Ухвала суду № 29783776, 20.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2013 р. м. Київ К-17262/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Повного товариства «Гайовий, Тарасов-Ломбард «Мідас»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009

у справі № 7/145 (22-а-7279/09)

за позовом Повного товариства «Гайовий, Тарасов-Ломбард «Мідас»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про скасування податкових повідомлень- рішень,

В С Т А Н О В И В:

Повне товариство «Гайовий, Тарасов-Ломбард, «Мідас»звернулось до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою Державної податкової інспекції у місті Полтаві, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило суд: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000222201/0 від 19 вересня 2007 року, № 0000222201/1 від 28 листопада 2007 року, № 0000222201/2 від 05 лютого 2008 року, № 0000222201/3 від 16 квітня 2008 року; № 0002981702/0 від 19 вересня 2007 року, № 0002981702/1 від 10 грудня 2007 року, № 0003931702/1 від 10 грудня 2007 року, № 0003931702/1-1 від 23 січня 2008 року, № 0002981702/2 від 19 лютого 2008 року, № 0003931702/2 від 19 лютого 2008 року, № 0002981702/3 від 16 квітня 2008 року, № 0003931702/3 від 16 квітня 2008 року.

Постановою Господарського суду Харківської області від 01 серпня 2008 року позовні вимоги Повного товариства «Гайовий, Тарасов-Ломбард, «Мідас»задоволено у повному обсязі: скасовано податкові повідомленні-рішенні від 19 вересня 2007 № 0000222201/0, від 28 листопада 2007 року № 0000222201/1, від 05 лютого 2008 року № 0000222201/2; від 16 квітня 2008 року № 0000222201/3, від 19 вересня 2007 року № 0002981702/0, від 10 грудня 2007 року № 0002981702/1, від 10 грудня 2007 року № 0003931702/1, від 23 січня 2008 року № 0003931702/1-1, від 19.02.2008 р. № 0002981702/2, від 19 лютого 2008 року № 0003931702/2; від 16 квітня 2008 року № 0002981702/3 та № 0003931702/3 від 16 квітня 2008 року на загальну суму 64 236,54 гри.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2009 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна сума, яка перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду), є також об'єктом оподаткування у платника податку, якому вона повертається, та підлягає оподаткуванню ломбардом згідно з статтею 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(надалі -Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із сторін даної справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, представниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої 06 вересня 2007 року складено акт № 1681/22-1/30044101 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»),що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 6 340,76 грн. та пунктів 12.1, 12.3, статті 12, пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на суму 18 022,45 грн.

На підставі даного акта, а також рішень щодо відхилення скарг підприємства, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та з метою запровадження єдиних умов та правил здійснення діяльності з надання фінансових послуг ломбардами, вимог до ломбарду як фінансової установи, установлення критеріїв облікової та реєструючої системи ломбарду Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України Розпорядженням від 26 квітня 2005 року № 3981 затвердила «Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2005 року за № 565/10845 (надалі -Положення).

Пунктом 1.2 Положення визначено, що ломбард - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк i під процент та надання супутніх послуг ломбарду; фінансовий кредит ломбарду - надання ломбардом коштів у позику, забезпечених заставою, на визначений строк та під процент.

Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України одним з видів договорів позики є позика під заставу нерухомого або рухомого майна.

При цьому щодо ломбардів така позика під заставу є закладом, який згідно зі 575 Цивільного кодексу України передається заставодавцем лише у володіння заставодержателя (ломбарда -позичальника), а за самим заставодавцем зберігається право користування i розпорядження предметами застави (стаття 586 Цивільного кодексу України), тобто власник закладених речей не втрачає права власності на них.

Тобто, під час реалізації закладеного майна ломбард на підставі визначених договором позики умов продає майно, яке на праві власності належить заставодавцю.

Законодавством встановлено, що якщо грошова сума, одержана від реалізації ломбардом предметів застави, згідно зі статтями 589 -591 Цивільного кодексу України, перевищуватиме розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повинна повертатися заставодавцю (стаття 2 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»).

За змістом підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог - заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться у ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 та пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

Крім того, підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що операція з передачі майна у заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або у забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Операції з надання послуг з залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики також не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (підпункт 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Водночас, плата за зберігання прийнятого в заставу майна відповідає поняттю «поставка послуг», наведеному в пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», i є базою оподаткування податком на додану вартість на загальних підставах.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції в частині того, що одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна сума, яка перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду), є також об'єктом оподаткування в платника податку, якому вона повертається, та підлягає оподаткуванню ломбардом згідно зі статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Повного товариства «Гайовий, Тарасов-Ломбард «Мідас»залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 у справі № 7/145 (22-а-7279/09) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.