Постанова № 29595961, 22.02.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2013 р. Справа № 5023/5857/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Сіренко К.О

за участю представників сторін:

позивача - Шевцова С.І. (директор)

відповідача - ОСОБА_2 (особисто)

ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 18.02.2013 р.

ОСОБА_4 за довіреністю б/н від 18.02.2013 р.

ОСОБА_5 за довіреністю б/н від 18.02.2013 р.

ОСОБА_6 за довіреністю б/н від 04.01.2013 р.

розглянувши в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, ФОП ОСОБА_2, (вх. № 22Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2012 р. по справі № 5023/5857/11

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт", с. Леміщине, Харківська область

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Олександрівка, Харківська область

про стягнення 105009,47 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2011 р. ПСП "Горизонт" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ФОП ОСОБА_2 105009,47 грн., у тому числі: 95455,25 грн. основного боргу, 7294,68 грн. інфляційних та 2259,54 грн. 3% річних за поставлений товар та позичені кошти. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання в частині оплати товару та повернення коштів, отриманих в межах договору про спільну діяльність.

25.01.2011р. за вх. № 1613 позивачем заявлено клопотання про уточнення позовних вимог, у якому він збільшив розмір позовних вимог, та просив суд додатково відшкодувати йому вартість фуражного ячменю, переданого відповідачу за накладними витрат № 31 від 31.03.2004р. на суму 19464,00грн. та № 32 від 31.03.2004р. на суму 6027,00грн. у загальній кількості 42485 кг., переданих відповідачу.

Ухвалою суду від 01.02.2012р. вищезазначені уточнення прийняті судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.11.2012 р. (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь приватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт" 95455,25 грн. основного боргу, 7294,68 грн. інфляційних, 2259,54 грн. 3% річних, 1050,10грн. витрат по сплаті держмита та 189,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт" на користь державного бюджету України 254,90 грн. держмита. В решті позову відмовлено.

Відповідач, ФОП ОСОБА_2, з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2012 р. по справі № 5023/5857/11 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в позові повністю, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, на думку відповідача полягають в тому, що судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що відповідачем під час розгляду справи надавались заперечення на позовну заяву, в яких він зазначив, що ним взагалі не отримано товару від позивача. Крім того, підписи зазначені накладних у відповідності до яких відповідачем нібито отримано товар від позивача та ордері не належать відповідачеві.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги того факту, що ухвалою господарського суду Харківської області від 23.11.2012 р. було поновлено провадження у даній справі та зобов'язано позивача надати уточнення до позовної заяви станом на момент розгляду справи, а відповідачу відзив на позов також станом на момент розгляду справи. Але, як зазначає відповідач, він не мав можливості надати відзив на уточнену позовну заяву, оскільки дана заява не була надана відповідачеві позивачем. Крім того, відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, оскільки ухвала господарського суду від 23.11.2012 р. про поновлення провадження у справі та призначення справи до розгляду на 29.11.2012 р. була отримана відповідачем лише 30.11.2012 р., що, на його думку, підтверджується копією конверту (арк. справи 18 т.3).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.01.2013 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, призначено до розгляду на 04.02.2013 р.

Позивач 28.01.2013 р. за вх. № 716 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте у повній відповідності до приписів матеріального та процесуального законодавства, рішення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку. З доводами апеляційної скарги позивач не погоджується, вважає її безпідставною, такою, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та фактичними обставинами у справі, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 04.02.2013 р. колегією суддів було оголошено про перерву у розгляді справи до 18.02.2013 р.

Відповідачем 20.02.2013 р. за вх. № 1580 надано пояснення свідків.

В судовому засіданні 18.02.2013 р. колегією суддів було оголошено про перерву у розгляді справи до 20.02.2013 р.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення 92675,25 грн. боргу за переданий товар та 2780,00 грн. заборгованості за договором позики є обґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо оцінки правової природи взаємовідносин між позивачем та відповідачем, що потягло за собою прийняття невірного рішення.

Колегією суддів при вирішенні спору встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно до накладної витрат № 9 від 13.09.2003 р. на суму 40200,00 грн., накладної витрат № 55 від 23.05.2004 р. на суму 11409,75 грн., накладної витрат № 71 від 14.07.2004 р. на суму 4650,00 грн., накладної витрат № 54 від 23.05.2004 р. на суму 19112,50 грн. накладної витрат № 86 від 30.08.2004 р. на суму 5000,00 грн., накладної витрат № 84 від 20.08.2004р. на суму 2497,00 грн., накладної витрат № 78 від 27.07.2004р. на суму 6794,00грн. та накладної витрат № 87 від 30.08.2004р. на суму 3012,00грн. ПСП "Горизонт" (позивач) передало ФОП ОСОБА_2 товар на загальну суму 92675,25 грн.

Правова підстава передання товарних цінностей в накладних не зазначена, будь-які докази укладання договору купівлі-продажу або іншого зустрічного цивільного зобов'язання позивачем судам обох інстанцій не надано.

Навпроти, відповідно до змісту вимоги №94 від 11.09.2010 р. між сторонами спору в 2003 р. був укладений договір про спільну діяльність в усній формі (а.с. 16 т.1).

В судовому засіданні директор ПСП «Горізонт» підтвердив, що між сторонами був укладений саме договір про спільну діяльність (простого товариства), відповідно до умов якого сторони домовилися спільно вирощувати свиней та ділити прибутки від їх реалізації після досягнення товарних кондицій худоби та її реалізації.

Аналогічна позиція позивача викладена в письмовому Доповненні до відзиву на апеляційну скаргу від 14.02.2013 р. (а.с. 42 т.3).

Відповідач в судовому засіданні підтвердив колегії суддів факт укладання договору про спільну діяльність (простого товариства) в усній формі і пояснив, що дійсно вирощував свиней в межах цієї угоди.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається в письмовій формі.

Згідно ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Діюче законодавство не передбачає недійсності або нікчемності правочину простого товариства, укладеного в усній формі, тому, відповідно до приписів ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину), укладений між сторонами спору договір простого товариства є дійсним.

Опираючись на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що між позивачем та відповідачем існувала усна угода про спільну діяльність у вигляді простого товариства.

Частинами 1, 2 ст. 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Таким чином, враховуючи пояснення позивача та викладену ним у зверненнях до суду правову позицію, колегія суддів кваліфікує отримані відповідачем товарно-матеріальні цінності як внески сторони у спільну діяльність.

В силу ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Відповідно до приписів зазначеної норми, зустрічні позови учасників спільної діяльності про стягнення вартості внеску у спільну діяльність є неможливими, оскільки внески учасників є їх спільною частковою власністю.

Такого тлумачення закону дотримується і ВГСУ, зокрема, в п. 3 Роз'яснення №02-5/302 від 28.04.95 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність» із змінами і доповненнями.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що передання позивачем відповідачу товару була здійснена на виконання усного договору про спільну діяльність, а, оскільки, договір про спільну діяльність є безоплатним, то і вимоги позивача про стягнення грошової суми за поставлений товар у розмірі 92675,25 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, як стверджує відповідач в судовому засіданні апеляційного суду, даний товар взагалі не був ним отриманий, а підписи, які містяться в накладних та видатковому касовому ордері, йому не належать, даний факт позивачем не спростовано.

Позивач в суді першої та апеляційної інстанції наполягав на тому, що підтвердженням обсягу поставок є наступні накладні витрат № 9 від 13.09.2003р. на суму 40200,00грн., № 55 від 23.05.2004р. на суму 11409,75грн., № 71 від 14.07.2004р. на суму 4650,00грн., № 54 від 23.05.2004р. на суму 19112,50грн., № 86 від 30.08.2004р. на суму 5000,00грн., № 84 від 20.08.2004р. на суму 2497,00грн., № 78 від 27.07.2004р. на суму 6794,00грн., № 87 від 30.08.2004р. на суму 3012,00грн.

Надаючи оцінку вищевказаним доказам та враховуючи приписи статті 33 ГПК України, колегія суддів зазначає, що належними доказами на підтвердження позовних вимог можуть бути визнані лише ті накладні, в яких факт отримання товару засвідчено підписом або безпосередньо отримувачем, ФОП ОСОБА_2, або осіб, чиї повноваження на отримання товару від його імені підтверджено належним чином.

Відповідно до зайнятої відповідачем позиції, товару він від позивача не отримував, довіреності на отримання ТМЦ позивачем суду не надані.

Згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тому, враховуючи відсутність належних доказів поставки товару відповідачу, колегія суддів доходить до висновку про відсутність правових підстав стягнення коштів даних коштів.

Щодо вимоги позивача про стягнення 2780,00 грн., які, як стверджує позивач, отримані відповідачем як позика за видатковим касовим ордером від 30.08.2004р., колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України встановлює, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тобто, позивачем повинно було бути надано до матеріалів справи докази на підтвердження укладання договору позики

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи не міститься ані розписки, ані іншого документу, який посвідчує передання відповідачеві позикодавцем визначеної грошової суми.

Касовий ордер, наданий позивачем в обґрунтування передання відповідачеві позивачем грошової суми в розмірі 2780,00 грн., не є належним доказом надання позики в розумінні ст.1047 ЦК України, оскільки він не містить вимоги або зобов'язання про повернення даної суми відповідачем позивачеві.

Тобто, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 2780,00 грн., як необґрунтованої та недоведеної належними докази.

Щодо вимоги позивача, викладеної в уточненнях до позовної заяви від 25.01.2012 р., про відшкодування йому вартості фуражного ячменю, переданого відповідачу за накладними витрат № 31 від 31.03.2004р. на суму 19464,00грн. та № 32 від 31.03.2004р. на суму 6027,00грн. у загальній кількості 42485кг, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Так, дані ТМЦ колегія суддів також кваліфікує як внески учасника простого товариства і відмовляє у стягненні вартості внеску з підстав, викладених вище - невідповідність позову приписам законодавства щодо статусу майна, внесеного учасниками в спільну діяльність (ст.ст. 1133 - 1134 ЦК України).

Щодо тверджень відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Повідомлення сторони вважається неналежним, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце розгляду справи надіслано з порушенням вимог ст.87 ГПК України. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням вказаної вище статті ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 23.11.2012 р. (без виклику сторін) провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 29.11.2012 р. на 10:00 (арк. справи 121-122 т. 2 ). Дана ухвала судом першої інстанції направлена сторонам 23.11.2012 р. за вих. № 021812, про що свідчить відмітка канцелярії господарського суду Харківської області на зворотній стороні ухвали.

Відповідно до наявних у справі матеріалів, а саме, до повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. справи 138 т.2) відповідачем ухвала від 23.11.2012 р. про поновлення провадження у справі та призначення її до розгляду на 29.11.2012 р. на 10:00 була отримана відповідачем 29.11.2012 р.

Як зазначив відповідач під час розгляду справи судом апеляційної інстанції дана ухвала була отримана ним 29.11.2012 р. об 13:00, а судом першої інстанції призначено справу на 10:00.

Рішення суду по даній справі прийнято у судовому засіданні 29.11.2012 р., в якому представник відповідача був відсутній.

Надаючи відповідну правову оцінку вищенаведеним обставинам та зважаючи на те, що представник відповідача був відсутній в судовому засіданні 29.11.2012 р., доказів своєчасного повідомлення відповідача про час і місце засідання суду матеріали справи не містять - повідомлення відповідача про час і місце судового засідання не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст.ст. 64, 87 ГПК України.

Вищенаведене свідчить про наявність безумовних підстав для скасування рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2012 р.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2012 р. по даній справі, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права, та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п.п. 2, 4 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, с. Олександрівка, Харківська область на рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2012р. по справі № 5023/5857/11 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.11.2012р. по справі № 5023/5857/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт" (62232, Харківська обл., Золочівський район, с.Леміщине, код ЄДРПОУ 30773510, в тому числі р/р 260076991 в ПАТ "Мегабанк", МФО 351629) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1050,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 22.02.2013 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Шевель О. В.