Постанова № 29783786, 06.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2013 р. м. Київ К-9211/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Нечитайла О.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Опанюка Д.Г.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Господарського суду Миколаївської областi від 26.09.2007

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009

у справі № 16/673/07 (22а-2173/08)

за позовом Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт»(надалі -позивач, ДП «Миколаївський морський торговельний порт») звернулось до Господарського суду Миколаївської області із адміністративним позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі -відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві, СДПІ), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.11.2006 №00000437/0, від 23.01.2007 №00000437/1, від 10.04.2007 №00000437/2 та від 27.06.2007 №00000437/3.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 20.09.2007 адміністративний позов Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»до СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.11.2006 №00000337/0, від 23.01.2007 №00000337/1, від 10.04.2007 №00000337/2 та від 27.06.2007 № 0000337/3 у частині ненарахування платником податків податкових зобов'язань з операції передачі майна у спільну діяльність на суму 9 153 288,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 апеляційні скарги Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»та СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві задоволено частково: постанову Господарського суду Миколаївської області від 20.09.2007 скасовано та ухвалено нову постанову, якою скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.11.2006 №00000437/0, від 23.01.2007 №00000437/1, від 10.04.2007 №00000437/2 та від 27.06.2007 № 0000437/3 у частині ненарахування платником податкових зобов'язань з операції передачі майна у спільну діяльність на суму 9 153 288,00 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2007 змінити, та прийняти рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, скасувавши постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009.

Відповідач у своїй касаційній скарзі, також, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати їх в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

За змістом наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень, Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт»та СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві проти заявлених вимог одне одного заперечують з мотивів їх необґрунтованості та просять їх відхилити.

Частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2006 відповідачем 06.11.2006 складено акт № 34/37-034/01125608, яким встановлено порушення приписів підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: встановлено, що платником не нараховані податкові зобов'язання за операціями з передачі майна у спільну діяльність; віднесено до податкового кредиту суми податку за придбаними послугами, які були призначені для використання в операціях, звільнених від оподаткування, а також за придбаними послугами з охорони фізичних осіб, що не пов'язано з господарською діяльністю платника податків.

На підставі висновків акта відповідачем прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 17.11.2006 № 00000437/0, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9 153 288,00грн., у т.ч. 4 602 874,00 грн. -основного платежу та 4 602 874,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення рішення було предметом адміністративного оскарження, однак, за результатами розгляду скарг позивача -залишено без змін.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що внесок позивача у спільну діяльність не проводився, оскільки останній обмежений у такому праві пунктом 4.3 Статуту, а факт існування доказів щодо здійснення ним операцій з передачі майна у спільну діяльність судом встановлено не було.

При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у частині скасування рішення податкового органу щодо визначення податкового зобов'язання за неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми податку по придбаним послугам, які призначаються для використання в операціях, звільнених від оподаткування та віднесення ним до складу податкового кредиту суми податку по придбаним послугам з охорони фізичних осіб, як такі, що не пов'язані з господарською діяльністю платника.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки Господарського суду Миколаївської області, зроблені у резолютивній частині судового рішення, не відповідають обставинам справи, оскільки у цій частині рішення судом першої інстанції неправильно зазначені номери податкових повідомлень-рішень, про необхідність скасування яких суд дійшов висновку.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або для досягнення іншої мети (стаття 1132 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 2 статті 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

В акті перевірки зазначено, що позивач уклав договір № 47 від 01.04.2006 з ДП «Грінтур-Екс»про спільну діяльність у сфері надання послуг щодо вантажопереробки добрив на базі наявного у них нерухомого і рухомого майна (згідно додатку №1 до договору від 01.04.2006 №47).

Відповідно до положень п. 1.4 вказаного договору, спільна діяльність по використанню майна виключає втрату права власника на це майно кожної із сторін. Тобто, умовами договорів спільної діяльності, які було укладено позивачем, перехід прав власності не передбачений.

Як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій, обмеження позивача щодо передачі належного йому майна іншим юридичним особам чи громадянам передбачені і п. 4.3 Статуту ДП «ММТП». Крім того, згідно п. 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України, до сфери управляння якого входить позивач, від 22.10.2004 № 943, продаж основних фондів порту здійснюється лише за попередньою згодою Мінтрансзв'язку після отримання його портом від відповідного Державного департаменту. Такий дозвіл Позивач не отримував і дії, які є продажем майна, - не здійснював. Акт приймання-передачі зазначеного внеску відсутній, а тому внесок позивача у спільну діяльність не проводився. Також слід зазначити, що факт передачі позивачем майна на баланс спільної діяльності не підтверджений первинними документами податкового і бухгалтерського обліку.

Із наведеного вбачається, що зазначена операція не є операцією поставки товарів та не є об'єктом оподатковування податком на додану вартість, і, відповідно, законні підстави для нарахування позивачу за результатами перевірки податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 576 644,00 грн., - відсутні.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати по придбанню електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 даної статті. Виключно у випадку, якщо пунктами 5.3 - 5.8 статті 5 Закону містить певні обмеження або пряму заборону по включенню певних витрат до складу валових витрат, таке включення є неправомірним. В даному Законі відсутня норма, яка б встановлювала обмеження на включення до складу валових витрат - витрат на охорону фізичних осіб, в даному випадку - посадових осіб підприємства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника - позивача про те, що витрати понесені у зв'язку з отриманням послуг з охорони фізичних осіб підприємства - це витрати підприємства, які здійснюються платником податків для подальшого використання у власній господарській діяльності. Оплата таких послуг не може розглядатися як фінансування особистих потреб фізичної особи, оскільки повинна забезпечити безпеку господарюючого суб'єкта і його органів.

Що стосується питання правомірності нарахування позивачу податкового зобов'язання за включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 8 722,00 грн., слід зазначити наступне:

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено відповідачем, позивачем було надано послуги з охорони здоров'я, які звільнені від оподаткування, а також які оподатковуються на загальних підставах, та в січні і лютому 2006 року включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 8 722,00 грн. - частку суми податку, яку сплачено у зв'язку з придбанням робіт з розробки і впровадження автоматизованої системи обліку відомчої лікарні, призначених для використання в операціях, що звільняються від оподаткування згідно з підпунктом 5.1.8 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту 8 722,00 грн. податку на додану вартість.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про те, що платником податків не було здійснено операцій з передачі майна у спільну діяльність, у зв'язку з чим законних підстав для визначення йому податкового зобов'язання за такими операціями податковий орган не мав. Також суди дійшли правильного висновку у частині відсутності підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у частині визначення позивачу зобов'язання з податку на додану вартість на суму 8 722,00 грн.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій у частині неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями з придбання послуг охорони фізичних осіб у сумі 35 016,00 грн. є незаконними та необґрунтованими, а відтак, рішення у цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 17.11.2006 №00000437/0, від 23.01.2007 №00000437/1, від 10.04.2007 №00000437/2 та від 27.06.2007 №00000437/3.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, але порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для часткового скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2009 у справі №16/673/07 (22а-2173/08) у частині скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 17.11.2006 №00000437/0, від 23.01.2007 №00000437/1, від 10.04.2007 №00000437/2 та від 27.06.2007 №00000437/3 у частині нарахування податкових зобов'язань по операції з передачі майна у спільну діяльність на суму -9153288,00 гривень -залишити без змін.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2007 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 у справі № 16/673/07 (22а-2173/08) щодо залишення без задоволення позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 17.11.2006 №00000437/0, від 23.01.2007 №00000437/1, від 10.04.2007 №00000437/2 та від 27.06.2007 №00000437/3 у частині правильності віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями з придбання послуг охорони фізичних осіб у сумі 35 016,00 грн. скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги у цій частині задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 17.11.2006 №00000437/0, від 23.01.2007 № 00000437/1, від 10.04.2007 №00000437/2 та від 27.06.2007 № 00000437/3 у частині правильності віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями з придбання послуг охорони фізичних осіб у сумі 35 016,00 грн.

В решті постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 у справі № 16/673/07 (22а-2173/08) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Нечитайло О.М.