Ухвала суду № 29615392, 12.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2736/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: : Колеснікова І. С. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області ДПС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області ДПС про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року адміністративний позов Дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 14.06.2012 року №000973220, за яким Дочірньому підприємству «Ейвон Косметікс Юкрейн» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 31795,00 грн. (за основним платежем - 21824,00 грн. та за штрафними санкціями - 9971,00 грн.).

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції вважаючи, що при її прийнятті судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПКУ, ст. 203, 215, 216 ЦКУ, ст. 69,70 КАСУ та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а відтак, просить прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Позивачем до суду були подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції, Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Дормашавто», їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень - жовтень 2010 року, серпень - листопад 2011 року.

За результатом перевірки відповідачем складено Акт від 01.03.2012 року за №4/23-1/24924140 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 ПКУ, у зв'язку з чим позивачем було завищено податковий кредит на суму 21824, 04 грн. Також, в Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про те, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «Дормашавто» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

За результатом розгляду Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 15.03.2012 року № 0000602290, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 32736,00 грн. (основний платіж - 21824,00 грн., штрафні санкції - 10912,00 грн.).

Позивачем, вище вказане податкове повідомлення - рішення було оскаржено в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Київській області. За результатом такого оскарження, рішенням Державної податкової адміністрації у Київській області податкове повідомлення - рішення від 15.03.2012 року № 0000602290 було скасовано в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 940, 73 грн., іншій частині скаргу залишено без задоволення. З урахуванням рішення про результати розгляду скарги, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 р. № 000973220, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31795,00 грн. (основний платіж - 21824,00 грн., штрафні санкції - 99971,00 грн.

Також, судом було встановлено, що в основу висновків відповідача щодо визнання правочинів вчинених позивачем нікчемними та порушення ним податкового законодавства покладено матеріали досудового слідства: постанову слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві від 27.09.2011 р. № 71-00217 про порушення кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 205 КК України; постанову слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 10.01.2012 р. №80-0263 про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, а також акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 2.01.2012 р.№24/3-23-20, згідно якого, службовою запискою ГВПМДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 26.12.2011 р. № 7439/26-1/30 повідомило, що ТОВ «Дормашавто» має ознаки «фіктивності», а саме, на підприємстві працює одна особа, основні засоби відсутні, місцезнаходження підприємства не встановлено.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Так, між позивачем та ТОВ «Дормашавто» були укладені договори №0601 від 01.06.2010 р., № 46 від 06.04.2011 р. відповідно до яких позивач доручає ТОВ «Дормашавто» ремонт та технічне обслуговування своїх транспортних засобів. На виконання умов вище наведених договорів, ТОВ «Дормашавто» було надано позивачу рахунки - фактури, акти передачі - приймання виконаних робіт, податкові накладні. Розрахунки між позивачем та ТОВ «Дормашавто» проводились в безготівковій формі та як вбачається з матеріалів справи підтверджуються платіжними дорученнями.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо відсутності доказів безтоварності господарських операцій позивача, які покладено в основу висновків відповідача про нікчемність таких правочинів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, з наведеного вбачається, що угоди укладені позивачем є оспорюваними, оскільки, їх недійсність прямо не встановлена законом, а тому можуть бути визнані недійсними лише за рішеннями суду.

Слід зауважити, що з матеріалів справи не вбачається доказів визнання таких правочинів недійсними у судовому порядку, також відсутні докази, які б свідчили про спрямованість вчинених правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Водночас, позивачем в повному обсязі надані копії первинних документів, які підтверджують виконання господарських операцій, зокрема, надані копії актів виконаних робіт, податкові накладні, копії договорів та документів, що підтверджують оплату договорів.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій і які, як вбачається з Акту перевірки, були використані відповідачем під час здійснення самої перевірки позивача.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що в свою чергу підтверджується матеріалами справи, про наявність повної цивільної правоздатності учасників господарських операцій на момент укладення правочинів.

Крім того, на думку колегії суддів, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 ПКУ, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПКУ визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Тобто, з наведеного вбачається, що наявність належним чином оформленої податкової накладної дає право платнику податків на формування податкового кредиту. Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, зазначені господарські операції носили реальний характер, були виконані сторонами належним чином, та мають своє документальне підтвердження.

Статтею 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Відповідно, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, зокрема Акту перевірки, відомості та факти порушення законодавства стосуються більшою мірою ТОВ «Дормашавто».

Крім того, слід зауважити, що відповідно до п. 83.1 ст. 83 ПКУ для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є : документи визначені цим Кодексом, податкова інформація; експертні висновки; судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Тобто законодавством не передбачено можливості використання під час проведення перевірки платника податків та складання акту перевірки матеріалів досудового слідства, що має місце в Акті перевірки. Крім того, зазначені в Акті перевірки відомості, джерелом яких є постанови про порушення кримінальних справ, повинні бути підтверджені виключно судовими рішеннями, винесеним в порядку КПУ України.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення - рішення. Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2012 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.