Постанова № 29584557, 17.05.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:45

17.05.2012 р. Справа № 2а-72/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О. М. за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КОНСТРАКШН ЛТД", вул. Адміральська, 31-Б, м.Миколаїв,54001

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м.Миколаїв,54030

треті особиОСОБА_3, АДРЕСА_1,54000 проскасування податкового повідомлення - рішення № 0010020700 від 12.07.2011р., В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовними вимогами про визнання протиправним і скасування повністю податкового повідомлення-рішення № 0010020700 форми «В1» ДПІ у Центральному районі М.Миколаєва від 12.07.2011 року про зменшення TOB «КОНСТРАКШН ЛТД» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 17009 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновок про порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п.7.7.7 «а» п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтуються на неналежних доказах (листи ДПІ), наявності ознак фіктивності чи неналежного виконання податкових зобов'язань в ланцюгу. Крім того, відповідачем не наведено у Акті від 25.06.2011 року № 807/23-600/30626144 достатніх фактичних та норм законодавства, відповідно до яких постачальником послуг позивачеві слід вважати ПП ФВК «Газбудсервіс», а не ФОП ОСОБА_3, з яким було укладено договір. Також відповідачем в Акті перевірки від 25.06.2011р. №807/23-600/30626144 повністю підтверджено валові витрати по ФОП ОСОБА_3 в сумі 85045 грн.

Відповідач заперечував проти позову з підстав викладених в письмових запереченнях, вважає що податкове повідомлення-рішення № 0010020700 від 12.07.2011 року про зменшення TOB «КОНСТРАКШН ЛТД» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 17009 грн.-є правомірним та не підлягає скасуванню.

Суд заслухав думку представників сторін, встановив фактичні обставини справи на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності та дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

25.06.2011 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСТРАКШН ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2008 по 31.03.2011 року.

Згідно висновків акту перевірки ТОВ «КОНСТРАКШН ЛТД» внаслідок порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1. п.п.7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п.7.7.7 «а» п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування всього на 17009 грн., в тому числі по періодам: липень 2010 року - 4900 грн.; вересень 2010 року -8333 грн.; листопад 2010 року -2816 грн.; грудень 2010 року - 960 грн.

На підставі висновків акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010020700 від 12.07.2011 року форми «В1» про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 17009 грн.

Суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0010020700 від 12.07.2011 року з огляду на наступне.

Підставою встановлення порушення п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1. п.п.7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п.7.7.7 «а» п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» стали висновки акту перевірки про включення TOB «КОНСТРАКШН ЛТД» до розрахунку суми бюджетного відшкодування за липень, вересень, листопад, грудень 2010 року суми ПДВ по постачальнику ФОП ОСОБА_3.

В обґрунтування свого висновку відповідач посилається на такі доводи як, листи ДПІ у Заводському районі міста Миколаєва від 06.12.2010 року за № 4663/1899/7/172-12 та від 09.02.2011 року за № 466/17-200/НОМЕР_2. Згідно даних листів, СПД ОСОБА_3 є посередником наданих послуг, а постачальником є ПП ФВК «Газбудсервіс», проте свідоцтво платника ПДВ підприємства ПП ФВК «Газбудсервіс» анульовано 29.11.2010 року, причина анулювання свідоцтва - ненадання податковому органу декларацій з ПДВ протягом дванадцяти послідовних податкових місяців. Останню звітність по ПДВ підприємством подано за липень 2009 року. На підставі чого відповідачем в акті перевірки зроблено висновок, що внаслідок взаємовідносин Позивача з СПД ОСОБА_3 та, в подальшому СПД ОСОБА_3 з ПП "ФВК Газбудсервіс", СПД ОСОБА_3 має як податковий кредит з ПДВ так і податкові зобов'язання. Лише податкові зобов'язання з ПДВ має ПП "ФВК Газбудсервіс", проте останній не декларує таких зобов'язань з липня 2009 р. Таким чином, податок на додану вартість із даного ланцюгу постачання послуг до Держбюджету не було сплачено.

Даний висновок суд вважає таким, що не ґрунтується на належних доказах та нормах права.

Так, згідно з п.1.8. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.7.1 п. 7.7. ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. "а"п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1 цього Закону, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно з п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Виходячи зі змісту з наведених положень Закону, суд зазначає, за виникненням від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, у платника податку на додану вартість виникає право на отримання бюджетного відшкодування визначеними у законі способами.

У разі невиконання контрагентами платника податків або їх контрагентами за ланцюгом зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Закон України „Про податок на додану вартість" та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД -фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Факт реальності господарських операцій згідно договорів (а.с. 37-40) між позивачем та СПД ОСОБА_3 відповідачем не заперечується. Відповідно до умов зазначених договорів №4/08 та № 9/12 СПД ОСОБА_3 виконав земляні роботи з влаштування котловану, доопрацювання котловану паркінгу, зачистці та вивозу ґрунту за адресою: АДРЕСА_2, а позивач сплатив 135000 грн., та 44200 грн., відповідно. Зазначені факти не заперечуються відповідачем.

Крім того, посилання на таку підставу, як анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Газбудсервіс» взагалі не узгоджується з фактичними даними, оскільки господарські операції були відбулись в липні-вересні 2010 року і у грудні 2010 року позивачем заявлено до відшкодування ПДВ лише 960 грн. з 17009 грн.

Той факт, що внаслідок вищевказаних робіт було побудовано та здано в експлуатацію житловий будинок факт за адресою: АДРЕСА_2 відповідачем не заперечувався.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у його контрагента, з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Витрати, які враховані позивачем для визначення об'єкта оподаткування, визначені на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Придбанні у вказаного суб'єкта господарювання товари та послуги в подальшому використані позивачем в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності як платника податку.

Отже, позивачем дотримано таку необхідну умову для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, як факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пункту 1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до п.10.2 ст.10 цього закону платники податку, визначені у підпунктах „а", „в", „г", „д" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного судом вбачається, що сама по собі несплата податку прямими контрагентами Позивача або їх контрагентами за ланцюгом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарських операцій по наданню послуг, проведенню розрахунків за них не впливає на формування податкового кредиту ТОВ "Констракшн ЛТД" та суму його бюджетного відшкодування.

З урахуванням наведених норм Закону України „Про податок на додану вартість", досліджених судом первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, наявності фактичного проведення господарських операцій з прямими контрагентами, належного їх документального підтвердження, в межах сум фактично сплаченого позивачем ПДВ в складі податкового кредиту ТОВ "Констракшн ЛТД" правомірно було заявлено та підтверджується право підприємства на відшкодування цього податку з Державного бюджету України.

Закон України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків статтею 9 не передбачає обов'язку, а статтею 10 не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, подання звітності, сплати податків до бюджету та інше).

Суд зазначає, що Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності, з якими ТОВ "Констракшн ЛТД" взагалі не мало будь-яких господарських правовідносин. Зазначені обов'язки згідно Закону України „Про систему оподаткування", Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби.

Пунктом 11 ст.11 ЗУ „Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990р. №509-XII (із змінами і доповненнями) встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законодавством. З цього приводу спеціальним законом з питань оподаткування, який зокрема установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-III (із змінами і доповненнями). Зазначений нормативно -правовий акт передбачає наступні можливості контролюючих органів:

- визначення суми податкового зобов'язання, нарахування пені та застосування штрафних (фінансових) санкцій (ст.ст.4, 16, 17 );

- право податкової застави на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі (ст.ст. 8, 10);

- звернення стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку (ст.ст.3, 7).

Крім того, після 01.01.2011р. набрали чинності положення Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, які визначають право органів державної податкової служби щодо:

- визначення сум податкових та грошових зобов'язань (ст.54);

- податкової застави на майно платника податків та продажу майна, що перебуває у податковій заставі (ст.ст. 88, 89, 95);

- застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та нарахування пені (ст.ст. 109 - 132).

Зазначені можливості стосовно вищезазначених суб'єктів підприємницької діяльності органами державної податкової служби реалізовані не були, жодного з доказів вчинення зазначених заходів органами державної податкової служби відповідачем надано не було.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

За таких підстав суд приходить до висновку про те, що зафіксоване відповідачем в акті невиїзної документальної перевірки ТОВ «КОНСТРАКШН ЛТД» та податковому повідомленні-рішенні № 0010020700 форми «В1» ДПІ у Центральному районі М.Миколаєва від 12.07.2011 року порушення ТОВ «КОНСТРАКШН ЛТД» п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1. п.п.7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п.7.7.7 «а» п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не відповідає дійсним обставинам, податкове повідомлення -рішення № 0010020700 форми «В1» ДПІ у Центральному районі М.Миколаєва від 12.07.2011 року суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає визнанню протиправним і скасуванню, а позов задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0010020700 від 12.07.2011р.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник