Ухвала суду № 2970815, 11.11.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий 1-ї інст. Шевчук С.М.                                                                                                                   Рядок статзвіту № 36                                      Рівненський окружний адміністративний суд, № 2-а-2842/08                                                                 Справа № 22-а-10968/08                  Доповідач: Заверуха О.Б.                                                                                                                                             

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2008 року                                                                                                   м. Львів

       Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Заверухи О.Б.,

суддів: Олендера І.Я., Старунського Д.М.,

при секретарі Ступницькій Г.Я.,

з участю осіб, які беруть участь в справі:

представників позивача – в особі директора Товариства Дмиш Л.М., Лавренчук Т.В., довіреність б/н від 10.07.2008 року,

представників відповідача – Коритнюка В.О., довіреність № 10603/10-15 від 12.03.2008 року, Костевича Т.О., довіреність № 1128/10-15 від 12.01.2008 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного  адміністративного суду від 13 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-2842/08 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Д. - Кар» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и л а :

      Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.Д. - Кар» звернулося в Рівненський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001332342/0/23-121 від 16.05.2008р., №0001322342/0/23-121 від 16.05.2008р. та №000022344/0/23-313 від 16.05.2008р.

       В обґрунтування позовних вимог вказувало на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню нечинними з підстав неправильного застосування податковим органом норм податкового законодавства при їх винесенні.

       Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2008 року позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0001332342/0/23-121 від 16.05.2008р., №0001322342/0/23-121 від 16.05.2008р. та №000022344/0/23-313 від 16.05.2008р.

       Не погоджуючись з прийнятою постановою Державна податкова інспекція у м. Рівне подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

       Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

       Представники відповідача під час апеляційного розгляду апеляційну скаргу підтримали, в обґрунтування своїх мотивів покликались на обставини, які в ній викладені, просять апеляційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржувану постанову.

       Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, в обґрунтування своїх заперечень покликались на обставини, які викладені в запереченні на апеляційну скаргу. Вважають постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

       Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

       Судом першої інстанції встановлено, що вперіод з 15.04.2008 року по 25.04.2008 року посадовими особами ДПІ у м. Рівне проведена планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.Д. - Кар" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.12.2007 року, про що складений акт перевірки від 07.05.2008 року № 555/23-100/33982652 (Т.1 а.с. 7-70).

       За наслідками проведеної перевірки ДПІ в м. Рівне встановила наступні порушення: 1) п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-4 квартали 2007 року на 491015,0 грн.; 2) п.п. 7.7.2 «а» п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТзОВ «Л.Д. - Кар» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень – грудень 2007 року на суму 785816,75 грн.; 3) п. 1.18 ст. 1, п.4.1 п.4.3 ст. 4 та п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від»ємного значення попереднього звітного періоду за липень – грудень 2007 року становить 400972,0 грн.

       На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001332342/0/23-121 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 637275 грн. (з якого 491015 грн. - основний платіж, 146260,00 грн. - штрафна санкція); №0001322342/0/23-121 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 601458, 00 грн. (з якого 400972,00 грн. - основний платіж, 200486,00 грн. - штрафна санкція); №000022344/0/23-313 від 16.05.2008 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період квітень - грудень 2007 року у розмірі 785816,75 грн.

       Судом першої інстанції також встановлено та в процесі апеляційного розгляду перевірено, що при ввезенні кузовів до легкових автомобілів на митну територію України, позивачем було здійснено сплату до бюджету податку на додану вартість, виходячи з митної вартості товару, визначеної митним органом. При цьому, митний орган визначив митну вартість товарів (бувших у використанні кузовів легкових автомобілів) на підставі наявної у нього інформації про звичайні ціни на аналогічні транспортні засоби, за якими вони продаються на ринках Європи з коригуванням на відсутність окремих складових. Зважаючи на викладене, позивач сформував податковий кредит перевірених відповідачем податкових періодів в розмірі фактично сплаченого податку на додану вартість при розмитненні таких кузовів.

       У відповідності до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товару (послуги), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такий товар (послугу) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (в тому рахунку і при імпорті).

       Таким чином, оскільки митний орган визначив митну вартість на рівні справедливої ціни на такий товар на ринках Європи і платником податків було сплачено податок на додану вартість виходячи з такої вартості товару, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач, у відповідності з пп. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», правильно сформував податковий кредит підтвердженням чого є також і пп. 7.2.7. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка передбачає, що у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що засвідчує право на отримання податкового кредиту, є вантажна митна декларація, копії яких та інших первинних документів наявні в матеріалах справи. Відтак, відповідач неправомірно зменшив позивачу податковий кредит за квітень – грудень 2007 року.

       Стосовно заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень -грудень 2007року та валових доходів за 2-4квартали 2007року колегія суддів відзначає наступне.

       Увідповідності до п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

       Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

       Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

       Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

       Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

       Пунктом 1.20.2ст. 1 цього ж Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

       В цьому контексті необхідно враховувати п. 1.20.8ст. 1 цього Закону, який вказує на те, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

       В процесі апеляційного розгляду встановлено і це підтвердили представники відповідача в судовому засіданні, що відповідач до платника податку стосовно обґрунтування рівня договірних цін не звертався, виходив з даних наданих Рівненською митницею, що свідчить про те, що відповідач не визначав звичайну ціну у порядку встановленому законом.

       Вказані обставини не були враховані відповідачем під час проведення перевірки, оскільки останній, як встановлено вище, фактично їх не досліджував, оскільки не займався встановленням рівня звичайних цін, що передбачає врахування всіх обставин діяльності підприємства.

       У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

       На виконання зазначеної норми закону, при розрахунку зобов’язань по податку на додану вартість визначаючи базу оподаткування позивач виходив з договірної вартості товару. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

       При цьому, колегія суддів враховує також той факт, що Закон України «Про ціни і ціноутворення», Господарський кодекс України надають суб’єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу та містять заборону державним органам втручатись в господарську діяльність підприємства, крім випадків встановлених законодавством. Не відносить бувші у використанні кузова до легкових автомобілів до товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню.

       Таким чином, відповідачем також не надано суду доказів того, що на товари, реалізацію яких здійснював позивач, встановлене державне регулювання цін.

       У відповідності до п. 4.3ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

       За таких обставин, висновки акту перевірки про порушення позивачем п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону є помилковими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вказана норма визначає порядок обчислення бази оподаткування ПДВ саме для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку. При цьому, в процесі апеляційного розгляду представники відповідача не заперечили тієї обставини, що під час декларування товару за наявними в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями, податки і збори, ввізне мито позивачем було сплачене в повному обсязі.

       Щодо зменшення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, то пункт 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні такої суми, платник податків має право прийняти рішення про повернення бюджетного відшкодування. Суд першої інстанції вірно вказав, що з матеріалів справи вбачається, що різниця між сумою податкового зобов'язання кожного звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду має від'ємне значення, а відтак, рішення позивача про повернення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (шляхом перерахування грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує) відповідає чинному законодавству. В свою чергу, відповідач не надав суду доказів того, що позивач здійснив розрахунок суми бюджетного відшкодування з порушенням норм податкового законодавства.          

       З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції постановив законне та обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

       Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

       Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного  адміністративного суду від 13 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-2842/08 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.Д.-Кар» до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного  адміністративного суду від 13 червня 2008 року – без змін.

       Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може  бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України – з дня складення ухвали в повному обсязі.

            Головуючий:                                                                      О.Б. Заверуха

            Судді:                                                                                   І.Я. Олендер

                                                                                                          Д.М. Старунський