Ухвала суду № 29783770, 06.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2013 р. м. Київ К-14253/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Нечитайла О.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Калинич О.М.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2009 р.

у справі № 7/170 (22-а-13927/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання нечинними рішень про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2007 р. (суддя -Арсірій Р.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий -Саприкіна І.В., судді: Зайцев М.П., Коваль М.П.), задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»(надалі -позивач, ТОВ «Підприємство «Київ») до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі -відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання неправомірними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 25.05.2007 р. № 004302304/0 та від 16.08.2007 р. №004302304/1.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі міста Києва була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Підприємство «Київ», що є правонаступником Колективного виробничо-торгового взуттєвого підприємства «Київ», з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004 р. по 31.12.2006 р. За результатами перевірки складено акт від 16.05.2007 р. № 272/23-4/00308146, згідно п. 5 якого встановлено порушення п. 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 (надалі -Положення № 637), оскільки авансові звіти працівників позивача щодо витрат на відрядження до Єгипту не підтверджені фіскальними касовими чеками або прибутковими касовими ордерами.

На підставі виявлених порушень відповідачем прийнято рішення від 25.05.2007 р. №004302304/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 60 264 грн.

За результатами адміністративного оскарження було винесено рішення від 16.08.2007р. № 004302304/1 аналогічного змісту.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.12 Положення № 637 в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки або особистої платіжної картки, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з карткового рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

Наведена норма не обмежує перелік документів, що можуть підтвердити використання коштів, виключно фіскальними чеками або прибутковими касовими ордерами.

Актом перевірки та матеріалами справи, на які посилається відповідач, не спростовано той факт, що за кожною виплатою готівки фізичні особи надавали позивачу разом із звітом підтверджувальні документи щодо витрачання коштів, зокрема: належним чином оформлені квитанції про оплату готельних послуг, отриманих під час перебування у відрядженнях.

Перебування працівників позивача на Міжнародній виставці «Взуття та шкіряні вироби»також підтверджується наявним у справі договором, укладеним між позивачем та організатором участі в зазначеній виставці (Договір № 00016 від 28.10.2004 р. та Додаткова угода від 18.11.2004 р.), актом виконаних робіт від 13.12.2004 р., а також посвідченням про відрядження з відмітками про вибуття за кордон та повернення на територію України.

Згідно вимог ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, із змінами і доповненнями (надалі -ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 241 ГК України передбачається адміністративно-господарський штраф, як грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що застосування адміністративно-господарських санкцій обумовлює наявність вчиненого правопорушення у сфері господарювання.

Зміст поняття правопорушення формують в сукупності: норма права, яка закріплює певний суспільний порядок, особа, яка порушила дану норму права, власне протиправне діяння та санкція, за вчинення порушення норми права. Враховуючи, що встановлені відповідачем в акті перевірки факти не відповідають застосованій до позивача санкції, а також не підтверджують порушення норми, на яку в спірних рішеннях посилається відповідач, колегія суддів визнає обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо незаконності застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій рішеннями від 25.05.2007 р. № 0004302304/0 та від 16.08.2007 р. № 0004302304/1.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2009 р. у справі № 7/170 (22-а-13927/08) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Нечитайло О.М.