Ухвала суду № 29748616, 27.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року Справа № 9104/82722/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Носа С.П.,

за участю секретаря - Драбчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року по справі № 2а-14397/11/1370 за позовом Публічного акціонерного товариства «Західенерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Західенерго» (далі - ПАТ «Західенерго») звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (далі - СДПІ ВПП у м. Львові), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення СДПІ ВПП у м. Львові від 16.12.2011 року № 0000690802/25053.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року вказаний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення СДПІ ВПП у м. Львові від 16.12.2011 року № 0000690802/25053.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не надав належної оцінки виявленому під час перевірки ПАТ «Західенерго» факту порушення вимог п. 14.1.185, 14.1.191 ст. 14, п 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п.198.4, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 114712.50 грн.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що викладений в акті перевірки від 01.12.2011 року № 1550/08-02/23269555 висновок про порушення ПАТ «Західенерго» вимог податкового законодавства - заниження податку на додану вартість на суму 114712.50 грн. у серпні 2011 року є необґрунтованим та не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази свідчать про реальність господарської операції щодо поставки ПВКП «ЕДС» ПАТ «Західенерго» технічного скла (базальтового литва), що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що СДПІ ВПП у м. Львові було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Західенерго» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «Маст-Опт» за квітень 2011 року, ТзОВ «Укртехпоставка» та ПВКП «ЕДС» за серпень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 01.12.2011 року № 1550/08-02/23269555.

Вказаний акт перевірки містить висновок про порушення ПАТ «Західенерго» вимог п. 14.1.185, 14.1.191 ст. 14, п 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п.198.4, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 114712.50 грн. у серпні 2011 року.

На підставі вказаного акта перевірки СДПІ ВПП у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 0000690802/25053, яким ПАТ «Західенерго» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 114712.00 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було надано суду договір поставки, предметом якого є поставка на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2000) технічного скла (базальтового литва), накладну, податкову накладну, акт приймання-передачі, які підтверджують факт поставки товару ПАТ «Західенерго», а також платіжні доручення на перерахування ПВКП «ЕДС» коштів з відміткою банку, які підтверджують факт оплати за поставлений товар.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

На момент здійснення вказаної господарської операції ПАТ «Західенерго» та ПВКП «ЕДС» були зареєстровані у встановленому законом порядку як платники податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки так і під час судового розгляду даної справи наявні були в наявності всі необхідні документи в підтвердження реальності господарської операції, суд апеляційної інстанції вважає, що ним цілком правомірно сформовано податковий кредит з врахуванням суми податку на додану вартість з операції щодо придбання технічного скла (базальтового литва) в ПВКП «ЕДС».

Окремо слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Вказана стаття Кодексу поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

СДПІ ВПП у м. Львові не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним укладеного між ПАТ «Західенерго» та ПВКП «ЕДС» договору поставки, або фактів, які б свідчили про його нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог чинного законодавства.

Натомість, як уже зазначалось вище, зібрані та досліджені по справі докази свідчать про реальність господарської операції щодо поставки ПАТ «Західенерго» ПВКП «ЕДС» технічного скла (базальтового литва).

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 року по справі № 2а-14397/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: А.І. РИБАЧУК

СУДДІ В.В. КЛЮБА

С.П. НОС