Постанова № 29721561, 08.02.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

справа № 2а-4318/10/0770

рядок статзвіту -2.11.1

код - 08

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2013 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд

у складі головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гринюка І.В.,

з участю сторін та осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача - Молнар К.Є.,

представника відповідача - Борсенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» до Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Позивач - Відкрите акціонерне товариство «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» звернулося у Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою од Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області (далі - відповідач), якою просить: визнати недійсними та скасувати податкової повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області № 0000582350/0, № 0000592350/0 від 21.09.2010 року та № 000582350/1, № 0000592350/1 від 27.10.2010 року.

У судовому засіданні вирішено питання про заміну неналежно позивача на належного, а саме: Відкритого акціонерного товариства «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» на Публічне акціонерне товариство «Іршавське автотранспортне підприємство 12143».

У судовому засіданні також вирішено питання про заміну неналежного відповідача на належного, а саме: Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області на Державну податкову інспекцію у Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби.

08 серпня 2012 року по адміністративній справі № 4318/10/0770 було призначено експертизу та зупинено провадження у справі (том VII, а.с.45-47).

29 листопада 2012 року справу було повернуто з Львівського науково-дослідницького інституту судових експертиз з висновком № 2990 судово-економічної експертизи від 27 листопада 2012 року (том VII, а.с.50-63).

30 листопада 2012 року судом було поновлено провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з мотивів наведених у письмових запереченнях та просив суд відмовити в задоволенні позову повністю (том І, а.с.149-151).

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить наступного висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що з 30 червня 2010 року податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт за № 1048/23-50/00426383 від 08.09.2010 року (том І, а.с.23-63).

З висновками акту позивач не погодився, про що направив на адресу відповідача заперечення до акту від 13 вересня 2010 року за № 92 (том І, а.с.64-65).

Згідно листа від 16.09.2010 року за № 2408/23-50 направленого на адресу позивача, відповідач залишив заперечення позивача до акту без задоволення (том І, а.с.66-71).

На підставі акту та виявлених під час перевірки порушень відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р» за №№ 0000582350/0, 0000592350/0 від 21 вересня 2010 року та за №№ 0000582350/1, 0000592350/1 від 27 жовтня 2010 року (том І, а.с.19-22).

Згідно податкового повідомлення-рішення № 0000582350/0 від 21 вересня 2010 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання податку на прибуток 18 131,93 грн.

Згідно податкового повідомлення-рішення № 0000592350/0 від 21 вересня 2010 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 145 325,28 грн.

Судом встановлено, що позивач не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями за №№ 0000582350/0, 0000592350/0 від 21 вересня 2010 року, оскаржив вищезазначені рішення в адміністративному порядку, направивши на адресу відповідача первинну скаргу за № 97 від 01 жовтня 2010 року (том І, а.с.72-75).

Судом встановлено, що відповідач прийняв рішення № 5/10/10-04 від 20.10.2010 року про розгляду первинної скарги позивача, яким залишив скаргу без задоволення (том І, а.с.76-84).

Судом встановлено, що 02 листопада 2010 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення № 104 про оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень (том І, а.с.85).

Матеріалами справи встановлено, що позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом за № 10396577 НВ № 371563 форми № 5-Р про реєстрацію платника податку на додану вартість (том І, а.с.108).

Судом встановлено, що під час проведення податковим органом планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено податкове зобов'язання з податку не прибуток на 15 027,00 грн., у тому числі: ІІ квартал 2009 року на суму 331,75 грн.; І квартал 2010 року на суму 14 695,55 грн.

Зміст вищевказаних порушень полягає у тому, що у податковій звітності позивача з податку на прибуток за ІІ квартал 2009 року та І квартал 2010 року мало місце невідповідність сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість сумі доходу, задекларованій позивачем в декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2009 року та І квартал 2010 року.

Порядок обчислення і сплати податку на прибуток передбачений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає:

4.1.1. Загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від реалізації цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

4.1.2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

4.1.3. Доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

4.1.4. Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди).

4.1.5. Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

4.1.6. Доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платником податку в звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями у порядку, визначеному пунктом 7.11 цього Закону, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи; сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону; сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону; сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті; сум штрафів та/або неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітражного чи третейського суду; сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду (арбітражного суду).

Статтею 11 вищезазначеного Закону передбачені правила ведення податкового обліку. Зокрема, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації, у разі реалізації товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно вимог законодавства України бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних облікових документів, які є документальним підтвердженням здійснення господарської операції, дані яких повинні відображатися регістрах бухгалтерського обліку.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до вимог ст.1 вищезазначеного закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 05 травня 1995 року за № 88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

У відповідності до вимог пунктів 2.4, 2.5 вищевказаного положення передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Структура податкової системи законодавчо закріплена Законом України «Про систему оподаткування» (чинного на момент винесення спірних правовідносин).

Відповідно до вимог статті 1 вищезазначеного закону, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Податок справляння податку на прибуток підприємств регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно вимог вищезазначеного закону, податок на прибуток є загальнодержавним, прямим і його сума залежить від кінцевого результату діяльності підприємства.

Статтею 3 цього закону передбачено, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Статтею 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.

Пунктом 1.5 «Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств» визначено, що податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується за правилами, установленими п.11.1 ст.11 і п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.

Пунктом 1.7 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» передбачено, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П.п.2.3.2 п.2 вищевказаного порядку передбачено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 ст.2 вищевказаного порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин, основним документом, що регламентує порядок обчислення та сплати податку на додану вартість був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пункту 1.7 вищезазначеного закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 вищенаведеного закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг); для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Згідно вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 вищенаведеного закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 вищенаведеного закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Порядок погашення зобов'язань юридичних осіб або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів регулюється Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 вищенаведеного закону передбачено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

У відповідності до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вищенаведеного закону передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року за № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість» встановлено, що у разі виникнення у платника податку права на податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, платник самостійно в установлений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строк вносить у декларацію з податку на додану вартість відомості, зазначені у такій податковій накладній та реєстрі отриманих і виданих податкових накладних, відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Дослідженням поданих документів та матеріалів справи судом встановлено:

- документально не підтверджується висновки акту перевірки № 1048-23-50/00426383 від 08 вересня 2010 року Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області щодо порушень позивачем вимог п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 15 027,00 грн. за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2010 року.

- із встановленого в акті перевірки від 08.09.2010 року за № 1048/23-50/00426383 суми заниження позивачем зобов'язання з податку на додану вартість за період з квітня 2009 року по березень 2010 року документально підтверджується завищення податкового кредиту на суму 554,73 грн.; не підтверджується завищення податкового кредиту на суму 98 896,98 грн.; не дається можливим підтвердити чи спростувати завищення податкового кредиту на суму 431,81 грн.

Відповідно до вимог ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить переконливого висновку, що адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» до Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 160, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» до Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області за № 0000582350/0 від 21.09.2010 року та № 0000582350/1 від 27.10.2010 року.

Визнати частково протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Іршавському районі Закарпатської області за № 0000592350/0 від 21.09.2010 року та № 0000592350/1 від 27.10.2010 року в частині визначення сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 144 770,55 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету (місцевого бюджету) на користь Публічного акціонерного товариства «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (трьох) гривень 40 (сорока) копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Іванчулинець Д.В.