Ухвала суду № 29610998, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/92628/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Рибченка О.А. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Чубан А.В., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейдінг-Овідіополь»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011

у справі № 2а/1570/498/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейдінг-Овідіополь»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейдінг-Овідіополь»(надалі -позивач, ТОВ «Автотрейдінг-Овідіополь») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (надалі -відповідач, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, ДПІ), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2010 року №№ 0010852301/0, 0010862301/0 та 0010872301/0 та зобов'язати видати довідку замість акта перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейдінг-Овідіополь»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача №0010852301/0 від 30.12.2010, №0010862301/0 від 30.12.2010 та №0010872301/0 від 30.12.2010; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 скасовано рішення суду першої інстанції: прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідачем надано не було.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Автотрейдінг-Овідіополь»зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 16.10.2008, є платником податку на додану вартість та перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси. Одним з основних видів діяльності позивача є реалізація автомобілів, їх технічне обслуговування та ремонт.

20.11.2008 між ДП «Автотрейдінг-Одеса»та ТОВ «Автотрейдінг-Овідіополь»був укладений договір оренди нежитлових приміщень та площадки для зберігання автомобілів для організації автосалону з продажу та обслуговування автомобілів.

У період з 04.10.2010 по 09.12.2010 співробітниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку товариства щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.10.2008 по 30.06.2010, за результатами якої 16.12.2010 складений акт № 406/23-213/36155150 (надалі -акт).

Під час перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.32, статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), що виразилося у заниженні податку на прибуток на загальну суму в розмірі 62 630,00 грн. (в тому числі - 3 квартал 2009 року в сумі 9 767,00 грн., 4 квартал 2009 року в сумі 52 863,00 грн.) та встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 454 679,00 грн. (в тому числі за 4 квартал 2009 року -на 160 224,00 грн., за 1 квартал 2009 року -на 152 074,00 грн., за 2 квартал 2010 року -на 142 381,00 грн.), а також вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), що виразилося у заниженні суми податку на додану вартість у грудні 2009 року на суму 31 775,00 грн., завищення залишку від'ємного значення поточного звітного періоду на суму 99 714,00 грн., завищення залишку від'ємного значення у травні 2010 року на суму 9 550,00 грн.

Такі висновки були обґрунтовані тим, що у періоді, що перевірявся позивач відніс до складу валових витрат витрати на оплату оренди нежитлових приміщень та майданчику для зберігання автомобілів у сумі 705 196,00 грн., які не пов'язані з його господарською діяльністю, а також відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за цими операціям у сумі 141 039,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 30.12.2010 № 0010852301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 93 945,00 грн., у т.ч. 62 630,00 -основного платежу та 31 315,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій; від 30.12.2010 № 0010862301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47662,50 грн., у т.ч. 31 775,00 -основного платежу та 15 887,50 грн. -штрафних (фінансових) санкцій, а також прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2010 №0010872301/0, яким зменшено товариству суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 9 550,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано належних доказів на обґрунтування висновків про те, що витрати на організацію автосалону підприємства, основним видом господарської діяльності якого є реалізація автомобілів та їх обслуговування, не відносяться до його господарської діяльності.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що основний вид діяльності позивача (реалізація автомобілів), укладення договору оренди і збіг юридичної адреси позивача з адресою орендованих активів жодним чином не свідчать про використання позивачем таких активів у власній господарській діяльності. Крім того, дійшов висновку, що належним та допустимим доказом порушення позивачем норм чинного на момент виникнення спірних відносин податкового законодавства є акт перевірки.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, що сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 5.7 статті 5 цього Закону. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону).

Так, згідно з п. 1.1 Договору оренди від 20.11.2008, об'єкти оренди призначені: площадка -для зберігання автомобілів, оптова і роздрібна торгівля, які є основною діяльністю підприємства (КВЕД 50.10.1 та 50.10.2); приміщення -для розміщення підприємства. Місцезнаходження орендованого приміщення є юридичною адресою ТОВ «Автотрейдінг-Овідіополь», що підтверджується його свідоцтвом про державну реєстрацію, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради від 16.10.2008 № 506101 серія А01, а також його постійним місцезнаходженням, що було зафіксовано і в акті перевірки. Доказів того, що визначену свідоцтвом про державну реєстрацію господарську діяльність позивач не здійснює або здійснює за іншим місцем розташування відповідачем надано не було. Таким чином, оренда нежилих приміщень та здійснення господарської діяльності позивача є взаємозалежними речами.

Крім того, відповідачем не доведено, що плата за користування орендованими приміщеннями не сплачувалась відповідно до актів прийому-передачі та/або сплачувалось з порушенням договірних зобов'язань згідно розділу 3 Договору оренди. Акти прийому-передачі були надані до перевірки у повному обсязі, жодних порушень відповідачем зафіксовано не було.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що проведена позивачем оплата за користування орендованими приміщеннями здійснена останнім у межах власної господарської діяльності, зокрема, здійснення оптової і роздрібної торгівлі автомобілями та забезпечення адміністративним приміщенням господарської одиниці.

А відтак, висновки суду першої інстанції про законність віднесення витрат на оренду нежитлових приміщень до складу валових витрат є правильними.

Щодо правомірності формування ТОВ «Автотрейдінг-Овідіополь»сум податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено, що витрати зі сплати коштів за договором оренди позивачем понесено з метою користування орендними послугами у межах господарської діяльності, суми податку на додану вартість, нараховані з вартості цих послуг, обґрунтовано бралися позивачем до обрахунку податкового кредиту відповідного звітного періоду. У зв'язку з чим, податковий кредит за період, що перевірявся, сформований у відповідності до вимог податкового законодавства.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями є правильними.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейдінг-Овідіополь»задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 у справі № 2а/1570/498/2011 скасувати.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2011 у справі № 2а/1570/498/2011 залишити в силі.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Рибченко О.А.