Ухвала суду № 29645837, 19.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2013 року м. Київ К/9991/51102/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 рокуу справі№ 2а-1870/759/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс»до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 року у справі № 2а-1870/759/12 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс»задоволено. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 року у справі № 2а-1870/759/12 скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0001112314/0/74335 від 16.09.2011 року на суму 111 400,00 грн. за основним платежем та штрафними санкціями 1,00 грн.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишивши в силі постанову місцевого адміністративного суду. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією в м. Суми невиїзної документальної позапланової перевірки з питань дотримання ТОВ «Агрохімсервіс»податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Екосвіт Україна»за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року складено акт від 31.08.2011 року № 6429/2314/21109209/70, яким зафіксовано порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 183.3, п. 198.2 п. 198.6 ст. 183,198 Податкового кодексу України, ст. 202, ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001112314/0/74335 від 16.09.2011 року, яким ТОВ «Агрохімсервіс»збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 111 400,00 грн., застосовану штрафну (фінансову ) санкцію в розмірі 1,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства з урахуванням встановлених в ході перевірки фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки зафіксовані в акті перевірки порушення позивачем спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлена реальність господарських операцій по виконанню договору купівлі-продажу товарів від 23.05.2011 року № 23/05-11, укладеного між ТОВ «Агрохімсервіс»та ТОВ «Екосвіт Україна», розрахунки за поставлений товар здійснені безготівковим шляхом, витрати з придбання товару правомірно віднесені покупцем до складу валових витрат, придбаний товар у подальшому використовувався позивачем у власній господарській діяльності.

Первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями, у тому числі видаткові накладні, виписані у зв'язку з реальним виконанням вказаних правочинів та належним чином оформлені.

Враховуючи, що спірний договір схвалений із зазначеним контрагентом в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнаний, податкові накладні, виписані по реальним господарським операція, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з неправомірністю збільшення податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Доводи касаційної скарги щодо недоведеності реальності спірних господарських операцій викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки, встановлених судами обставин, що відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2012 року у справі № 2а-1870/759/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак