Ухвала суду № 29788286, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року м. Київ К/9991/44604/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 року

у справі № 2а/2570/309/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаммер гмбх»(далі -позивач, ТОВ «Хаммер гмбх»)

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі -відповідач, ДПІ у м. Чернігові)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Хаммер гмбх»звернулось у січні 2012 року до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові № 0005322320 від 07.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 360 117,00 грн., у тому числі 360 116,00 грн. -за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року, алишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 07.11.2011 року № 0005322320.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

В період з 12.10.2011 року по 14.10.2011 року службовими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Хаммер гмбх»з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість задекларованою за березень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС».

В ході проведення перевірки, було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі -ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті за березень 2011 року на суму 360 116,00 грн..

За результатами проведеної перевірки позивачем складено акт № 2968/23/32601708 від 18.10.2011 року, на підставі якого ДПІ у Печерському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення-рішення № 0005322320 від 07.11.2011 року, яким ТОВ «Хаммер гмбх»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 360 117,00 грн., у тому числі, 360 116,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатом розгляду скарги позивача, ДПА в Чернігівській області прийняла рішення від 01.12.2011 року № 2230/10/25-020, яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005322320 від 07.11.2011 року -без змін.

За результатом розгляду повторної скарги позивача, ДПС України прийняла рішення від 29.12.2011 року № 4508/8/10-2315, яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005322320 від 07.11.2011 року та рішення ДПА в Чернігівській області від 01.12.2011 року № 2230/10/25-020 -без змін.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податок на додану вартість -непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі -імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі -експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом (ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно п. 187.1. ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку -дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг -дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України (далі -ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 ГК України, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судами попередніх інстанцій, що єдиною підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «Хаммер гмбх» вимог п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6. ст. 201 ПК України став акт перевірки контрагента позивача ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС».

Судами встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року (акт № 1017/23-9/33545901 від 05.08.2011 року), в ході якої встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про відсутність цивільної праводієздатності ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС». Перевіряючими не було встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Операції ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що на думку перевіряючих свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Крім цього, в ході перевірки не було підтверджено наявність поставок товарів (послуг) по ланцюгу від підприємств-постачальників у березні 2011 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому зазначені правочини, на думку перевіряючих, є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з якою погоджується колегія суддів касаційної інстанції, не погодився з даними твердженнями відповідача, зазначивши, що відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дослідженням матеріалів даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.2011 року між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» (Постачальник) та ТОВ «Хаммер гмбх» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 145, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених договором. Сторони домовились, що поставки товару будуть здійснюватися окремими партіями. Конкретні умови поставок окремих партій товару визначаються в погоджених сторонами заявках, товарних накладних. Відповідно до пунктів 3.1, 4.3 Договору, поставка товару здійснюється на умовах доставки на склад Покупця силами Продавця. Приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється покупцем в момент її отримання у місці поставки, відповідно до накладних, виписаних Постачальником на фактично поставлену кількість продукції. Факт приймання товару за кількість та якістю підтверджується підписанням Покупцем відповідних накладних на отриману партію продукції. На виконання умов договору свідчать видаткові та податкові накладні, платіжні доручення та банківські виписки.

Також, судами встановлено, що для зберігання товару ТОВ «Хаммер гмбх» орендує склади за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Мила, вул. Комарова, 23-є (договір оренди № 1 від 01.02.2011 року). Крім цього, отримання та облік на складі товару підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судами картками рахунку: 281 за березень 2011 року.

Також, судами попередніх інстанцій досліджені первинні документи, які підтверджують подальшу реалізації придбаного позивачем у ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» товару: платинового суперблиск; фарби високотемпературної; автошампунь з поліруючи ефектом.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що витрати по цивільно-правовому правочину були понесені позивачем у зв'язку із придбанням товарів для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності, яка спрямована на отримання доходу. У позивача наявні всі належні первинні документи, які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового кредиту.

Крім цього, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що зміст укладеного між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» та ТОВ «Хаммер гмбх» договору купівлі-продажу не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Суди правомірно звернули увагу на те, що в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагента та згідно них і формував податковий кредит за відповідні періоди.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які не прийняли до уваги доводи відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товару відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 01.03.2011 року № 145, як на підставу для задоволення апеляційної скарги, оскільки надати товар у розпорядження Покупця у пункт поставки зобов'язаний саме Постачальник -ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» і зважаючи на закріплений в договорі обов'язок Постачальника поставити товар у зазначене Покупцем місце, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо Постачальника, а не щодо Покупця товару, а відтак, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності операцій.

Крім цього, суди попередніх інстанцій звернули увагу на наявну в матеріалах справи довідку про результати зустрічної звірки ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків-контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, якою підтверджено реалізацію ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» товарів ТОВ «Хаммер гмбх»згідно видаткових накладних № 14 та № 15 від 01.03.20011 року на суму 360 116,17 грн. та вірно зазначили, що акт документальної невиїзної перевірки ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» від 05.08.2011 року № 1017/23-9/33545901 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року та висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06.07.2001 року, свідчать про порушення порядку ведення податкового та бухгалтерського обліку з боку контрагента ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС». Однак, обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, і порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відносини між ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» та ТОВ «Хаммер гмбх» були належним чином оформлені, операції з придання товару носили реальний характер та були спрямовані на отримання прибутку, а тому позивач правомірно включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «МЕГА МАКС ПЛЮС» в сумі 360 116,00 грн.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 року у справі № 2а/2570/309/2012 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько