Рішення № 29681949, 27.02.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 лютого 2013 р. Справа № 902/166/13-г

Провадження № 7/902/9/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод", м.Погребище Вінницька область

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

про стягнення 193 237,00 грн.

при секретарі судового засідання: Павловій Т.С.

за участю представників:

позивача: Нікітенко Т.М., довіреність № 369 від 26.09.2012 року, перепустка № 16. відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" звернулося до суду із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з останнього 193 237,00 грн., з яких 182 300,00 грн. боргу та 10 938,00 грн. 3 % річних заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою суду від 31.01.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/166/13-г з призначенням судового засідання на 13.02.2013 року.

Ухвалою суду від 13.02.2013 року в зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 27.02.2013 року.

В судове засідання 27.02.2013 року відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 13.02.2013 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - АДРЕСА_1, 21000.

Суд зауважує, що ухвала від 31.01.2013 року надіслана на адресу відповідача повернулась з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання", а відомості про вручення ухвали від 13.02.2013 року станом на момент проведення судового засідання 27.02.2013 року у суду відсутні.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача значиться- АДРЕСА_1, 21000 - що, є аналогічним адресі вказаній в позовній заяві і по якій надсилались копії ухвал у даній справі.

Вказана адреса відповідача відображена також і на офіційній веб-сторінці Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

27.02.2013 року позивачем подано заяву в якій останні посилаючись на помилки в обрахунках при поданні позовної заяви просить вважати ціною позову суму рівну 193 238,00 грн..

Вказана заява, яка розцінена судом як заява про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.07.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод" (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки продукції № 58, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого Продавець зобов'язується передавати у власність Покупця молочну продукцію в асортименті, а Покупець зобов'язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах даного договору (а.с.9, т.1).

Асортимент, кількість та ціни на продукцію, яка передається Покупцю, визначається Сторонами у накладних, виписаних Продавцем на підставі замовлення поданого Покупцем (п.1.3 Договору).

Пунктом 3.3 Договору встановлено зобов'язання для Покупця розраховуватись з Продавцем за кожну отриману партію продукції.

Як вбачається із матеріалів справи за період з 20.06.2010 року по 10.11.2010 року на підставі видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей Продавець передав Покупцю продукцію на загальну суму 596 001,02 грн..

Покупець за отриману продукцію провів розрахунок на суму 413 7012,02 грн., що підтверджується наявними у справі виписками по поточних рахунках банківських установ, квитанціями до прибуткових касових ордерів тощо.

Таким чином заборгованість відповідача становить 182 300,00 грн. (353200,00-170900,00).

При цьому із наявних у справі матеріалів вбачається, що заборгованість утворилась за продукцію поставлену в період з 04.11.2010 року по 10.11.2010 року, позаяк попередні поставки було оплачено відповідачем в повному обсязі.

В зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався за отриманий товар в повному обсязі в добровільному порядку позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, із врахуванням наявності підписаного між сторонами договору від 25.07.2010 року № 58 суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.5.1 Договору відвантаження молочної продукції проводиться партіями після поступлення 100 % попередньої оплати за кожну партію продукції на розрахунковий рахунок Постачальника.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи фактично поставка здійснювалась позивачем без попередньої оплати зі сторони відповідача на підставі чого застосуванню підлягає норма встановлена в ст.692 ЦК України.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 182 300,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 10 938,00 грн. 3 % річних за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення 3 % річних є правомірною, оскільки остання відповідає чинному законодавству.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також суд вважає за необхідне повернути позивачу надмірно сплачений ним судовий збір в сумі 05,24 грн. у відповідності до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

27.02.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21000 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод", вул.Київська, 61, м.Погребище Вінницька область, 22200 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00444518) - 182 300 грн. 00 коп. - боргу, 10 938 грн. 00 коп. - 3 % річних, 3 864 грн. 76 коп. - витрат понесених зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішення законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод", вул.Київська, 61, м.Погребище Вінницька область, 22200 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00444518) судовий збір в розмірі 05 грн. 24 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 573 від 22.01.2013 року.

5. Дане рішення засвідчене гербовою печаткою суду є підставою для повернення із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Погребищенський маслосирзавод", вул.Київська, 61, м.Погребище Вінницька область, 22200 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00444518) судового збору в розмірі 05 грн. 24 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 573 від 22.01.2013 року оригінал якого знаходиться в матеріалах справи 902/166/13-г (а.с.5, т.1).

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомлення про вручення поштового відправлення

Повне рішення складено 04 березня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.