Ухвала суду № 29610837, 21.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/37313/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адоніс ЛТД" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адоніс ЛТД" (далі -ТОВ "Адоніс ЛТД") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ у м. Сімферополі) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року позов ТОВ "Адоніс ЛТД" задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року -без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у м. Сімферополі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Адоніс ЛТД" у задоволенні позову.

ТОВ "Адоніс ЛТД" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу у м. Києві по роботі з ВПП.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ в м. Сімферополі проведено виїзну планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 23.11.2009 року №118/23-2/22276903, за висновками якого встановлено, що в порушення п.п 7.2.6. п. 7.2, п.п 7.4.1., пп 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР занижено податок на додану вартість у сумі 13811,00 гривень, у тому числі у липні 2008 року у сумі 138,00 гривень, у червні 2009 року у сумі 13673,00 гривень.

ДПІ в м. Сімферополі 02 березня 2010 року винесла податкове повідомлення - рішення №0014862301/1 у якому визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 20760,50 гривень, у тому числі: за основним платежем 13811,00 гривень, за штрафними санкціями 6905,50 гривень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія судців Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ, складені контрагентами у період з січня 2008 року по червень 2008 року. Фактично податкові накладні були отримані позивачем у липні, серпні, жовтні та листопаді 2008 року та включені до декларацій з податку на додану вартість відповідно у податкових періодах липня, серпня, жовтня та листопада 2008 року.

Згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем суми податку на додану вартість, сплачені контрагентам, були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні. Тобто відсутнє порушення позивачем п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Абзацами 1,2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ у липні, серпні, жовтні та листопаді 2008 року, виписані контрагентами на підставі та на виконання умов договорів на отримання товарів та послуг, що підтверджується матеріалами справи, відповідають вимогам Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров