Ухвала суду № 29788281, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2013 року м. Київ К/9991/53892/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2011 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р.

у справі № 2а-7048/11/0170/16

за позовом Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт»(далі -позивач, ДП «Керченський морський торговельний порт»)

до Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі -відповідач, ДПІ у м. Керчі АР Крим)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Керченський морський торговельний порт»звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до ДПІ у м. Керчі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2011р. № 0000902301, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання та застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Керчі АР Крим № 0000902301 від 01.06.2011 р., яким ДП «Керченський морський торговельний порт»збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 249 384,70 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 29 458,60 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 69, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 04.05.2011 р. по 11.05.2011 р. працівниками ДПІ у м. Керчі АР Крим на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 04.05.2011 р. № 457 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Керченський морський торговельний порт»щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з ТОВ «Алдігор»за грудень 2010 року, січень 2011 року, з ПП «Севелітстрой»за грудень 2010 року, січень 2011 року, з ТОВ «Крим-Донбас»за червень-серпень 2010 року, за результатами якої складено акт № 382/23-1/01125554 від 16.05.2011 р. та встановлено порушення позивачем ч.1, ч.5 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «Керченський морський торговельний порт»з ТОВ «Алдігор», внаслідок чого порушені пп.7.2.3, п.7.2, ст. 7, пп.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, та завищена сума податкового кредиту на загальну суму 249 384,70 грн., в тому числі: у грудні 2010 року на суму 58 915,20 грн. та у січні 2011 р. на суму 190 469,50 грн.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на наявності у відповідача відомостей, що постачальники, з якими контрагент позивача -ТОВ «Алдігор»перебував у господарських відносинах, не сплатили відповідну суму податку на додану вартість до Державного бюджету України, а також відсутності належного підтвердження фактичного приймання -передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей від контрагента-постачальника ПП «Айконмедіа»до ТОВ «Новагруп»та постачання, приймання-передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та реалізацію палива по ланцюгу від ПП «Айконмедіа»до ТОВ «Новагруп», від нього до ТОВ «Алдігор»та до контрагенту-покупця -ДП «Керченський морський торговельний порт», у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено наявності ділової мети систематичного придбання та продажу товарів.

За таких обставин, ДПІ у м. Керчі АР Крим дійшла висновку, що податковий кредит ДП «Керченський морський торговельний порт»сформований на підставі нікчемного правочину, тобто має місце завищення податкового кредиту по факту взаємовідносин з вказаним підприємством у сумі 249 384,70 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2011 р. № 0000902301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 278 843,30 грн., в тому числі 249 384,70 грн. -основний платіж та 29 458,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Матеріалами справи підтверджено, що між ДП «Керченський морський торговельний порт»та ТОВ «Алдігор»укладено договір купівлі-продажу від 26.11.2010 р. № 172-ОМТС за умовами якого продавець (ТОВ «Алдігор») продає, а покупець (ДП «Керченський морський торговельний порт») придбає паливно-мастильні матеріали, в кількості та по цінам, вказаним у специфікації, яка додається до Договору. Товар відпускається партіями, кожна партія поставляється згідно поданій заявці. Дані операції носили реальний характер, що підтвердили під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій представники сторін.

На підтвердження виконання зазначеного договору, постачання паливно-мастильних матеріалів до ДП «Керченський морський торговельний порт»у грудні 2010 року, січні 2011 року підтверджується виданими ТОВ «Алдігор»рахунками-фактурами за грудень 2010 року та січень 2011 року (т.2 а.с. 5-47) для оплати ДП «Керченський морський торговельний порт», відповідними платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення платежу (т.1 а.с. 196-250; т.2 а.с. 1-4), а також податковими накладними, виданими ТОВ «Алдігор»позивачу за грудень 2010 року (т.1 а.с. 54-77) та січень 2011 року (т. 1 а.с. 91-112).

Сплата позивачем вартості отриманого товару за вказаним договором у грудні 2010 року та січні 2011 року підтверджується платіжними дорученнями ДП «Керченський морський торговельний порт»з відміткою банку про проведення перерахування коштів на користь ТОВ «Алдігор»(т.1 а.с. 196-250; т.2 а.с.1-5).

Зазначені операції з придбання паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «Алдігор», позивачем у грудні 2010 року та січні 2011 року було віднесено до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від зазначеного контрагенту.

Порушень щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, які стали підставою для внесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, судами не встановлено, відповідач про такі порушення не зазначає.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішенні даного спору.

Правовідносини сторін виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України та продовжувались після введення його в дію.

Пунктом 1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що поставка товарів -будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п.п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, яка визначена згідно з Законом.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилося на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх випуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої із подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.п 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підставою для отримання відшкодування, згідно п.п. 7.7.3. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Виходячи з зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість»суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

Разом з цим, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; - дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником додатку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: - придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); - отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; - ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.3. ст.200 Податкового кодексу України зазначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; - залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку, за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). При цьому, в разі наявності у платника податків від'ємного значення за результатами господарських операцій в попередніх до звітного періодах, податковий кредит враховує наявність виданої суми.

Як вбачається з матеріалів справи, сума донарахування податку на додану вартість визначена відповідачем внаслідок висновку ДПІ у м. Керчі АР Крим щодо порушення позивачем ст. 3, ст. 4, п.п.7.4.1, п.7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»та п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, яке виразилось у завищенні податкового кредиту, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях контрагентами позивача, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та отримання економічної вигоди, суперечать загальним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже є нікчемними.

Заперечуючи такі висновки податкового органу, суди першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких встановлені загальні вимоги дотримання яких необхідне для чинності угоди.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, фактичне придбання та постачання позивачу паливно-мастильних матеріалів, а також подальше використання товару у господарській діяльності позивача.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм підрядником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальником товару, оскільки за загальним правилом несплата податкового зобов'язання продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визнали необґрунтованими висновки податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту на загальну суму 249 384,70 грн. та скасували податкове повідомлення-рішення від 01.06.2011р. № 0000902301.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 р. у справі № 2а-7048/11/0170/16 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно