Ухвала суду № 29713659, 12.04.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2012 р.

справа № 2а/0470/7286/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Суховарова А.В. Олефіренко Н.А.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Міський трамвай»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2011 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Міський трамвай»згідно якого просив суд стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції у розмірі 275970,31 грн. та пеню за порушення терміну їх сплати в розмірі 4305,08 грн. Свій позов позивач обґрунтував тим, що за 11 робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та не зайнятими ними відповідач до 16.04.2011 року повинен був самостійно сплатити вказані адміністративно-господарські санкції. До тепер відповідач не виконав обов’язки покладені на нього законом.

Постановою суду від 25 серпня 2011 року у задоволені позову відмовлено. Постанова суду вмотивована тим, що відповідно до вимог законодавства України, на підприємство покладено обов’язок по створюванню робочих місць для інвалідів, а не обов’язок по працевлаштуванню.

Позивач, не погодившись з постановою суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою у якій послався на те, що законодавством України на роботодавця покладено обов’язок із забезпечення працевлаштування інвалідів, що передбачає не тільки подання до центру зайнятості відповідної інформації, а й інші активні дії, пов’язані з таким працевлаштуванням. Крім того відповідач не звільняється від обов’язку сплачувати штрафні санкції у разі не працевлаштування інваліда незалежно від наявності вини підприємства. Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і задовольнити позов.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу відповідач просив у її задоволенні відмовити посилаючись на відсутність підстав для застосування до нього штрафних санкцій.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з’явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на приписи статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що у 2010 календарному році штат відповідача включав 32 робочих місця, передбачених для працевлаштування інвалідів.

Відповідачем подано звіт форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, відповідно до якого визначено, що з тридцяти двох посад для інвалідів зайнята двадцять одна (а.с.4).

Крім того відповідач протягом 2010 року подавав звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості (а.с.22-34).

За підсумками роботи відповідача у 2010 році позивачем було нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 275970,31 грн. та пеню станом на 06.06.2011 року в сумі 4305,08 грн., які позивач пов’язує з не заповненням вказаних робочих місць.

Зазначені вище спірні правовідносини врегульовано Законом України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі –Закон № 875-ХІІ), Законом України від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ «Про зайнятість населення»(далі –Закон № 803-ХІІ).

Відповідно до частин 1 –3, 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, –у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів, а також самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У відповідності з частиною 4 статті 20 Закону № 803-ХІІ підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають центрам зайнятості населення адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Судом першої інстанції встановлено, що у 2010 році відповідач належним чином виконував покладені на нього обов’язки щодо подання до центру зайнятості звітів про наявність вільних робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів.

За правилами частин 1, 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу диспозицій приведених норм вбачається, що законодавець передбачив для роботодавця обов’язок із забезпечення вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок з пошуку для подальшого їх працевлаштування.

Таким чином, оскільки відповідачем у 2010 році було дотримано вимоги закону щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов’язків), у його діях відсутні ознаки правопорушення.

При цьому суд вважає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватись у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Таким чином, з’ясувавши у повному обсязі обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм належну оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами і не спростовуються доводами апеляційної скарги, тому її необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції –без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року у справі №2а/0470/7286/11 –без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу –з дня складання рішення в повному обсязі.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Олефіренко Н.А.