Ухвала суду № 29591576, 13.02.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-16749/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КИР-Х» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «КИР-Х» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2012 року № 0013402203, № 0013402203, № 0013412203 та № 0004511705.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС України подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та скасував їх. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «КИР-Х» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 03.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.11.2011 року № 1038/22-3/22973312.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.27. п.п.14.1.185 п. 14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п.138.1. пп. 138.10.2 п.138.10, п. 138.4 ст.138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток за І півріччя 2012 року у сумі 1 684 058 грн.; п.п. «в» п. 186.3 ст. 186. п.п. 14 п. 196.1 ст.196 ПК України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включаються до складу податкового кредиту наступного податковою періоду за червень 2012 року у сумі 123 333 грн.; пп. «є» 14.1.54 п.14.1 ст.14. пп. «е» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. «г» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 п. 171.2 «а» ст. 171 п. 167.1 ст. 167 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму 4 407 грн. у т.ч. у 2011 році на суму - 2 675 грн.; у 2012 році - на суму 1732 грн.

Наведене вище послужило підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень:

від 04.12.2012 року № 0013402203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 2 105 073 (1 684 058,00 грн. - основний платіж, 421 015,00грн. - штрафні (фінансові) санкції);

від 04.12.2012 року № 0004511705, яким позивачу визначено суму податкове зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5509,00 (4407,00 грн. - основний платіж, 1102,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

від 04.12.2012 року № 0013412203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 123 333,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (позичальником) та ПАТ «АВАНТ-БАНК» (банком) 26.12.2011 року був укладений договір про надання кредиту № К-Ю/11/048. Кінцевим терміном повернення заборгованості є 14 грудня 2012 року (включно).

В пункті 1.1.1. Договору зазначено, що надання Кредиту буде здійснюватися окремими частинами (грантами) зі сплатою 23 % річних у гривні або 15 % річних у доларах США.

20.06.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду за № 9 від 20.06.2012 року, якою сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) зі сплатою 21 % річних у гривні або 18 % річних у доларах США.

У зв'язку із збільшенням банком ліміту кредитування за кредитним договором, позивачем була сплачена комісія у розмірі тарифу 15,5 % від ліміту за надання банком послуг з обслуговування кредиту.

Відповідно до абзацу «є» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, включається плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пп. 138.5.2 п. 138.5 ст. 138 ПК України, датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що в даному випадку банк фактично здійснив господарську операцію у вигляді надання послуги по збільшенню ліміту кредиту для свого позичальника, що і підтверджується первинними документами, в зв'язку з чим, у позивача, в свою чергу, виникло зобов'язання щодо сплати ПАТ «АВАНТ-БАНК» комісії за збільшення ліміту кредиту в розмірі 15,5% від встановленого ліміту 50 000 000 грн., що становило 7 750 000 грн. Факт оплати товариством комісії за збільшення ліміту кредиту підтверджується платіжним дорученням № 1021 від 30.08.2012 року.

В частині віднесення вартості комунальних послуг на загальну суму 269 322 грн. до складу адміністративних витрат колегія суддів зазначає наступне.

15 листопада 2011 р. між ТОВ «КИР-Х» (споживачем) та ПАТ «Київський завод «Радар» (надавачем) був укладений договір на надання комунальних послуг (електроенергії, холодного водопостачання) за адресою: АДРЕСА_1, на виконання умов якого позивач оплачував надані йому комунальні послуги відповідно до виставлених рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу адміністративних витрат відносяться витрати на утримання основних засобів, зокрема опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення.

За ч. 2 п. 138.2 ст. 138 ПК України у разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів у цьому періоді.

В акті перевірки зазначено, що підприємство у періоді з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року здійснювало організацію будівництва об'єкта нерухомості за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено адміністративні витрати на загальну суму 269 322 грн. до витрат звітного податкового періоду.

Що стосується обґрунтування правомірності віднесення до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 123 333 грн., апеляційна інстанція зазначає наступне.

14 лютого 2011 року між позивачем (замовником) та ТОВ «Нерухомість-Центр» (проектувальником) був укладений договір №12 на виконання проектних робіт, за умовами якого проектувальник зобов'язується своїми силами і засобами виконати проектні роботи та розробити проектну документацію стадії «Р» по об'єкту «Адміністративно - складський корпус АДРЕСА_1», а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи по акту (-ам) здачі-приймання виконаних робіт та оплатити їх на умовах, визначених договором (п.п. 1.1. договору).

Згідно ст. 892 ЦК України передбачено, що за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

При цьому апеляційна інстанція повністю погоджується з судом першої інстанції, що складання проектних пропозицій та виконання проектних робіт є різного виду діяльністю по своїй правовій природі і вони не можуть бути тотожними.

Відповідно до положень пп. «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 194.1 ст. 194 ПК України визначено, що до операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою, віднесено операції, зазначені у ст. 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка. Такі операції оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною.

Статтями 196 та 197 ПК України визначено операції, які не є об'єктом оподаткування, та операції, що звільняються від оподаткування, до числа яких не віднесено послуги з розроблення проектної документації для будівництва (архітектурно-проектні роботи), у зв'язку з чим такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у загальновстановленому порядку за ставкою 20%.

Отже, колегія суддів знаходить обґрунтованою позицією суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суму в розмірі 123 333 грн., оскільки операція з постачанням послуг щодо виконання проектних робіт є об'єктом оподаткування на загальних підставах відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України.

В частині не включення до складу загального місячного оподаткованого доходу суми, що були отримані як додаткове благо працівником ОСОБА_2, апеляційна інстанція зауважує наступне.

30.01.2012 року між позивачем та працівником ОСОБА_2, було укладено договір , за яким позивач зобов'язаний компенсувати ОСОБА_2 витрати, пов'язані з використанням автомобіля, що на законних підставах перебував у користуванні ОСОБА_2 В Договорі зазначено, що компенсація здійснюється на підставі статті 125 Кодексу законів про працю України, що передбачає право працівника, який використовує свій інструмент для потреб підприємства, на отримання компенсації за його зношування.

Отже, товариство на законних підставах забезпечувало автомобіль паливом для здійснення службових поїздок.

Слід зауважити, що позивачем належним чином оформлялися подорожні листи, з яких вбачається що використовувався автомобілем в службових цілях і відповідно використання палива товариства на дані цілі підтверджується. Всього товариством було списано пального на загальну суму 13 996 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що списання пального було здійснено правомірно, оскільки дане пальне використовувалося в господарській діяльності саме позивача.

Згідно з п п. 14.1.27. ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, з метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п/п. 14.1.36. ПК України).

Відповідно до п/п. 134.1.1. ПК України у розділі III ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10. пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу: крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п/п. 14.1.228. ПК України під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому згідно пп. 138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За пп. 138.4. ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. В контексті наведеного п/п. 137.1. ПК України передбачено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу викладених в акті перевірки, а тому податкові повідомлення-рішення правомірно скасовані судом першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги та залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 18.02.2013 року.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Ісаєнко Ю.А.