позовних вимог в частині зобов»язання ОСОБА_4 укласти з ПП «Джерело» договір оренди торгівельно-складських павільйонів, які розташовані по АДРЕСА_2 та визнання за позивачем права власності на вказані об»єкти нерухомості без додаткових актів введення в експлуатацію.

Згідно із п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справ, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1,4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника Приватної компанії з обмеженою відповідальністю за законодавством Англії та Уельсу «OCEANTRAIN LIMITED» Рибченка А.О., - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2010 року в частині зобов»язання ОСОБА_4 укласти з Приватним підприємством «Джерело» договір оренди торгівельно-складських павільйонів літ.А-1, поз.1-21 загальною площею 127,4 м2, літ. Б-1 поз.1-5 загальною площею 23,4 м2, вартова літ. В, які розташовані по АДРЕСА_2 та визнання за Приватним підприємством «Джерело» права власності на вказані об»єкти нерухомості без додаткових актів введення в експлуатацію, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Джерело» до ОСОБА_4 про визнання договору дійсними та визнання права власності, - відмовити.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ П.М. Карнаух

/підпис/ О.В. Чумак

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області: Т.О. Кривчун