Рішення № 29639413, 19.12.2012, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

19.12.2012 Єдиний унікальний номер 422/10279/12

Справа №2/422/5674/2012

422/10279/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Давиденко Я.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 09 листопада 2012 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 12 лютого 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») було укладено кредитний договір № DNU0GA08441582, відповідно до умов якого банк надав позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді не поновлюваної лінії в сумі 39 525,00 доларів США, строком користування до 12 лютого 2018 року. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачкою та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, за реєстровим № 438. Предметом даного договору іпотеки є: 2-кімнатна квартира, загальною площею 45,60 кв.м., житлова площа 28,80 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу №б/н від 30.11.2004 року.

Посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, позивачка просить суд, визнати недійсним договір споживчого кредиту № DNU0GA08441582 від 12.02.2008 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсним договір іпотеки від 12.02.2008 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», зареєстрований в реєстрі за № 438, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2; виключити з Державного реєстру іпотек запис №438 від 12.02.2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки від 12.02.2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис №438 від 12.02.2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 12.02.2008 року.

Позивачка в судове засідання не з'явилась. Про день, час та місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки у судове засідання не повідомила, письмових заяв про розгляд справи за своєю відсутністю до суду не надсилала.

Представник позивачки, діючий за довіреністю - ОСОБА_3, в судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки не повідомив. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності не надсилав.

Представник відповідача, діючий за довіреністю - Сеннов О.А., в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. До суду надав письмову заяву, в якій просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, в особі свого представника, в судове засідання не з'явилась. Про день, час та місце судового засідання повідомлялась у встановленому законом порядку. Про причини своєї неявки не повідомила. Письмових заяв про розгляд справи за своєю відсутністю до суду не надходило.

Третя особа - Національний банк України, в особі свого представника, діючого на підставі довіреності,- Яіцького М.М., в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки не повідомив. До суду надіслав письмові пояснення, в яких зазначив, що 12 лютого 2008 року між позивачкою та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір споживчого кредиту № DNU0GA08441582, згідно якого позивачка отримала кредит у сумі 39 525,00 доларів США. Того ж числа було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №348 приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_6 Вартість предмету іпотеки складала 257 550,00 грн., де предметом була квартира АДРЕСА_1. Наголосивши на тому, що твердження позивачки стосовно того, що при укладанні кредитного договору банк не мав на це права з огляду на відсутність генеральної ліцензії та вимоги щодо визнання кредитного договору, а також, договору його забезпечення, є безпідставними. Також представник, просив суд розглядати справу без своєї присутності. У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору.

Суд, вивчивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 12 лютого 2008 року між позивачкою та відповідачем було укладено кредитний договір № DNU0GA08441582, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 39 525,00 доларів США, на наступні цілі: у розмірі 35 700,00 доларів США на споживчі цілі, а також, у розмірі 3 825,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного договору, строком користування до 12 лютого 2018 року, включно.

В забезпечення виконання умов кредитного договору № DNU0GA08441582 від 12 лютого 2008 року, ОСОБА_1 12 лютого 2008 року уклала з відповідачем договір іпотеки, відповідно до умов якого позивачка надала в іпотеку 2-кімнатну квартиру, загальною площею 45,60 кв.м., житлова площа 28,80 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу №б/н від 30.11.2004 року (а.с. 9-10,11).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 13).

У відповідності до довідки КЖЕП №22 від 20 грудня 2010 року, наданій ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, разом з нею з 07 лютого 2009 року зареєстрована її дочка - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14,15).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2011 року, за позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено (а.с.59-61).

Суд вирішив: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GA08441582 від 15 лютого 2008 року в розмірі 35990,03 доларів США звернути стягнення на квартиру, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень для здійснення продажу; виселити ОСОБА_1, яка зареєстрована і проживає у квартирі, розташований за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Дніпропетровській області; стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1700,00 грн. (Одна тисяча сімсот гривень 00 копійок) судовий збір, 30,00 грн. (Тридцять гривень 00 копійок) витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду судового процесу та 8,50 грн. (Вісім гривень 50 копійок) судового збору за виселення.

Рішення вступило в законну силу, у зв'язку з чим, було видані виконавчі листи від 27.01.2012 року (а.с. 62,63).

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту зазначеної норми випливає, що предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем - фінансова установа. Таким чином, у розумінні ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитом є надання коштів у позику, що є одним із видів фінансової послуги.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.. 203 ЦК України.

Згідно ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Разом з тим, відповідно до ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Статтею 18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 4 зазначеного Закону передбачено державну реєстрацію іпотеки, та зазначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановлену законодавством.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У відповідності до ст. 19, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

Згідно ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» №679-ХІV від 20.05.1999 року, Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до п.1, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року, національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Підпунктом «в» пункту 4 ст. 5 даного Декрету передбачає наявність індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На теперішній час, законодавець не визначив зазначені п.п «в» п.4 ст.5 Декрету, межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Отже, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Згідно ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними в повному обсязі з його боку, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, суд враховує, що позивач від сплати судового збору не звільнений, його позовні вимоги не належать до задоволення, у зв'язку із чим відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 29,1054 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.18,33 Закону України «Про іпотеку», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 року, Закону України «Про Національний банк України» №679-ХІV від 20.05.1999 року, ст. ст. 5, 6, 10, 11, 27, 57-61, 88, 197, 209, 212, 213-215,222 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки смт Куйбишеве Запорізької області, ІПН НОМЕР_1, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, на користь держави судовий збір у сумі 107,30 грн. (Сто сім гривень 30 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.С. Шавула