Постанова № 29728472, 13.02.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 809/198/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представників позивача Гуменюка Б.С., Мушинського В.Т.,

представників відповідача Кудли О.Й., Тимківа Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Шкіряник" до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000620220 від 19.09.2012 року, № 0000830220 від 04.12.2012 року, № 000600220 від 19.09.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство (надалі - ПрАТ) "Шкіряник" звернулося до суду з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000620220 від 19.09.2012 року, № 0000830220 від 04.12.2012 року, № 000600220 від 19.09.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Долинською оДПІ було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ПрАТ "Шкіряник". Відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ПрАТ "Шкіряник" укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, які спрямовувались на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з контрагентами, правоздатність яких як юридичних осіб підтверджуються їх установчими документами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів. Юридичні особи на дату укладення договорів та виконання робіт були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ПрАТ "Шкіряник" сформував у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що перевірка проводилась у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори із ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТОВ «Агро-Інвест 2009». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договори мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши представників сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі з огляду на наступне.

Як було встановлено в судовому засіданні Долинською оДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ "Шкіряник" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансового - господарських операцій із ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК» в частині податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 року та в частині ПДВ за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій із ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» в частині податку на прибуток за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2011 р. та в частині ПДВ за вересень 2011 р., з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні операцій з ТОВ «Агро-Інвест 2009» в частині податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р. та в частині ПДВ за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р. з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування екологічного податку за 2011 рік.

За результатами проведеної перевірки складено акт №1978/220/22173327 від 21.08.2012 року, яким встановлено порушення ПрАТ «Шкіряник» ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. (із змінами та доповненнями), п.2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно суперечать законодавчим та нормативним актам. Також зазначеним вище актом перевірки встановлено порушення ПрАТ «Шкіряник» п. 5.1. пп.5.2.1, 5.3.9, п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 зі змінами та доповненнями в результаті чого ПрАТ «Шкіряник» занижено до сплати в бюджет податку на прибуток в сумі 1 344 454 грн., в т.ч. за IV квартал 2010 року на суму 248 636 грн., за I квартал 2011 року на суму 1 095 818 грн. Крім того зазначеним актом перевірки встановлено порушення ПрАТ «Шкіряник» пп. 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1 пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями, п. 198 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого ПрАТ «Шкіряник» занижено до сплати в бюджет податку на додану вартість на суму 6 891 056 грн. в т.ч. за листопад 2010 року на суму 80 502 грн., за лютий 2011 року на суму 53 971 грн., за березень 2011 року на суму 187 406 грн., за квітень 2011 року на суму 154 076 грн., за травень 2011 року на суму 100 260 грн., за червень 2011 року на суму 347 110 грн., за листопад 2011 року на суму 1 136 982 грн., за січень 2012 року на суму 142 656 грн., за лютий 2012 року на суму 918 828 грн., за березень 2012 року на суму 1 443 838 грн., за квітень 2012 року на суму 886 837 грн., за травень 2012 року на суму 539 170 грн., за червень 2012 року на суму 899 420 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2012 року на суму 1 116 780 грн.

На підставі акту перевірки від 21.08.2012 р. №1978/220/22173327 Долинською оДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення №0000620220 від 19.09.2012 р., яким ПрАТ «Шкіряник» зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1 116 780 грн., №0000600220 від 19.09.2012 р., яким донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 267 027 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1 грн. №0000830220 від 04.12.2012 р., яким донараховано податкове зобов'язання по ПДВ на суму 2 574 927 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1 287 464 грн.

Щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід зазначити наступне.

10 червня 2011 року між ПрАТ "Шкіряник" (Покупець) та ПП «Альфатек» (Продавець) укладено Договір №10 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29.

В травні місяці 2011 р. ПП «Альфатек» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 2 823 580,84 грн. крім того ПДВ 564 716,17 грн. У червні місяці 2011 року - на суму 3 733 760,9 грн. крім того ПДВ 746 752,18 грн., у липні місяці 2011 року - на суму 3 336 131,31 грн. крім того ПДВ 667 226,26 грн. Аналогічно у жовтні місяці 2011 року ПП «Альфатек» продало Позивачу шкір ВРХ мокросолених на суму 3 069 025,44 грн. крім того ПДВ 613 805,09 грн.

10 лютого 2011 року між ПрАТ "Шкіряник" (Покупець) та ПП «Грант-ЗГО» (Продавець) укладено Договір №5 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29.

В жовтні 2010 р. ПП «Гранд ЗГО» продало ПрАТ "Шкіряник" шкір ВРХ мокросолених на суму 284 993,28 грн. крім того ПДВ 56 998,66 грн., в листопаді 2010 р. - на суму 402 510,6 грн. крім того ПДВ 80 502,12 грн., в грудні 2010 р. - на суму 307 041,19 грн. крім того ПДВ 61 408,24 грн., в лютому 2011 р. - на суму 1 016 361,24 грн. крім того ПДВ 203 272,25 грн. В квітні 2011 р. ПП «Гранд ЗГО» продало ПрАТ "Шкіряник" шкір ВРХ мокросолених на суму 2 268 812,91 грн. крім того ПДВ 453 762,59 грн.

30.10.2011 р. між ПрАТ "Шкіряник" (Покупець) та ТОВ «Спецелектромонтаж» (Продавець) укладено Договір №28 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29. Аналогічний договір між сторонами був укладений 05.03.2012 р. за №4.

В листопаді 2011 р. ТОВ «Спецелектромотаж» продало ПрАТ «Шкіряник» шкір ВРХ мокросолених на суму 2 626 819,66 грн. крім того ПДВ 525 363,93 грн., в грудні 2011 р. - на суму 4 131 112,16 крім того ПДВ на суму 826 222, 42 грн. В березні 2012 р. ТОВ «Спецелектромонтаж» продало ПрАТ "Шкіряник" шкір ВРХ мокросолених на суму 534 247,5 грн. без ПДВ.

01 лютого 2011 року між ПрАТ "Шкіряник" (Покупець) ТзОВ «Агро-Інвест 2009» (Продавець) укладено Договір №16 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолених, обряджених, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича 29.

На виконання вимог зазначеного вище договору у лютому 2011 року ТзОВ «Агро-Інвест 2009» продало ПрАТ "Шкіряник" шкір ВРХ мокросолених на загальну суму 1 068 106,06 грн. крім того ПДВ на суму 213 621,12 грн., в квітні 2011 року ТзОВ «Агро-Інвест 2009» - на загальну суму 1 264 785,91 грн. крім того ПДВ 252 956,58 грн., в травні 2011 року - на загальну суму 2 226 543,92 грн. крім того ПДВ 445 308,78 грн.

Крім того 01.08.2011 р. ПрАТ «Шкіряник» укладено із ПП «Будівельні матеріали Плюс ЛВ» договір на виконання робіт по відновленню дамби забору води для виробничих потреб ПрАТ «Шкіряник». В результаті виконаних робіт між сторонами підписано акт приймання - передачі виконаних робіт від 16.09.2011 р. на суму 23 958,33 грн. Крім того ПП «Будівельні матеріали Плюс ЛВ» виписано податкову накладну від 16.09.2011 р. №6 на суму 4 791,67 грн.

Підставою для винесення вищевказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про нікчемність укладених правочинів, оскільки виникає сумнів, щодо джерела походження товару, його об'ємів та обсягів.

Суд вважає, що Відповідачем не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки №1978/220/22173327 від 21.08.2012 висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічну правову позицію займає і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 14.11.2012 р. у справі №К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

У ПрАТ «Шкіряник» наявні первинні документи, що свідчать про реальність господарських операцій між Позивачем та ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК», ТОВ «Агро-Інвест 2009», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», а саме: податкові накладні, видаткові накладні, ветеринарні свідоцтва, прийомно - здаточні акти, акти приймання передачі виконаних робіт та інші документи, які підтверджують факт поставки товару ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК», ТОВ «Агро-Інвест 2009» та виконання робіт ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» на користь Позивача та платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Враховуючи, що операції з придбання товарів, послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями, вимог "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 правомірно включено до складу валових витрат та ПДВ до податкового кредиту за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит та валові витрати.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України від 22.05.1997р. № 287/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями): валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності ".

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищевказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Згідно правил ведення податкового обліку, визначених ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11):

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг),

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п.3.1. Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР „ Про податок на додану вартість " (зі змінами та доповненнями) „ Об'єктом оподаткування, крім того, є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України ".

Згідно п.4.1 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями) „База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг))."

Відповідно до п.п.7.2.1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями): платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку ( продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

В п.п.7.2.6 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів(послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів(послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів(послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість"( зі змінами та доповненнями) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

В п.198.1 ст.198 Податкового Кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу передбачено, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 вищенаведеного Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 20.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких зазначений в даній статті.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином виходячи з вимог зазначених вище норм права підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної.

Аналогічно у ПрАТ «Шкіряник» наявні всі первинні документи для включення спірних сум до складу валових витрат. При цьому у податкового органу немає жодних претензій, щодо правильності оформлення вищезазначених документів.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповідними Законами України з питань оподаткування.

Судом встановлено, що ПрАТ "Шкіряник" зареєстровано як юридична особа виконкомом Болехівської міської ради від 18.09.1994 року, статут Товариства затверджений загальними зборами учасників Товариства та зареєстрований розпорядженням голови Болехівської міської ради за №267-р від 18.06.1998 року. На податковий облік взято в Долинській оДПІ 15.12.1999 року.

ТзОВ "Агро-Інвест 2009" зареєстроване 03.03.2009 року відділом реєстрації та Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, взято на податковий облік в органах ДПС 04.03.2009 року. Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію місцезнаходженням ТзОВ "Агро-Інвест 2009" є 69095, м. Запоріжжя, пр-т Леніна 89, кв.25.

ПП "Грант-ЗГО" зареєстроване 12.04.2010 року у Виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 12.04.2010 року. Місцезнаходженням ПП "Грант-ЗГО" є 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Каховки, буд 1/а.

ПП «Альфатек» зареєстровано 18.06.2009 року Виконавчим комітетом Дніпропетровcької міської ради № 12031020000027666. Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію - 69000 м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд. 6, кв. 17.

ТзОВ «Спецелектромонтаж» зареєстровано за адресою 49000, м. Дніпропетровськ, вул.. Братів Трофимових, д.4, корп. 2, кв. 2. Взято на податковий облік в ДПІ в Ленінському районі м. Дніпропетровськ.

ПП «Будівельні матеріали Плюс ЛВ» (код ЄДРПОУ 37741019), знаходиться на податковому обліку ДПІ у Сихівському районі м. Львова.

Таким чином ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТОВ «Агро-Інвест 2009» на час укладення спірних договорів з ПрАТ "Шкіряник" були належним чином зареєстрованими юридичними особами, які перебували на податковому обліку як платники податків.

Посилання представників відповідача на те, що контрагенти ПрАТ «Шкіряник» згідно актів зустрічних перевірок відсутні за місцезнаходженням, як на підставу визнання правочинів нікчемними, судом не можуть бути прийняті до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо засновник - фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, ім'я по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповідно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту та валових витрат за правочинами з даними контрагентами, на підставі наданих ним видаткових накладних, податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Якщо дослідити рекомендації ВАСУ в розділі ІІ довідки від 15 квітня 2010 року "Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість"нарахування податкових зобов'язань і застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість посиланнями на нікчемність правочинів, за наслідками яких сформовано податковий кредит, приходимо до висновку про те, що для обґрунтування нікчемності правочину, а не якогось іншого. Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статтей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів".

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Як вбачається з акту перевірки №1978/220/22173327, основним мотивом визнання укладених правочинів недійсним на думку перевіряючих, є допущення порушень ведення податкового обліку саме контрагентами позивача.

Проте, ПрАТ «Шкіряник» жодним чином не може нести відповідальність за порушення своїх контрагентів, зважаючи на ту обставину, що договори купівлі-продажу були реальними та виконаними в повному обсязі, а всі первинні документи, зокрема податкові та видаткові накладні, акти прийому-передачі, платіжні доручення, оформленні належним чином та з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Суд також зазначає, що платник ПДВ (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь - кого з контрагентів у ланцюгу. Аналогічну правову позицію займає і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 16.10.2012 р. у справі №К/9991/53212/12.

Судом не приймаються до уваги посилання представників відповідача на обов'язковість товаро-транспортної накладної для підтвердження валових витрат та податкового кредиту виходячи з наступного. Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Аналогічну правову позицію займає і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 26 червня 2012 р. у справі №К-27230/10

Оскільки, товар за домовленістю сторін приймався на території ПрАТ «Шкіряник», а перевезення товару здійснювалось контрагентами Позивача, то у нього відсутній обов'язок вимагати у перевізника товарно-транспортні накладні.

Також, слід зазначити, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За умови надання платником податку інших документів, передбачених пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України товарно-транспортна накладна не є визначальною підставою для віднесення витрат пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей до складу валових, оскільки відповідною транспортною документацією мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не операції з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічну правову позицію займає і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 26 червня 2012 р. у справі №К/9991/16335/12.

В іншій своїй ухвалі від 31.10.2012 року №К-60242/09 Вищий адміністративний суд України вказує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту, а Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 року, визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту. Зазначені нормативно-правові акти не встановлюють правила податкового обліку валових витрат платника податку.

Обов'язковість складання товарно-транспортної накладної, на що вказує відповідач, не передбачена правилами ведення податкового обліку, як документ, що підтверджує факт придбання/продажу товарно-матеріальних цінностей.

Суд також не приймає до уваги посилання представників Відповідача на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №1-480/10, оскільки вказаний вирок стосується створення ОСОБА_6 фіктивних підприємств, які не були контрагентами Позивача.

Суд не приймає посилання представників Відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_6, в якому він зазначає, що жодних договорів від імені ТОВ «Спецелектромотаж» він не укладав, оскільки в матеріалах справи наявні копії видаткових накладних, податкових накладних, товаро-транспортних накладних, ветеринарних свідоцтв, актів прийомно - здаточних актів, які свідчать про реальність поставки сировини на склад Позивача. Крім того представниками Відповідача не заперечується факт оприбуткування та наявності поставленої сировини, яка отримана від ТОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК», ТОВ «Агро-Інвест 2009» на складі ПрАТ «Шкіряник».

Необхідно також наголосити, що належними доказами по справі щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду. Результати ж оперативно - розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак отримані в ході досудового слідства по кримінальній справі показання свідків, на які посилається ДПІ на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

У зв'язку з наведеним абзацом вище суд також відхиляє посилання представників Долинської оДПІ на протокол допиту обвинуваченого ОСОБА_5 від 23.06.2012 р., постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_5 від 29.03.2012 р. в кримінальній справі, як на докази того, що договори укладені між ПрАТ «Шкіряник» та ТОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК» є нікчемними, так як в силу вимог ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Представниками Відповідача не надано суду доказів, які б свідчили про існування вироку, що вступив в законну силу по зазначеній вище кримінальній справі.

Крім того вказана вище кримінальна справа стосується правочинів, які були укладені між ПП «АЛЬФАТЕК» в особі директора ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_7, ОСОБА_8 (покупці), однак як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не поставляли сировину на ПрАТ «Шкіряник» за перевірений податковою інспекцією період.

Суд також не приймає посилання представників Відповідача на те, що оскільки ТОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Грант-ЗГО», ТОВ «СПЕЦЕЛЕКТРОМОНТАЖ», ПП «АЛЬФАТЕК», ТОВ «Агро-Інвест 2009», ТОВ «Будівельні матеріали плюс ЛВ» не зазначили в декларація по податку на прибуток амортизаційних нарахувань на основні засоби, також у матеріалах зустрічних перевірок відсутні дані про кількість працівників, що в свою чергу є свідченням відсутності транспортних засобів та великого штату працівників є достатнім підтвердженням неможливості ведення підприємницької діяльності такими суб'єктами.

Слід зазначити, що в даній справі з урахуванням усіх доказів у сукупності власне незазначення підприємствами - постачальниками у податкових деклараціях основних фондів не може вважатися достатньою підставою для висновку про недостовірність документів, складенням яких опосередковувалося поставки сировини та виконання спірних робіт. Адже відсутність у контрагентів основних засобів та необхідної трудової сили не спростовує можливості укладання такими контрагентами договорів на зберігання та перевезення сировини, виконання будівельних робіт та залучення до таких робіт працівників на договірній основі з іншими платниками податків. Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 08.08.2012 р. у справі №К/9991/35491/12.

В матеріалах справи наявні копії товаро-транспортних накладних, з яких випливає, що для перевезення сировини контрагенти ПрАТ» Шкіряник» залучали інших суб'єктів господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка здійснювалася лише на підставі наданих у податкових деклараціях з ПДВ та податку на прибуток даних, що є порушенням вимог податкового законодавства. З аналізу норм податкового законодавства вбачається, що висновки податкового органу щодо реальності проведення операцій можуть бути зроблені під час проведення лише позапланової виїзної перевірки. Тому дослідження питання щодо нікчемності угод, укладених позивачем з ПП «Грант ЗГО», ТзОВ «Спецелектромонтаж», ПП «Альфатек», ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», ТОВ «Агро-Інвест 2009» є таким, що вчинено з порушенням норм чинного законодавства України та поза межами наданих відповідачу повноважень що в свою чергу є порушенням частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, про обґрунтованість заявленого позову.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000620220 від 19.09.2012 року, № 0000830220 від 04.12.2012 року, № 000600220 від 19.09.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 15.02.2013 року.