Ухвала суду № 29611039, 27.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 року м. Київ К/9991/42981/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року

у справі № 2а-1670/879/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Девелопмент»(далі -позивач, ТОВ «Індастріал Девелопмент»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі -відповідач, Кременчуцька ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Індастріал Девелопмент»звернулось у лютому 2012 року до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 001024301/3470 від 30.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 416 623,00 гривні основного платежу та 208 311,50 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 30.11.2011 року № 001024301/3470.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

За наслідками проведеної фахівцями Кременчуцької ОДПІ позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Індастріал Девелопмент», у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 19.09.2011 року № 35480/10/15 з питань взаємовідносин з ТОВ «Маркон груп ко»за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, було складено акт № 7661/23-309/33357578 від 10.11.2011 року.

У висновках акту перевірки стверджувалось про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України), внаслідок чого ТОВ «Індастріал Девелопмент» занижено ПДВ за липень 2011 року на загальну суму 392 144,00 гривень.

На підставі висновку акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 30.11.2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010242301/3470 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 416 623,00 гривні -основний платіж, 208 311,50 гривень -штрафні (фінансові) санкції.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що відповідач не довів правомірність висновків щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за липень 2011 року в сумі 392 144,00 гривень. За висновками судів, ТОВ «Індастріал Девелопмент» доведено реальність здійснення господарських операцій за договором поставки № 01/04К від 01.04.2011 року у липні 2011 року та факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, а відтак -правомірність віднесення до складу податкового кредиту за липень 2011 року сум ПДВ загалом в розмірі 392 144,00 гривень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх, з огляду на наступне.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, правомірність формування платником податків податкового кредиту прямо пов'язана з підтвердженням реальності здійснення господарських операцій з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами.

Судами встановлено, що позивач формував податковий кредит за реально здійсненими господарськими операціями з ТОВ «Маркон груп ко», який є окремим платником податків, а тому за приписами ст. 61 Конституції України несе самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями. Зазначені висновки, зважаючи на приписи ч. 2 ст. 8 КАС України, узгоджуються з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки.

Щодо доводів касатора про нікчемність договорів колегія суддів апеляційної інстанції, з якою погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначила наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, судами зазначено, що відповідачем, на виконання покладеного на нього ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язку доказування правомірності свої дій, не надано доказів в підтвердження того, що зазначені договори суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

З 01.01.2011 року розпочала свою дію ч. 3 ст. 228 ЦК України, якою передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто відповідними доказами стверджень відповідача про невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, зважаючи на час їх здійснення, мають бути відповідні судові рішення, оскільки за вимогами зазначеної норми права такий правочин є оспорюваним, а не нікчемним.

Проте, відповідачем не було надано жодного належного та достатнього доказу наявності у сторін укладеного позивачем спірного правочину умислу на отримання виключно податкової вигоди, без реального переміщення товару. Навпаки, в ході розгляду справи не було виявлено не тільки вироків, але й порушених кримінальних справ за ознаками узгоджених кримінально-караних діянь щодо отримання незаконним шляхом податкової вимоги у діях посадових осіб ТОВ «Індастріал Девелопмент» чи ТОВ «Маркон груп ко».

Також, судом апеляційної інстанції при розгляді справи,згідно вимог ч. й ст.. 72 КАС України, були враховані обставини, встановлені постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 року по справі № 2а-1670/66/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 року, якою задоволено позов ТОВ «Індастріал Девелопмент» до Кременчуцької ОДПІ, третя особа ТОВ «Маркон груп ко» про скасування податкових повідомлень-рішень. Зазначеним судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлені обставини реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Індастріал Девелопмент» та ТОВ «Маркон груп ко» за тим же самим спірним правочином поставки 01/04К від 01.04.2011 року у червні (а не липні) 2011 року та правомірність формування за такими господарськими операціями податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в діях позивача з формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з ТОВ «Маркон груп ко» порушення вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби -відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року у справі № 2а-1670/879/12 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько