Ухвала суду № 29609660, 12.02.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 року Справа № 311/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Канал-Люкс» до Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Канал-Люкс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Ужгороді, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 07 липня 2010 року № 0001732341/0 2035/23-1/34261997/4673, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1424199,50 грн., в тому числі 947000,00 грн. за основним платежем та 477199,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, і № 0001742341/02036/23-1/34261997/4674, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 917325,00 грн., в тому числі 611550,00 грн. за основним платежем та 305775,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 року № 0001742341/02036/23-1/34261997/4674 в частині стягнення за основним платежем 544245,00 грн. та за штрафними санкціями 272125,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 року № 0001732341/02035/23-1/34261997/4673 в частині стягнення за основним платежем 945664,50 грн. та за штрафними санкціями 476537,75 грн. Постанова в частині, що стосується мотивів задоволення позову, мотивована тим, що операції з придбання ПП «Канал-Люкс» товарів та послуг у ТзОВ «Юніверсал-сервіс Україна», ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТзОВ «Будівельна компанія «Київпромбудсервіс», ТзОВ «Лік Груп», ТзОВ «Дівайн», ТзОВ «Сіматекс» та ФОП ОСОБА_2 мали реальний характер, що підтверджується наданими позивачем доказами. Відсутність зазначених контрагентів за юридичною (фактичною) адресою не є передбаченими законодавством підставою для позбавлення позивача права на віднесення сплачених сум за товар до витрат та податкового кредиту у разі, коли він виконав усі, передбачені законами вимоги, та має усі документально підтверджені розміри витрат та податкового кредиту та валових витрат. В основу акту перевірки покладено претензії до контрагентів ПП «Канал-Люкс», проте позивач не може нести відповідальність за дії третіх осіб, здійснювати контроль за дотриманням ними вимог чинного законодавства, за правильністю ведення бухгалтерського та податкового обліку, зберіганням ними первинних документів тощо.

Постанову в часині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову в цій частині та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, зокрема, що договори укладені позивачем з ТзОВ «Юніверсал-сервіс Україна», ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТзОВ «Будівельна компанія «Київпромбудсервіс», ТзОВ «Лік Груп», ТзОВ «Дівайн», ТзОВ «Сіматекс» та ФОП ОСОБА_2, є нікчемними, оскільки контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, а позивач фактично не отримував товарів і послуг від зазначених суб'єктів господарювання.

Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається, оскільки під час апеляційного провадження не встановлено порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 30 квітня до 26 травня 2010 року, посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Ужгороді було проведено планову виїзну перевірку ПП «Канал-Люкс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої був складений акт від 18.06.2010 року № 1425/23-1/34261997.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.07.2010 року № 0001742341/02036/23-1/34261997/4674, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 611550 грн. за основним платежем та нараховано штрафні санкції у розмірі 305775 грн., та № 0001732341/0 2035/23-1/34261997/4673, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 947000 грн. за основним платежем та 477199,5 грн. за штрафними санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Підставою для визначення зазначених податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість стало зменшення в ході перевірки відповідно валових витрат позивача та податкового кредиту на суми, сплачені за договорами, укладеними з постачальниками, які на думку відповідача мають ознаки фіктивності, у зв'язку з чим відповідач прийшов до висновку про нікчемність таких договорів.

В період, що перевірявся, у ПП «Канал-Люкс» були господарські відносини з ТзОВ «Юніверсал-сервіс Україна», ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТзОВ «Будівельна компанія «Київпромбудсервіс», ТзОВ «Лік Груп», ТзОВ «Дівайн», ТзОВ «Сіматекс» та ФОП ОСОБА_2

Щодо відносин позивача з названими контрагентами відповідач, посилається на інформацію, надану іншими органами податкової служби відносно них і, зокрема, зазначає наступне.

ТзОВ «Лік Груп», ТзОВ «Дівайн» та ТзОВ «Сіматекс» за юридичними адресами не знаходяться, фактичне місцезнаходження невідоме, встановити та опитати службових осіб не вдається можливим.

Також встановлено факт відсутності за місцезнаходженням ТзОВ «Юніверсал Сервіс Україна» та ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг». Крім того у акті перевірки зазначено, що відносно службових осіб ТзОВ «Юніверсал Сервіс Україна» ГСУ МВС України порушено кримінальні справи № 24-1 та 24-86 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво) та ч. 2, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (підробка документів).

Щодо ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг» відповідач посилається на наявність у провадженні СВПМ ДПА у Житомирській області кримінальної справи по обвинуваченню окремих фізичних осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво) та ч. 3 ст. 212 (ухилення від сплати податків) Кримінального кодексу України.

Також відповідач зазначає, що позивач фактично не отримував послуг від ФОП ОСОБА_2 відповідно до договору про співробітництво від 15.05.2006 року по шефмонтажу та пусконаладці очисних споруд, ремонтних робіт, сервісного обслуговування очисних споруд, оскільки згідно з штатним розписом позивача у нього працювали два монтажники, а також відповідач посилається на пояснення колишнього директора ПП «Канал-Люкс» ОСОБА_3 про те, що монтаж очисних споруд здійснювали монтажники підприємства.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

А згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством валових витрат та податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

При цьому колегія суддів зазначає, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарської операції.

Фактичне здійснення господарських операцій між ПП «Канал-Люкс» та ТзОВ «Юніверсал-сервіс Україна», ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТзОВ «Будівельна компанія «Київпромбудсервіс», ТзОВ «Лік Груп», ТзОВ «Дівайн», ТзОВ «Сіматекс», підтверджується доказами, наданими позивачем для перевірки та дослідженими податковим органом, про що зазначено в акті перевірки (видаткові та податкові накладні, акти здачі-приймання послуг тощо).

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, не свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства факт наявності чи відсутності документів, що підтверджують здійснення транспортних перевезень вантажу, хоча в більшості випадків такі документи були надані для перевірки відповідачу. В інших випадках, як випливає з пояснень позивача, обладнання доставлялось безпосередньо транспортом продавця, а відповідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.10.1997 року № 363, товарно-транспортна накладна є первинним обліковим документом, що складається при наданні транспортних послуг вантажовідправникам/ вантажоодержувачам незалежним перевізником. Тобто такий документ складається для обліку списання, руху та оприбуткування продукції у зв'язку з її переданням не безпосередньо продавцем покупцеві, а через третю особу (ліцензованого перевізника).

Факт оплати за отримані товари та послуги підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями, копії яких є в матеріалах справи.

Щодо господарських відносин позивача з ФОП ОСОБА_2, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність у штаті ПП «Канал-Люкс» окремих працівників, в даному випадку двох монтажників, не позбавляє позивача права залучати у разі виробничої необхідності для виконання певних робіт інших суб'єктів господарювання.

Відповідачем не враховано, що ФОП ОСОБА_2 не просто здійснював монтажні роботи, які могли здійснюватися і працівниками підприємства, а здійснював шеф-монтаж обладнання, що полягає у нагляді та організаційно-технічному керівництві монтажем обладнання. За рівнем кваліфікації, досвіду та технічних навиків монтажники підприємства не змогли б самостійно здійснювати монтаж обладнання, його пусконаладку та сервісне обслуговування. Також, як правильно зазначив суд першої інстанції, доцільність чи недоцільність укладення договорів є виключно господарським питанням, вирішення якого є компетенцією суб'єкта господарювання, тоді як відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України встановлено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносин.

При цьому валові витрати з оплати позивачем вартості послуг ФОП ОСОБА_2 підтверджені оформленими належним чином первинними документами, які мають юридичну силу і доказовість, зокрема, договором про спільну діяльність, актами виконаних робіт, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що визначення позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток та по податку на додану вартість по розрахунках з даним підприємцем проведено безпідставно.

Також, як встановив суд першої інстанції, все обладнання для очисних споруд, що було придбане у зазначених вище підприємств, було в подальшому змонтоване іншим контрагентам ПП «Канал-Люкс» на підставі договорів, факти виконання яких оформлені відповідними актами, накладними та іншими первинними документами, а також не заперечуються відповідачем.

Зокрема, дане обладнання було змонтоване ТзОВ «ІПЕК-Україна», Підприємству «Курортстрой», ТзОВ «Барва», ТзОВ «АВТ-Карпати», ВАТ «Концерн Галнафтогаз», СП «Західна нафтова група», ПМП «Імай», ТзОВ «Мукачівська МПМК», ТзОВ «Вест-Ойл-Груп», ЗАТ «Закарпаткурортмінводи, ТзОВ «Русинія», ТзОВ «Арсіл», ТзОВ «Енергоресурси», ТзОВ «АРКА і К», ВАТ «Укртелеком», БК «Лорінс», ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Галичинабуд», ВАТ «Концерн Галнафтогаз», ТзОВ «СТС-КО», «Будівельна компанія Квадрат», ТзОВ «Полюс Закарпаття», ТзОВ «Закарпат-Авто», ДП «Перемога Нова», ПП «Леон-Буд», ТзОВ «Золота Гірка», ТОВ «Н.П.Б», ПП ОСОБА_5, ВАТ «Рівненафтобаза», ПП «Будівельна Гільдія», ТзОВ «Бора», ПП «Сапдан», Веряцька сільська рада, ТзОВ «Берізка», СТОВ «Агроресур», ТзОВ «Міжнародний центр інформаційних технологій, ПП «Грабоплан Україна», ТзОВ «Кормотех», ТзОВ «Охоронні системи ЛТД», ТзОВ «Нафтобудсервіс», ТзОВ «СГ-Патріот», ТзОВ «Стрийсільрембуд», ПАТ «Фірма Навтогазбуд».

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, всі договори як на поставку товару, так і на подальший монтаж очисних споруд, а також здійснені на їх виконання господарські операції носили реальний товарний характер, надані позивачем для перевірки первинні документи про придбання обладнання та оплату його вартості є достовірними та були належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках із зазначеними вище підприємствами.

При цьому норми податкового законодавства України не містять такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Юніверсал-сервіс Україна», ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг», ТзОВ «Будівельна компанія «Київпромбудсервіс», ТзОВ «Лік Груп», ТзОВ «Дівайн», ТзОВ «Сіматекс» були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім ТзОВ «Лік Груп», свідоцтво платника податку на додану вартість якого було анульоване 08.08.2007 року, тобто до моменту укладення договорів з ПП «Канал-Люкс», чому суд першої інстанції дав належну оцінку, визнавши правомірним визначення позивачу податковим органом податкового зобов'язання податку на додану вартість із розрахунків з даним підприємством).

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на порушення кримінальних справ відносно службових осіб ТзОВ «Юніверсал Сервіс Україна» за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 та ч. 2, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України і щодо ТзОВ «Будівельна компанія «Тайлінг» по обвинуваченню окремих фізичних осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 та ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, оскільки, на думку колегії суддів, доказом вини може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі, який набрав законної сили і яким встановлено факт здійснення посадовими особами підприємств фіктивного підприємництва чи інших злочинів, тобто відсутність реальних господарських операцій.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договорів, укладених позивачем із зазначеними вище контрагентами, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Враховуючи викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним, судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Висновок суду відносно нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою являється наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем не доведено, що угоди, укладені позивачем із зазначеними вище контрагентами, є такими, що порушують публічний порядок, або були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених угод.

Дані обставини не тягнуть за собою нікчемність всіх правочинів, які вчинялися підприємством з моменту державної реєстрації та самі по собі не можуть свідчити, що ці правочини укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи наведені вище обставини та оцінюючи зібрані докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, сформований з дотриманням вимог законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, прийнятими без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, а відповідачем не надано доказів їх правомірності.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року у справі № 2а-3113/10/0770 за позовом Приватного підприємства «Канал-Люкс» до Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 15.02.2013 року