Ухвала суду № 29780592, 26.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ К-49385/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії Гусятинське відділення № 6600 відкрите акціонерне товариство «Ощадбанк»

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду 17.02.2009 р.

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р.

у справі № 2а-111/09/1970

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії Гусятинське відділення № 6600

до Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень,

В С Т А Н О В И В :

Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Гусятинське відділення № 6600 (далі -позивач, ВАТ «Державний ощадний банк України»в особі філії Гусятинське відділення № 6600) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Гусятинському районі Тернопільської області (далі -відповідач, ДПІ у Гусятинському районі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Гусятинському районі № 0001182300/0 від 30.10.2008 р., № 0001182300/1 від 24.12.2008 р. та рішення № 11404/10-003 від 23.12.2008 р. про результати розгляду первинної скарги.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду 17.02.2009 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р. постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.02.2009 р. змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову, залишивши в решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.02.2009 р. без змін.

У касаційній скарзі ВАТ «Державний ощадний банк України»в особі філії Гусятинське відділення № 6600, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить постанову Тернопільського окружного адміністративного суду 17.02.2009 р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Гусятинському районі провела виїзну планову перевірку філії Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії Гусятинське відділення № 6600 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт № 793/23-02827672 від 23.10.2008 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що до бази оподаткування податком на додану вартість не включено винагороду за надання консультаційних послуг для страхових компаній, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 87,00 грн.

На підставі акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001182300/0 від 30.10.2008 р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 257,00 грн., з яких 87,00 грн. - основний платіж та 170,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами оскарження цього повідомлення-рішення ДПІ у Гусятинському районі прийняла рішення № 11404/10-003 від 23.12.2008 р. про залишення його без змін, і з метою доведення до позивача граничного строку сплати податкового зобов'язання, надіслала йому нове податкове повідомлення-рішення № 0001182300/1 від 23.12.2007 р. на аналогічну суму визначеного податкового зобов'язання.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в рамках укладеного агентського договору № 42-А/1 від 03.02.2006 р. позивач прийняв на себе зобов'язання страхового агента за виконання яких страхова компанія зобов'язалася сплачувати агентську винагороду.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про страхування»страхові агенти - це фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Умовами п. 3.5. агентського договору № 42-А/1 від 03.02.2006р. визначено, що винагорода агента встановлюється як відсоток від суми страхових платежів, які надійшли а поточний рахунок страховика за укладеними агентом протягом звітного місяця за договорами (полісами) страхування.

Також судами встановлено, що бланки страхових полісів позивачем не використані, відповідальна особа за укладання договорів страхування зі складу працівників банку не призначалася, договори із страхувальниками не укладалися.

Отже, послуги позивача по доведенню до страхувальників інформації страховика щодо умов страхування, консолідування її в частині кількості укладених за посередництва банку страхових угод та розміру страхових платежів, перерахованих страхувальниками на користь страховика через позивача (на підставі договору № 107 від 07.12.2007 р. з приймання сум страхових внесків від платників), узагальнення такої інформації, надсилання звітів, не можна розцінювати як виконання функцій страхового агента, а відтак отримана позивачем винагорода не являється винагородою страхового агента, яка відповідно до пп. 3.2.3 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не включається до об'єкта оподаткування ПДВ.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем безпідставно не включено до бази оподаткування ПДВ суму комісійної винагороди, отриманої від надання консультаційних послуг для АСТ «Вексель»та Західної філії АСТ «Вексель»у сумі 522,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 87,00 грн.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії Гусятинське відділення № 6600 відкрите акціонерне товариство «Ощадбанк»відхилити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2009 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов