Ухвала суду № 29783783, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2013 р. м. Київ К-2665/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився,Куля В.С., відповідача:Шестакова М.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.01.2008 р.

у справі № 17/48

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Полтавської області від 22.11.2006 р. (суддя -Коршенко Ю.О.) задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»(надалі -позивач, ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат») до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (надалі -відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання нечинними (скасування) податкових повідомлень-рішень від 21.11.2005 р. № 0000032302/0/66 та від 17.02.2006 р. № 0000032302/1/5, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з грудня 2004 р. по травень 2005 р. в розмірі 2 850 915,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту підтверджується оформленими належним чином податковими накладними, факт несплати суми податку на додану вартість до Державного бюджету України одним із контрагентів в ланцюгу постачання при реальному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та не може бути підставою для позбавлення його права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.01.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий -Лобань О.І., судді: Ткаченко Б.О., Федорчук Р.В.) скасовано постанову Господарського суду Полтавської області від 22.11.2006р. та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в листопаді 2005 р. Кременчуцькою ОДПІ було проведено додаткову виїзну позапланову перевірку ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» з питань правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість за період з грудня 2004 р. по травень 2005 р., за наслідками якої складено акт від 21.11.2005 р. № 143/23-312/00191282 про порушення позивачем пп. 7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168-97/ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»). На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.11.2005 р. № 0000032302/0/66, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2 850 915,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження було винесено податкове повідомлення-рішення від 17.02.2006 р. № 0000032302/1/5 аналогічного змісту із встановленням нового строку сплати.

Відповідно до висновків акта перевірки суть порушення позивачем податкового законодавства, з яким погодився суд апеляційної інстанції, полягає в тому, що сплата податку на додану вартість до Державного бюджету України по ланцюгу придбання ним товарно-матеріальних цінностей в періоді, що перевірявся, не була здійснена постачальниками (остання ланка в ланцюгу), які повинні був перерахувати відповідні суми до бюджету. Оскільки факт надходження податку на додану вартість до державного бюджету такими постачальниками не підтверджено, податковий орган виходив з того, що відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість для позивача.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В період, що перевірявся, позивачем було здійснено господарські операції із закупівлі продукції для власних господарських потреб на внутрішньому ринку України на виконання господарських договорів, укладених із підприємствами-постачальниками:

- із ПП «Голд Мілленіум»(зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 21.01.2002 р. № 23521498) укладено договір від 15.04.2004 р. №15/04(04)-П/818/87;

- із ЗАТ «Енергопрогрес»(зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 17.07.1998 р. № 07747496) укладено договір від 09.01.2004 р. №26/87, договір від 23.12.2004 р. № 2542/87, договір від 17.03.2005 р. № 616/87;

- із ПП «Мегамет»(зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 13.09.2002 р. № 23698335) укладено договір від 01.02.2005 р. № 161/73, договір від 12.10.2004 р. № 2716/73;

- із СП «Зв'язокінформсервіс»(зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 07.07.1997 р. № 38917593) укладено договір від 21.06.2004р. № 1606/69;

- із МПП КВФ «Старт»(зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 04.07.1997 р. № 04946773) укладено договір від 10.03.2005 р. №526/73;

- із ТОВ НВТ «Версія»(зареєстроване як платник податку на додану вартість, свідоцтво від 13.07.2002 р. № 35601492) укладено договір від 23.11.2004 р. №2381/87.

За вищенаведеними договорами позивач отримав від підприємств-постачальників продукцію, сплатив її вартість, в тому числі податок на додану вартість у ціні товарів, що підтверджується видатковими накладними на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжними дорученнями, та вказує на фактичне виконання зазначених договорів.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого в складі ціни продукції вищенаведеним постачальникам, на підставі виданих цими постачальниками податкових накладних, складених в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, що відповідає нормам Закону України «Про податок на додану вартість». Матеріалами справи підтверджується наявність вказаних податкових накладних у позивача на момент перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент складання податкових накладних вказані контрагенти-постачальники були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, мали індивідуальні податкові номери, а відтак мали право видавати податкові накладні, що мають силу розрахункового та звітного документа.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією суду першої інстанції, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю податку на додану вартість у складі ціни товару є достатніми підставами для формування податкового кредиту платника податку.

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтримує висновок суду першої інстанції про те, що несплата одним із постачальників в ланцюгу постачання, з яким у позивача не було господарських відносин, сум податку на додану вартість до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, це узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Головним критерієм наявності права платника на бюджетне відшкодування є факт сплати вартості товарів (послуг) постачальникам у будь-якому попередньому податковому періоді.

Крім того, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із фактично сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність заявленого в декларації права на бюджетне відшкодування без підтвердження факту надходження сум податку на додану вартість до бюджету зроблені при помилковому трактуванні норм чинного законодавства, що призвело до винесення неправильного рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Доводи касаційної скарги наводять достатньо підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»задовольнити.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.01.2008 р. у справі № 17/48 скасувати.

3. Постанову Господарського суду Полтавської області від 22.11.2006 р. у справі № 17/48 залишити в силі.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунськи