Рішення № 29695547, 27.02.2013, Апеляційний суд Сумської області

Копія

Справа №591/250/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - СобинаНомер провадження 22-ц/788/543/13 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 57

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Гагіна М. В., Дубровної В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2012 року

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення вартості зберігання замовлення,

в с т а н о в и л а:

Позивач у жовтні 2011 року звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 серпня 2010 року до нього звернувся відповідач з проханням відремонтувати телефон Nokia 6500s-1. За діагностику телефону за домовленістю сторін була стягнута плата в розмірі 30 грн. Внаслідок діагностики була виявлена несправність - пошкодження ланцюгів живлення на платі телефону внаслідок механічного здавлювання. Враховуючи обсяг та складність робіт, була визначена вартість ремонту 350 грн. і запропонована відповідачу. Відповідач з такою вартістю не погодився, а тому йому було запропоновано забрати телефон та звернутися до іншої особи, але відповідач вимагав проведення ремонтних робіт за іншою ціною, не визначаючи її. В подальшому ОСОБА_2 звернувся до управління захисту справ споживачів та до суду.

Судом в задоволенні позову ОСОБА_2 щодо зобов'язання надати розрахунок вартості ремонту мобільного телефону, інформацію про виявлені в ньому несправності, провести його ремонт та стягнення моральної шкоди було відмовлено за необґрунтованістю.

При оформленні замовлення відповідачу було роз'яснено про необхідність своєчасно забрати мобільний телефон з сервісного центру після виконання робіт та повідомлено, що у разі неотримання у строк телефону з ремонту він повинен буде сплатити вартість зберігання телефону, одночасно було погоджено, що зберігання буде коштувати 10 грн. за день. З такими умовами ОСОБА_2 погодився, про що свідчить підпис на квитанції № 5495 від 27 серпня 2010 року.

Управління захисту прав споживачів при проведені перевірки за скаргою відповідача по суті його звернення порушень не виявило та запропонувало повернути телефон відповідачу в строк до 11 жовтня 2010 року. Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди на виконання подальших робіт по ремонту телефону, він не заперечував проти повернення телефону відповідачу, про що неодноразово повідомляв його, проте відповідач відмовився забрати телефон, мотивуючи тим, що через суд зобов'яже відремонтувати його.

Телефон ОСОБА_2 забрав лише 26 серпня 2011 року, засвідчивши це підписом у акті виконаних робіт №5204 від 09 вересня 2010 року.

Загальний строк зберігання становить 319 днів, починаючи з 12 жовтня 2010 року по 26 серпня 2011 року включно. Посилаючись на п. 31 Правил побутового обслуговування населення, згідно якого у разі неотримання замовником в обумовлений строк замовлення, він повинен відшкодувати виконавцю вартість зберігання замовлення, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 3190 грн. відшкодування вартості зберігання його телефону.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2012 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з ОСОБА_2 оплату за зберігання в сумі 3190 грн. та судові витрати по справі в сумі 171 грн.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 24 січня 2013 року залишена без задоволення заява ОСОБА_2 про скасування заочного рішення (а.с.72-74).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній мотивів, представника позивача, який заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами фактично був укладений договір зберігання, за яким безкоштовно телефонний апарат зберігався протягом 10 днів з моменту повідомлення про готовність або неможливість ремонту, відповідач не виконав умови договору зберігання, в передбачений договором термін телефон не забрав, а тому повинен сплатити позивачеві вартість зберігання з розрахунку 10 гр. за 1 день зберігання та строку зберігання 319 днів.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2010 року на підставі квитанції № 5495 ОСОБА_2 передав сервісному центру «Робим гуд» фізичної-особи підприємця ОСОБА_3 мобільний телефон Nokia 6500s-1 для проведення, як зазначено в квитанції, не гарантійного ремонту, та сплатив 30 грн. за огляд апарату, «що визначає причини несправності, спосіб та вартість ремонту». На квитанції зазначено «Термін виконання встановлюється за погодженням сторін (постанова від 16 травня 1994 р. №313)». В п. 4 тексту квитанції зазначено: «Строк зберігання апарату 10 днів з моменту повідомлення про готовність або неможливість ремонту. Після даного строку сплачується зберігання апарату в розмірі 10 гр. за кожний день».

6 вересня 2010 року ОСОБА_2 звернувся з скаргою про захист права споживача до управління захисту прав споживачів у Сумській області, в якому посилався на те, що 2 вересня 2010 року в сервісному центрі ФОП ОСОБА_3 йому повідомили про вартість ремонту, якого потребує телефон, в сумі 350 гр., відмовили у наданні інформації щодо причини несправності телефону, вартості ремонту, узгодження з ним цієї суми та на його прохання не повернули телефон, посилаючись на те, що телефону в сервісному центрі немає. Просив провести перевірку з цього питання та зобов'язати повернути йому телефон (а.с.64-65).

9 вересня 2010 року позивачем був складений акт виконаних робіт - діагностики телефону, який був підписаний відповідачем ОСОБА_2 лише 26 серпня 2011 року (а.с.7).

В акті №000878 позапланової перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 29 вересня 2010 року, проведеної на підставі скарги ОСОБА_2 управлінням захисту прав споживачів у Сумській області, було зазначено, що у квитанції № 5495 від 27 серпня 2010 року не зазначено термін виконання замовлення, що є порушенням п. 25 Правил побутового обслуговування населення; згідно письмового пояснення ОСОБА_3, споживачеві ОСОБА_2 за зберігання мобільного телефону станом на 22 вересня 2010 року було нараховано 130 гр., всупереч тому, що у п. 4 квитанції зазначено, що строк зберігання апарату - 10 днів з моменту повідомлення про готовність або неможливість ремонту, без зазначення терміну виконання замовлення, що є порушенням п. 31 Правил побутового обслуговування населення.

В акті також зазначено, що з метою припинення порушень прав споживача на підставі ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» зобов'язано ФОП ОСОБА_3 як виконавця послуг повідомити ОСОБА_2 про повернення мобільного телефону згідно законодавства та повернути йому телефон у термін до 11 жовтня 2010 року, про виконання припису ФОП ОСОБА_3 слід письмово повідомити управління, відносно підприємця складено протокол від 29 вересня 2010 року про адміністративне правопорушення.

На підставі результатів перевірки складено припис керівнику господарюючого суб'єкта, згідно якого запропоновано усунути недоліки, зазначені в акті перевірки, в тому числі повідомити та повернути мобільний телефон споживачу, про виконання цього припису письмово з відповідним документальним підтвердженням доповісти управлінню (а.с.8-9).

29 вересня 2010 року управління захисту прав споживачів надало ОСОБА_2 відповідь за результатами перевірки, в якій зазначено, що були виявлені порушення п. п. 25, 31 Правил побутового обслуговування населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1999 року № 974, а саме - при прийнятті на негарантійний ремонт телефону у квитанції не зазначено кінцевий термін виконання ремонту (за погодженням сторін), не вказуючи кінцевий термін виконання ремонту та не виконуючи п. 4 квитанції, неправомірно були нараховані кошти за зберігання телефону (а.с.67-68).

13 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про зобов'язання надати розрахунок вартості ремонту, надання інформації, проведення ремонту, стягнення моральної шкоди, в задоволенні якого рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 липня 2011 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду від 16 серпня 2011 року, йому було відмовлено. При цьому суд виходив з того, що сторони не досягли згоди про ціну негарантійного ремонту мобільного телефону, що свідчить про не укладення між ними договору на виконання робіт по негарантійному ремонту та про відсутність у ОСОБА_3 будь-яких зобов'язань перед ОСОБА_2 (а.с.29-30).

Мобільний телефон Nokia6500s-1 був забраний відповідачем 26 серпня 2011 року (а.с.7).

П. п. 12, 25, 31 Правил побутового обслуговування населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. N 313 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1999 р. N 974) передбачають, що термін виконання замовлення встановлюється за погодженням сторін; виконавець повинен забезпечити дотримання термінів виконання замовлення; збереження прийнятих від замовника для надання послуги речей та матеріалів, а також використання їх за призначенням; у разі неотримання замовником без поважних причин замовлення у визначений угодою термін з урахуванням обумовленого пільгового терміну він повинен відшкодувати виконавцю вартість зберігання замовлення.

З огляду на обставини справи та положення вказаних Правил, є помилковим висновок суду про те, що позивач відповідно до вимог діючого законодавства має право на відшкодування з відповідача спірних коштів. Без зазначення в квитанції про прийняття замовлення визначеного угодою сторін терміну виконання замовлення, з врахуванням якого слід було б відліковувати пільговий період - 10 днів - та нараховувати вартість зберігання замовлення, позовні вимоги є необгрунтованими.

Є помилковими посилання позивача, з якими погодився суд першої інстанції, на те, що початком відліку строку нарахування вартості зберігання слід вважати наступний день (12 жовтня 2010 року) після визначеного управлінням захисту прав споживачів кінцевого терміну повернення споживачеві телефону - до 11 жовтня 2010 року, оскільки Правила захисту прав споживачів передбачають обов'язок замовника відшкодувати виконавцю вартість зберігання замовлення лише у випадку не отримання ним без поважних причин замовлення саме у визначений угодою сторін термін, чого не було зроблено при оформленні замовлення, і сторони не визначали строк виконання замовлення датою 11 жовтня 2010 року.

Є обґрунтованими доводи скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що при перевірці позивача управлінням захисту прав споживачів були виявлені порушення позивачем саме тих положень Правил побутового обслуговування населення, які доводять безпідставність його позову в даній справі, а саме, що сторони не визначили дату ремонту телефону чи іншого виду робіт по виконанню замовлення.

Відповідно до ст. ст. 936, 937, 938, 946 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронність. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Суд прийшов до помилкового висновку про те, що між сторонами фактично було укладено договір зберігання, який не виконаний відповідачем, оскільки обов'язок виконавця зберігати замовлення та право на відшкодування вартості зберігання замовлення виникає в даному випадку з інших спірних правовідносин по побутовому обслуговуванню населення, а саме - щодо ремонту телефону та є похідним від цих правовідносин.

Враховуючи, що між сторонами виник спір з приводу виконання замовлення, який був предметом розгляду в суді, час розгляду вказаної справи також не можна вважати таким часом, протягом якого відповідач повинен був забрати телефон відповідно до укладеної між сторонами угоди.

Враховуючи, що телефон знаходився в період розгляду попередньої цивільної справи з 13 жовтня 2010 року по 14 липня 2011 року у позивача, в справі відсутні докази тому, що позивач повідомляв відповідача про необхідність забрати телефон, чи робив спроби в цей час повернути відповідачеві телефон.

Про відсутність підстав для стягнення вартості зберігання замовлення свідчить і те, що рішенням суду від 14 липня 2011 року встановлено, що сторони не уклали договір на виконання робіт по негарантійному ремонту, а тому вимоги, що ґрунтуються на правах, що випливають з такого договору, є необґрунтованими.

Таким чином, оскільки обов'язок відповідача забрати замовлення та нести за не вчинення цієї дії відповідальність у вигляді відшкодування вартості його зберігання повинен ґрунтуватись на угоді сторін в частині визначення строку виконання замовлення, висновок суду про обґрунтованість позову є безпідставними, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім при апеляційному оскарженні рішення суду в сумі 57,35 гр., і в доход держави 57,35 гр.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення вартості зберігання замовлення.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 57,35 гр. судових витрат і в доход держави судовий збір в сумі 57,35 гр. на рахунок 31211206780002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -