Ухвала суду № 2970961, 10.12.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції суддя Юрченко В. П.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

10 грудня 2008 року справа № 22-а-11647/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Яманко В. Г.

суддів: Міронова Г. М.

при секретарі судового засіданняГорбенко К. П.

Білоус К. І.за участю представників: від позивача:Чеверда Г. О. - за дов. від 04.07.2008 р.,від відповідача:Вінділович Т. Г. - за дов. № 819/10/10-013 від 10.01.2008 р.,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі

м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 2 вересня 2008 року (повний текст постанови виготовлений 6 вересня 2008 року)по адміністративній справі № 2-а-13427/08 (суддя Юрченко В. П.)за позовом Комунального підприємства «Тепломережа», м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Петровському районі

м. Донецькапро визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 2 липня 2008 року до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (арк. справи 2-8) до державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про визнання повністю недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004501500/0 від 23 травня 2008 року на суму 979 грн. 70 коп.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2008 року (арк. справи 34-37) позовні вимоги КП «Тепломережа» були задоволені повністю, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Петровському районі м. Донецька про застосування та стягнення суми штрафної санкції за порушення граничних строків сплати погодженої суми податкового зобовязання № 0004501500/0 від 23 травня 2008 року, стягнути з державного бюджету України на користь КП «Тепломережа» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року провадження у адміністративній справі № 22-а-11647/08 було зупинено до 10 грудня 2008 року.

Під час судового розгляду 10 грудня 2008 року представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень на скаргу, встановила наступне.

Комунальне підприємство «Тепломережа» є юридичною особою, яке включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 05473192.

19 травня 2008 року ДПІ в Петровському районі була здійснена невиїзна документальна перевірка з питань своєчасності погашення податкових зобов'язань по податку на землю за період 3 березня 2008 року по 30 квітня 2008 року. Перевіркою було встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а саме несвоєчасна сплата узгодженої суми податкового зобовязання по податку на землю за січень 2008 року: у сумі 2935 грн. 38 коп. (при нарахуванні податкового зобовязання за розрахунком зі строком сплати 3 березня 2008 року), фактична сплата відбулася 24 квітня 2008 року (тривалість затримки 52 дні); у сумі 1963 грн. 15 коп. (при нарахуванні податкового зобовязання за розрахунком зі строком сплати 3 березня 2008 року), фактична сплата відбулася 30 квітня 2008 року (тривалість затримки 58 днів).

За результатами перевірки був складений акт від 19 травня 2008 року № 3176-15-05473192 (арк. справи 10). На підставі вказаного акту перевірки відповідачем на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року зі змінами та доповненнями було прийняте податкове повідомлення рішення № 0004501500/0 від 23 травня 2008 року про застосування штрафу в розмірі 20 % у сумі 979 грн. 70 коп. за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобовязання (арк. справи 9).

За результатами перевірки питання своєчасності сплати земельного податку для розрахунку штрафних санкцій відповідачем був застосований місячний податковий період для сплати узгоджених сум податкових зобовязань та визначені граничні строки сплати цього податку, а саме, 30-й календарний день, наступний за останнім календарним днем звітного податкового місяця. При цьому, податковий орган виходив з приписів підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, порушення якого, за висновком відповідача, стало підставою для застосування штрафних санкцій згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Проте, розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються спеціальним законом Законом України “Про плату за землю” № 2535-ХІІ від 3 липня 1992 року в редакції Закону України 378/96-ВР від 19 вересня 1996 року зі змінами та доповненнями станом на період перевірки травень-вересень 2006 року. Згідно статті 1 цього закону податок це обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками, ставка податку - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

За статтею 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Відповідач всупереч положень цієї норми в оспорюваних рішеннях та відповідному акті не визначив, що позивачем здійснюється сплата саме земельного податку.

Згідно статті 14 Закону України “Про плату за землю” платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Частиною 1 статті 17 Закону України “Про плату за землю”, діючою в спірний період в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІУ від 25 березня 2005 року, що вступив в дію з 31 березня 2005 року, передбачено, що податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Стаття 25 даного Закону визначає вид відповідальності за прострочення встановлених статтею 17 цього Закону строків сплати податку - нарахування пені у розмірах, визначених законом. За приписами статті 26 вказаного Закону, за порушення вимог Закону України "Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України. Застосування цієї норми в частині посилання на інші закони допускається при відсутності визначення певних правил звітування, порядку, строків сплати та меж відповідальності в спеціальному законі, яким є Закон України “Про плату за землю”.

Згідно статті 27 Закону України “Про плату за землю” контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби, які згідно приписів статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні як підставу для застосування штрафних санкцій зазначив підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з обґрунтуванням цього в запереченнях тим, що стаття 26 Закону України "Про плату за землю" передбачає застосування інших законів. Але підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом (Законом України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”), такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Тобто, підставою для нарахування зазначених штрафів є дві обов'язкові умови: саме податкове зобов'язання повинно бути узгоджене, а строк його сплати повинен бути визначений Законом України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідач посилається на те, що у 2008 році дія частини 1 статті 17 Закону України “Про плату за землю” не призупинялася, тому застосування відповідальності при місячній сплаті є обгрунтуванною, в той час ці твердження відповідача не ґрунтується на акті перевірки та спірному податковому повідомленні-рішенні, оскільки посадові особи ДПІ у Петровському районі м. Донецька порушень наведеної норми позивачем у спірному періоді не встановлювали та в спірних документах не визначали. Підставою для застосування відповідачем штрафних санкцій було зазначено порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. Згідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року; г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування. Платник податку звільняється від обов'язку подавати податкову декларацію за звітний (податковий) період протягом поточного року у разі, якщо його податкові зобов'язання були відображені у річній податковій декларації на поточний рік відповідно до закону з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу).

Виходячи з аналізу вищенаведених норм умовою визначення порушення вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідного застосування штрафних санкцій згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 наведеного Закону, є порушення платником податків граничних строків сплати податкових зобовязань встановлених підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а не інших законів про оподаткування.

Статтею 14 Закону України "Про плату за землю" та розробленому відповідно до цієї статті Порядком подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2001 р. N 434 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 листопада 2001 р. за N 963/6154, передбачено подання розрахунку земельного податку щорічно до 1 лютого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями, зі сплатою згідно статті 17 наведеного Закону помісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Тобто, граничний строк сплати узгодженого зобов'язання за приписами Закону України "Про плату за землю" тридцятий календарний день, наступний за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. В той час як за умовами підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” подання декларації при звітуванні за календарний рік передбачається протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року та відповідно сплата протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку. Тобто, граничний строк сплати узгодженого податкового зобовязання за приписами Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” - десятий календарний день, наступний за 60-м календарним днем за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

З наведеного аналізу норм діючого законодавства вбачається, що законами України „Про плату за землю„ та “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” по різному визначені базовий податковий (звітний) період, строки сплати та відповідальність за порушення строків сплати земельного податку, що дає підстави для висновку суду про наявність конфлікту інтересів передбаченого підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно якого у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Позивач сплатив земельний податок платіжними дорученнями (арк. справи 11-12) за березень 2008 року на загальну суму 5000 грн.

Визначення в акті перевірки фактичної сплати 24 та 30 квітня 2008 року доводиться відповідачем наданим зворотнім боком облікової картки позивача (арк. справи 61-66), який ведеться з нарахуванням в автоматичному режимі пені без пред'явлення платнику податку з віднесенням платежів здійснених позивачем в березні 2008 року без врахування призначення платежу по календарній черговості надходжень платіжних доручень (арк. справи 11-12) з перерозподілом сум сплаченого земельного податку податковим органом самостійно згідно до повідомлень (арк. справи 54-59). Сума земельного податку за березень 2008 року сплачена позивачем платіжними дорученнями № 1562 від 24 квітня 2008 року в сумі 3000 грн. та 1610 від 30 квітня 2008 року в сумі 2000 грн. (арк. справи 11, 12) за березень 2008 року була перерозподілена в інші попередні податкові періоди та на погашення пені без врахування призначення платежу. З приводу нарахування пені, слід зазначити, що податковий орган доказів повідомлення позивача про застосування цього виду відповідальності не надав, оскільки вважає, що автоматичне нарахування не передбачає пред'явлення його результатів платнику податків, порушивши при цьому право платника податку здійснити оскарження або у випадку згоди з нарахуванням сплачувати відповідні суми податку з урахуванням пені.

Для оцінки правомірності зазначених дій посадових осіб податкового органу суд зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про власність" № 697-ХІІ від 7 лютого 1991 року зі змінами та доповненнями, визначено, що суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Згідно статті 4 наведеного Закону, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. За приписами статті 48 Закону України "Про власність" Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Статтею 56 Закону України "Про власність" передбачена відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей. Ця стаття передбачає, що жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження. Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Зазначені положення Конституції України, Закону України "Про власність" та Господарського кодексу України повністю відповідають захисту права власності, яке гарантується статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року, ратифіковану Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року зі змінами та доповненнями у назві та тексті згідно з Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зміст положення про захист права власності розкритий у ряді рішень Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 листопада 1991 року у справі “Пайн Велей Девелопментс ЛТД” проти Ірландії” зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

ДПІ у Петровському районі м. Донецька перерозподіляючи самостійно перераховані позивачем грошові кошти, який як комунальне підприємство має право самостійно користуватися належними йому грошовими коштами, без врахування періоду сплати податку визначеного підприємством, фактично порушило вищенаведені норми Конвенції, Конституції та законів України. При цьому, відповідач не довів, що позивач порушив граничні строки сплати земельного податку, передбачені саме Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та не навів правових підстав застосування штрафних санкцій передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону за порушення строків сплати земельного податку, які встановлені іншими законами.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог КП «Тепломережа» в повному обсязі.

З огляду на відповідність прийнятої судом першої інстанції постанови нормам матеріального та процесуального права колегія судів зазначає, що наявні підстави для залишення її без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-13427/08 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 липня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-12417/08 за позовом Комунального підприємства «Тепломережа», м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень рішень - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк пять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені та підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 10 грудня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 12 грудня 2008 року.

Головуючий: /підпис/ В.Г.Яманко

Судді: /підпис/ Г.М.Міронова

/підпис/ К.П.Горбенко