Ухвала суду № 29644446, 14.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2013 року м. Київ К-20909/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010

у справі № 6/668

за позовом Акціонерного комерційного банку «Юнекс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення -рішення

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк «Юнекс»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення -рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2009 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2009 скасовано, позовні вимоги задоволені частково.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2009 залишити в силі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем в період з 20.05.2008 по 02.07.2008 проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2008, та складено акт № 394/43-10/20023569 від 09.07.2008.

Перевіркою виявлено порушенням позивачем вимог пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8, пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 2404,49 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення -рішення № 0000344310/0 від 18.07.2008, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 74298,71 грн., у тому числі за основним платежем 2404,49 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 71894,22 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за період, що перевірявся, позивачем в податковому обліку проводилось формування та розформування страхового резерву як під кредитні, так і під позабалансові зобов'язання, а саме банківські гарантії та невикористані ліміти овердрафтів. Заборгованість за вищевказаними позабалансовими зобов'язаннями фактично відсутня.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент вчинення порушення та проведення перевірки) будь -який банк, а також будь -яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Відповідно до пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням положень підпункту 12.2.3 ст. 12 цього Закону створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ -спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що того, що оскільки правовою підставою створення страхового резерву за вказаними кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту, а позивач не здійснив фактичної виплати коштів за операціями овердрафту та гарантії, то він не має права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, стосовно того, що при відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним. Оскільки позивачем не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно догорів № 2006 від 26.10.2005 та № 0958 від 08.06.2005 філіями позивача придбано автомобілі Деу Ланос на суму 62616,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 10436,00 грн., та Шевроле на суму 117642,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 19607,00 грн., відповідно. Вказані автомобілі позивачем віднесено до ІІ групи основних засобів та амортизуються по нормі 10% на їх загальну вартість.

Відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання не включаються до складу валових витрат.

Якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 цього Закону України «Про податок на додану вартість»при здійсненні витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент придбання автомобілів) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що того, що Закон України «Про податок на додану вартість»та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат.

Згідно з пп. 4.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо норма закону чи іншого нормативно -правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно -правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, стосовно того, що відповідачем було помилково нараховано завищення позивачем загальної суми амортизаційних відрахувань на суму 9617,98 грн. як порушення та безпідставно визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010 у справі № 6/668 слід відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2010 у справі № 6/668 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко