Рішення № 29584719, 11.02.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/91/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

69000, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна, 21/ Шаумяна,4.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.13 Справа № 5009/4457/12

за позовом: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206; адреса для листування: 69037, м. Запоріжжя, вул.Сорок років Радянської України, 60-Б)

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міське комунальне підприємство «Основаніє» (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А)

про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 12 850,86 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: Молотильніков Ю.С., довіреність № 103/01-12 від 11.01.2013 р.;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 20.12.2012 р.;

ОСОБА_4, договір на надання юридичних послуг від 30.01.2013 р.;

від третьої особи: Молотильніков Ю.С., довіреність № б/н від 22.12.2012 р.;

Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати у розмірі 12 850,86 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на приписи ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України та 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна». При цьому вказує, що за період з вересня 2010 року по жовтень 2012 року внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань у останнього утворилася заборгованість по орендній платі в розмірі 12 850,86 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/4457/12, присвоєно справі номер провадження № 30/91/12, розгляд якої призначено на 17.01.2013 р. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13».

Ухвалою суду від 17.01.2013 р. у зв'язку із необхідністю витребування від сторін додаткових доказів та пояснень, за вмотивованим клопотанням позивача, розгляд спору у даній справі продовжено на п'ятнадцять днів - до 11.02.2013 р. Розгляд справи відкладено на 31.01.2013 р.

На підставі ст. 25 ГПК України, ухвалою суду від 31.01.2013 р. за клопотанням позивача здійснено заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у справі № 5009/4457/12 - Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13», код ЄДРПОУ 32121479, м. Запоріжжя, його правонаступником - Міським комунальним підприємством «Основаніє», код ЄДРПОУ 20485152, м. Запоріжжя. Розгляд справи відкладено на 11.02.2013 р. о /об/ 10 год. 30 хв.

Приватний підприємець ОСОБА_1 - відповідач у справі - у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує. Вказує, балансоутримувач фактично з січня 2009 року не виконував свої обов'язки по договору оренди щодо забезпечення права користування орендованим приміщенням, але незважаючи на це, безпідставно продовжував незаконно нараховувати орендну плату та плату на утримання будинків (експлуатаційні витрати по утриманню орендованого приміщення). При цьому, відповідач відзначає, що фактично не користуючись майном, нею сплачено орендну плату включно до серпня 2010 року, на загальну суму 9531,41 грн., а також витрати на утримання будинків включно з січня 2009 року по жовтень 2010 року в сумі 1021,30 грн.

В доповненнях до відзиву відповідач також посилається на той факт, що договір оренди, на підставі якого позивач просить стягнути суму заборгованості, підписаний сторонами у простій письмовій формі, нотаріально посвідчений не був та доказів його державної реєстрації суду позивачем також не надано. З огляду на даний факт, а також на те, що рішенням суду даний договір не визнано дійсним в порядку ст. 220 ЦК України, вважає, що спірний договір оренди є недійсним (нікчемним) на підставі закону, не створив юридичних наслідків (виникнення зобов'язань сторін). Також вказує, що свої зобов'язання за договором відповідач до вересня 2009 року виконував належним чином, в листопаді 2008 року було здійснено невід'ємні поліпшення на суму 5934,63 грн. та розпочато процедуру підготовки необхідних документів для приватизації нежитлового приміщення способом викупу, проте, позивач зі свого боку зобов'язання щодо надання доступу в орендоване приміщення належним чином не виконав та не виконує, не звертаючи увагу на неодноразові звернення з боку відповідача, що підтверджується відповідними актами, складеними в тому числі позивачем та балансоутримувачем.

В судовому засіданні 11.02.2013 р. розгляд справи продовжено.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні 11.02.2013 р. підтримав доводи, викладені в позовній заяві та доповненнях на неї. Щодо відсутності доступу відповідача у орендоване приміщення не заперечує, проте вказує, що відповідачу неодноразово роз'яснялося про право орендаря на звернення до суду із позовною заявою про захист свого порушеного права.

Представники відповідача у судовому засіданні в повному обсязі підтримали викладені у запереченнях на позов доводи. Наголошують на тому, що відповідав не мав платити орендну плату за час, коли був відсутній доступ до орендованого приміщення.

В судовому засіданні 11.02.2013 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

22.05.2006 р., на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 23.03.2006р. за №107/29, між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавцем, правонаступником якого є позивач у справі), Комунальним підприємством «ВРЕЖО №13» (балансоутримувачем, правонаступником якого є Міське комунальне підприємство «Основаніє», третя особа у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендарем, відповідачем у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1597/13 (надалі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу загальною площею 141,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО №13».

Приміщення передається в оренду під майстерню з ремонту та пошиву одягу (п. 1.2 Договору).

В пункті 2.1 Договору сторонами передбачено, що вступ орендаря у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що розмір орендної плати за перший місяць оренди становить 315,93 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається Орендарем самостійно, шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору орендна плата перераховується орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя за місцем знаходження об'єкта, що здається в оренду, щомісячно, не пізніше 20-го числа поточного місяця за розрахунковим рахунком.

Відповідно до п. 11.1 Договору, він діє з 22.05.2006 року до 22.05.2011 року.

Приписами п. 11.3. договору визначено, що договір може бути достроково розірваний за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду та у випадках, передбачених чинним законодавством.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення, що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 22.05.2006 року.

За твердженням позивача, у відповідача в період з вересня 2010 року по жовтень 2012 року утворилась заборгованість за Договором, яка підлягає стягненню.

Позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати у розмірі 12 850,86 грн. є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

За своєю правовою природою Договір, за яким між позивачем і відповідачем склалися господарські правовідносини, є договором найму.

Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу в оренду обумовленого договором майна - нежитлове приміщення підвалу загальною площею 141,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО №13», а обов'язком відповідача - прийняття цього приміщення та оплата орендної плати.

В позовній заяві позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 1597/13 від 22.05.2006 р. за період з вересня 2010 року по жовтень 2012 року, вказуючи на неналежне виконання зобов'язань за Договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У цій дефініції слід відрізняти два аспекти:

По-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти.

По-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990р. №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» зазначається, що при судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

У предмет доказування включаються також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Так, акт прийому-передачі приміщення було підписано сторонами 22.05.2006 р. одночасно з підписанням Договору, як то передбачено його умовами (п. 2.1 Договору).

Разом з тим, згідно з тим за умовами Договору орендодавець зобов'язався саме передати в оренду майно, а не тільки підписати акт прийому-передачі приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Отже, підставою для виникнення у відповідача зобов'язань за Договором та стягнення заборгованості за користування орендованим майном є насамперед факт надання приміщення в оренду та користування ним відповідачем.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що фактично обумовленим договором нежитловим приміщенням відповідач користувався до вересня 2010 року. При цьому, сторонами підтверджується, що відповідачем до вересня 2010 року належним чином виконувалися зобов'язання по оплаті орендної плати.

Однак, як вказує відповідач і не заперечується позивачем, починаючи з грудня 2008 року мешканці V під'їзду без погодження з КП «ВРЕЖО №13» самовільно постійно міняли замки на вході в підвал під'їзду, чим безпідставно позбавили відповідача права користуватися орендованим приміщенням. Зазначене підтверджується відповідними зверненнями та листуванням, копії яких містяться у матеріалах справи.

З метою вирішити це питання та забезпечити вільний доступ до об'єкту оренди, відповідач неодноразово усно та письмово звертався до Управління житлового господарства Запорізької області, КП «ВРЕЖО №13», що підтверджується відповідними листами № 14-10/10 від 14.10.2010 р., № 28-02/2011 від 28.02.2011 р., № 26-03/12 від 26.03.2012 р. (арк. справи 41 - 43).

18.04.2009 р. КП «ВРЕЖО №13» проведено перевірку викладених у зверненні орендаря фактів з виходом на місце. В Акті обстеження зафіксовано, що доступ в підвальне приміщення відсутній.

Аналогічні акти було складено повноважними представниками КП «ВРЕЖО № 13» 24.01.2011 р., 16.06.2011 р. та 26.04.2012 р.

Також, 18.01.2011 р. КП «ВРЕЖО № 13» на адресу мешканця V під'їзду ОСОБА_5 було направлено припис щодо усунення перешкод орендарям у вільному доступі до орендованих приміщення та надання ключів від підвального приміщення, на яке мешканцями надано заперечення.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що ПП ОСОБА_1 з вересня 2009 року не може вважатися користувачем орендованого приміщення, відповідно, зобов'язання по оплаті орендної плати з цієї дати у неї відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Оскільки орендодавцем не було виконано зобов'язання по забезпеченню орендарю доступу до приміщення, яке є предметом оренди, орендар цілком правомірно призупинив виконання свого обов'язку по оплаті орендної плати.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, докази на підставі яких прийнято рішення. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.

Крім викладеного, суд приймає до уваги наступне.

Згідно статті 793 ЦК України (в редакції, чинній на день оформлення Договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Стаття 794 ЦК України. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Таким чином, законом встановлено вимоги щодо нотаріального посвідчення договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який укладено більш ніж на три роки, та передбачено обов'язкову державну реєстрацію такого договору.

Однак, договір оренди, на підставі якого позивач просить стягнути суму заборгованості, підписаний сторонами у простій письмовій формі, нотаріально посвідчений не був та доказів його державної реєстрації суду позивачем також не надано.

Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Приписами ст.220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Доказів того, що договір оренди нежитлового приміщення № 1597/13 від 22.05.2006р. визнано дійсним за рішенням суду, позивачем не надано.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховний Суд від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Враховуючи, що Договір оренди нотаріально не посвідчений та відповідно не пройшов державну реєстрацію, він не є укладеним. Жодних правових наслідків вказаний правочин для сторін по даній справі не створив.

Враховуючи досліджені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві підстав та наданих суду доказів, позовні вимоги не є обґрунтованими, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (м. Запоріжжя) до Приватного підприємця ОСОБА_1 (м. Запоріжжя) відмовити повністю.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 18.02.2013 року.