Ухвала суду № 29788315, 26.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ К/9991/51186/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012 рокуу справі№ 2-а-2212/12/2070за позовомУкраїнсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю -підприємство «Спец»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року у справі № 2-а-2212/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000060841 та № 0000070841 від 07.02.2012 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.4 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові документальної позапланової виїзної перевірки «Спец»з питання дотримання податкового законодавства по ПДВ за період 01.09.2011 року по 31.10.2011 року та податку на прибуток за період 01.04.2011 року по 30.09.2011 року по правовідносинам з ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс»складено акт від 25.01.2012 року № 62/41-018/05837085, яким зафіксовані порушення вимог п.п. 198.3, 198.4 ст. 198, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, завищено податковий кредит на загальну суму 182 942,96 грн., в т.ч. за вересень 2011 року -122 355,36 грн., за жовтень 2011 року -60 587,60 грн., п. п. 201.4, 201.6 ст. 201, п. п. 198.3, 198.4 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 182 943,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року -122 355,00 грн., за жовтень 2011 року -60 588,00 грн., пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, завищено витрати за III квартал 2011 на суму 386 471,00 грн. внаслідок чого занижено податок на прибуток за III квартал 2011 в розмірі 88 888,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення за № 0000060841 від 07.02.2012 року та № 0000070841 року на загальну суму 363 302,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що формування податкового кредиту позивачем здійснено відповідно до вимог п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

На підставі дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що господарські операції по виконанню договору поставки електронних та радіо комплектуючих від 01.07.2011 року № 1/7-1, укладеного полизачем з ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс»мають реальних характер, оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі,

В подальшому, придбаний у ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс»товар був реалізований третім особам.

Податкові накладні по спірним господарським операціям, виписані зареєстрованими на час їх оформлення платником ПДВ та відповідають порядку їх заповнення.

Вищенаведене спростовує доводи податкового органу про нікчемність правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від постачальника товарів, зареєстрованого як платник ПДВ, за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог ст. 198 Податкового кодексу України правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Посилання відповідача на складений Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Харкова за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача -ТОВ «Бізнес-Консалтінг Плюс»акт про неможливість проведення зустрічної звірки № 250/23-03-05/37093546 від 13.12.2011 року, колегія суддів відхиляє, оскільки у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковий орган не довів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги про недоведеність реальності спірних господарських операцій викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2012 року у справі № 2-а-2212/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак