Постанова № 29729199, 21.02.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2013 р. Справа № 2а/0470/14430/12 м. Дніпропетровськ Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВласенка Д.О. при секретарі судового засіданняПасічнику Т.В. за участю: представника позивача представників відповідача Забари А.В. Благодарської О.О., Голомоз Н.В., Волошиної В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ВАТ «Дніпрошина» 13 грудня 2012 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.07.2012 за № 0001382305.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що обставини висвітлені в Акті перевірки є необґрунтованими, а висновки зроблені відповідачем прийняті з порушенням норм чинного законодавства. Позивач зазначає, що право на податковий кредит виникає незалежно від того, чи почали використовуватись товари (роботи, послуги) в оподатковуваних операціях чи ні. Також на думку позивача господарська діяльність у розумінні Закону № 334, як закону прямої дії, передбачає направленість на отримання саме доходу, а не прибутку, як визначається в Акті та не наводиться жодного фактору доказовості економічної доцільності здійснення операцій з продажу готової продукції (товарів, послуг) за цінами нижчими виробничої собівартості.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві. Факт реалізації товару без отримання прибутку (в розумінні економічної вигоди) не заперечував, проте зазначив, що підприємство отримувало дохід.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували. У своїх письмових запереченнях зазначили, що податковою інспекцією встановлено здійснення ВАТ «Дніпрошина» реалізації виробленої продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення. Наслідком здійснення вказаних операцій стало отримання збитків на загальну суму 83184129,00 грн., зокрема: у 2 півріччі 2010 року - 12228104,00 грн.; у 1 кварталі 2011 року - 20271435,00 грн.; у 2-4 кварталах 2011 року - 50738589,00 грн.

На думку представників відповідача, в обґрунтування позовних вимог ВАТ «Дніпрошина» не наводить жодної фактичної обставини, яка б обумовлювала економічну доцільність, здійснення операцій з продажу товару за цінами нижчими собівартості.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 11.05.2012 №276, №292, №280, №293, №299, №300 виданих ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, було проведено перевірки ВАТ «Дніпрошина» та 03 липня 2012 року складено акт № 1221/221/05768898 «Про результати планової виїзної перевірки ВАТ «Дніпрошина», код ЄДРПОУ 05768898 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10 по 31.03.12» /а.с. 10-61/.

В ході перевірки податковою інспекцією встановлено здійснення ВАТ «Дніпрошина» реалізації виробленої продукції за цінами нижчими за собівартість її виготовлення, результатом чого стало отримання збитків на загальну суму 83184129,00 грн., з яких:

- у 2 півріччі 2010 року - 12228104,00 грн.;

- у 1 кварталі 2011 року - 20271435,00 грн.;

- у 2-4 кварталах 2011 року - 50738589,00 грн.

Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, на підставі акту перевірки № 1221/221/05768898 від 03 липня 2012 року, було винесено відносно ВАТ «Дніпрошина» податкове повідомлення-рішення № 0001382305 від 31 липня 2012 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму за основним платежем + 3910703,00 грн. /а.с. 9/.

Так, з 01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.7 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України оскарження рішень контролюючих органів - це оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Відповідно до пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно вимог п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, встановлено що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (Закон втратив чинність на підставі Кодексу № 2755-VI від 02.12.2010, проте його норми були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (Закон втратив чинність на підставі Кодексу № 2755-VI від 02.12.2010, проте його норми були чинними на момент виникнення спірних правовідносин), у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Вказана норма зобов'язує постачальника товару у разі його поставки пов'язаній особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, за ціною, нижчою за звичайні ціни, базу оподаткування визначати виходячи із ціни, не нижчої за звичайні ціни.

У п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

З огляду на викладене, суд вважає, що податковою інспекцією дотримані вимоги пп. 1.20.2., пп. 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при визначенні звичайної ціни товарів, реалізованих позивачем у 2 кварталі 2010 року, та доведено факт продажу вказаного товару за вказаний період за цінами нижчими від цін, за якими продається аналогічний товар іншим підприємствам, не пов'язаним з продавцем, тобто за звичайними цінами.

При проведенні перевірки платника податку податкова інспекція скористалася своїм законодавчим правом надати запит платнику податку щодо економічного обґрунтування рівня цін на товари, які були реалізовані пов'язаній особі.

Позивач на виконання свого обов'язку надав листа за вих. № 1491/01-012 від 21 червня 2012 року, який надійшов до податкової інспекції 22 червня 2012 року, що підтверджується відбитком вхідного штампу /а.с. 127/. З даного листа судом встановлено про наявність накопиченої суми збитків.

Стосовно аналізу положень Податкового кодексу України то слід зазначити наступне.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Статтею 39 Податкового кодексу встановлено методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, які набирають чинності з 01.01.2013. До цього часу, тобто до набрання чинності ст. 39 цього Кодексу, порядок визначення звичайних цін регулюється п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.1 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність дій податкової інспекції під час перевірки та обґрунтованого висновку про заниження податкових зобов'язань, що було зумовлено неправильним визначенням бази оподаткування, у зв'язку з чим суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0001382305 від 31 липня 2012 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання ВАТ «Дніпрошина» за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму за основним платежем + 3910703,00 грн. є правомірним у зв'язку з чин скасуванню не підлягає.

Згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відносяться за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 35, 70, 71, 86, 94, 122, 128, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2013 року.

Суддя Д.О. Власенко