Ухвала суду № 29643027, 18.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 р.Справа № 2а-1870/8404/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р. по справі № 2а-1870/8404/12

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000271710 від 22 травня 2012 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року задоволено адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області від 22 травня 2012року №0000271710.

Стягнуто судові витрати в розмірі 212 грн. 50 коп. з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом їх безспірного списання із рахунку Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію Охтирської РДА сумської області від 30.10.2006 р., перебуває на податковому обліку з 30.10.2006 року р., зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 08.11.2006 р. № 78965870.

У період з 23 по 25 квітня 2012 року фахівцями Охтирської ОДПІ Сумської області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині здійснених фінансово - господарських операцій з ТОВ БК "Укрінвест" за період грудень 2008 року, березень 2009 року, червень 2009 року, грудень 2009 року.

За результатами перевірки складено акт №88/17-123/НОМЕР_2 від 04.05.2012 р., згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.1, 2 ст.228 ЦК України щодо укладення правочину з ТОВ "БК "Укрінвест", який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Товар (послуги) по вказаному правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 655, 656, 662, 664 ЦПК України; .;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1, ст.4, пп 7.4.1, 7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 45 150 грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2008 року в сумі - 6650 грн., 1 квартал 2009 року в сумі - 21500 грн., 2 квартал 2009 року в сумі - 3000грн., 4 квартал 2009 року в сумі - 14000 грн (а.с.10-19).

На підставі акту перевірки, Охтирською ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення №0000271710 від 22.05.2012 р. про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 21250 грн., в тому числі: за основним платежем - 17000 грн., за штрафними санкціями - 4250 грн., у зв'язку з порушенням вимог (а.с.21).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, ТОВ "БК "Укрінвест", підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковою накладною, оформленою згідно вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд першої інстанції також зазначив, що укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "БК "Укрінвест" правочин відповідає обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Оскільки при укладенні договору не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність. Установчі документи платників податків не визнано недійсними, податкова звітність подавалась до органів державної податкової служби відповідно до діючого законодавства, державна реєстрація платника податку не скасована, від оподаткування прибутки та доходи не приховувались, договори не суперечать цілям юридичної або фізичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, тому не має жодних підстав вважати договір недійсним (нікчемним).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки акта перевірки №88/17-123/НОМЕР_2 від 04.05.2012 р. про порушення позивачем ч.1, ч. 2 ст.228 ЦК України щодо укладення правочину з ТОВ "БК "Укрінвест", п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1, ст.4, пп 7.4.1, 7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 45 150 грн.

Так, у вказаному акті перевірки відповідач посилається на акт №81/15/34573505 від 18.04.2011 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ "БК "Укрінвест", яким встановлено, що контрагент позивача - ТОВ БК "Укрінвест", порушив вимоги ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України, і як наслідок цих порушень підприємством здійснені операції з постачальниками та покупцями, що не спричиняють реального настання правових наслідків та носять ознаки нікчемного правочину.

Відсутність у ТОВ БК "Укрінвест" необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної доцільності, в тому числі відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів підтверджує відсутність здійснення господарської діяльності у відповідності до ст. 3 Господарського Кодексу України.

Також в акті перевірки відповідач посилається на ненадання ФОП ОСОБА_1 в повній мірі первинних документів складського, матеріального, бухгалтерського обліку по взаємовідносинам з ТОВ БК "Укрінвест": договорів на поставку товару, специфікацій на поставку товару, актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, актів здачі-приймання виконаних робіт, довіреностей, накладних, податкових накладних, сертифікатів відповідностей, товарно-транспортних накладних або інших перевізних документів, підтверджуючих переміщення товарів (або надання їх без зазначення істотних умов, необхідних для пов'язаності операцій з господарською діяльністю) унеможливлює встановити місце поставки товару, факту переходу права власності на товар, передачі та прийняття (оприбуткування) товару, його зберігання та фактичне переміщення від постачальника до покупця, що свідчить про відсутність доказів фактичного відвантаження товару постачальником ТОВ БК "Укрінвест" на адресу ФОП ОСОБА_1

Відсутність у ТОВ БК "Укрінвест" необхідних умов для здійснення господарської діяльності доводить те, що вказані суб'єкти є транзитерами, які через власні розрахункові рахунки проводять транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій по наданню податкової вигоди покупцям з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Правочини, вчинені ФОП ОСОБА_1 з ТОВ БК "Укрінвест" без мети настання реальних наслідків, а отже відповідно до ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності формування такого показника податкового обліку підлягають положення Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави проведення спірної перевірки регламентовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Як встановлено пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Визначальною ознакою господарської операції, у розумінні ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як свідчать письмові докази, між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "БК "Укрінвест" укладений договір поставки за №11 від 02.04.2009 р., відповідно до умов якого ТОВ "БК "Укрінвест" (Постачальник) поставляє, а ФОП ОСОБА_1 (Покупець) оплачує і приймає продукцію (товар). Кількість товару та найменування вказуються у рахунку-фактурі та визначається видатковими накладними постачальника, які є невід'ємною частиною договору (а.с.27).

На виконання вказаного договору ТОВ "БК "Укрінвест" поставило ФОП ОСОБА_1 плити перекриття в кількості 36 штук на суму 18000грн., у тому числі ПДВ 3000 грн., що підтверджується видатковою накладною №48 від 17.06.2009р. (а.с.29).

Згідно видаткової накладної № 320 від 26.12.2009р. ТОВ "БК "Укрінвест" поставило ФОП ОСОБА_1 запасні частини до автомобіля на суму 83998,50грн., у тому числі ПДВ - 13999,75грн. (а.с.35).

На підтвердження реальності виконання зазначених господарських операцій позивачем надані специфікації до договору №11 від 02.04.2009р., видаткову та податкову накладну № 320 від 26.10.2009 р. на суму 83998, 50, в т.ч. ПДВ -13999, 75 коп., видаткову та податкову накладну № 48 від 17.06.2009 р. на суму 416 6667 грн., у т.ч. ПДВ - 15 000, 00 грн., докази сплати готівкових коштів за отриманий товар (квитанції до прибуткового касового ордеру), акти прийому-передачі товару, товарно - транспортні накладні, договір зберігання, договори оренди вантажних автомобілів (а.с.27-43, 94-121).

Таким чином господарські операції з поставки ТОВ "БК "Укрінвест" позивачу товарно-матеріальних цінностей повністю підтверджено первинними документами, оформленими належним чином відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що контрагент позивача у спірних правовідносинах на час видачі податкової накладної є право - і дієздатною юридичною особою, зареєстрований як платник податку на додану вартість, тобто, мав право на нарахування податку та складання податкової накладної, за якою позивачем віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Враховуючи, що реальність господарських операцій з поставки позивачеві товару постачальником підтверджується належним чином оформленими первинними документами, товар у вказаного контрагента придбаний позивачем у безпосередньому зв'язку з власною господарською діяльністю, колегія суддів вважає помилковими висновки акту перевірки щодо допущених позивачем порушень податкового законодавства, зафіксованих вищезгаданим актом перевірки.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення сум до складу податкового кредиту та валових витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови їх отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт, оплатив вартість фактично поставлених товарів) і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами та дослідженими у справі доказами.

Враховуючи вищевикладене, оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та його контрагетом не підтверджені належними доказами, що містять предмет доказування (неотримання позивачем від свого контрагенту товару, невикористання отриманого товару в господарській діяльності, внесення завідомо недостовірних даних до податкової звітності тощо), колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин між вказаним контрагентом не може бути визнаний нікчемним.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р. по справі № 2а-1870/8404/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2012р. по справі № 2а-1870/8404/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя підпис Бенедик А.П.Суддіпідпис підпис Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.