Ухвала суду № 29581428, 12.11.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-11174/11/0170/15

12.11.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Курапової З.І.

секретар судового засідання Руднєва А.В.

за участю сторін:

представник позивача, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Відкритого акціонерного товариства "ПОЛІВТОР"- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи № 2а-11174/11/0170/15 за апеляційною скаргою Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 19.01.12

за позовом Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Північна 2,Красноперекопськ,Автономна Республіка Крим,96000)

до Відкритого акціонерного товариства "ПОЛІВТОР" (вул. Таврічеська, 2 а,Красноперекопськ,Автономна Республіка Крим,96000)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд" (вул. Набережная, 8 а,Вишгород,Київська область,07300)

про визнання нечинним правочину та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.01.2012 в задоволенні адміністративного позову Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим до Відкритого акціонерного товариства "ПОЛІВТОР", Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд" про визнання нечинним правочину та стягнення коштів, - відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.01.2012та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2012 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду сповіщені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності нез 'явившихся сторін.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Відкрите акціонерне товариство "ПОЛІВТОР" є юридичною особою, зареєстрованою 06.06.1996 року Виконавчим комітетом Красноперекопської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №448021.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максі Буд»є юридичною особою, зареєстрованою 04.11.2008 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, що підтверджується довідкою з ЄДР від 09.12.2011 року №12256766.

Посадовими особами Красноперекопської ОДШ в АРК була проведена планова виїзна перевірка ВАТ «ПОЛІВТОР»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року. За результатами перевірки складений акт № 1491/23-0/00426408 від 15.11.2010 року.

Згідно акту перевірки було встановлено, що між ТОВ «Максі Буд»та ВАТ «ПОЛІВТОР»був укладений договір №С-21/04 від 21.04.2009 року на постачання будівельних матеріалів. На підставі договору ТОВ «Максі Буд»ВАТ «ПОЛІВТОР»була виписана податкова накладна на суму 1725262 грн., в тому числі ПДВ - 287543,7 грн.

В акті також зазначено, що згідно інформації ДПІ у Вишгородському районі станом на 29.10.2010 року ТОВ «Максі Буд»має стан «8»- до ЄДР внесена запис про відсутність за місцезнаходженням. Директором, засновником та головним бухгалтером є одна особа. Складських приміщень у підприємства не встановлено, виробничі потужності відсутні,, автотранспорт на підприємстві не значиться. Згідно останнього розрахунку 1-ДФ на підприємстві працює 3 особи. Згідно наявних матеріалів перевізників, які б здійснювали транспортування або надання послуг по транспортуванню будівельних матеріалів, не встановлено.

Таким чином, в акті перевірки податковим органом був зроблений висновок, що ВАТ «ПОЛІВТОР»укладено нікчемний правочин з контрагентом - ТОВ «Максі Буд», що є порушенням публічного порядку, інтересів держави і суспільства, що, на думку позивача, є підставою для застосування до відповідачів наслідків, передбачених ч. З ст. 228 ЦК України.

Позивач стверджує, що укладеними договором прямо порушується публічний порядок сплати податку на додану вартість та інтереси держави і суспільства, оскільки зазначений правочин було здійснено без мети настання реальних наслідків.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

21.04.2009 року ВАТ "ПОШВТОР" та ТОВ "Максі Буд»уклали договір №С-21/04 від 21.04.2009 року на постачання будівельних матеріалів.

Таким чином, зобов'язання, яке виникло у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності між відповідачами, які відповідно до статті 55 Господарського кодексу України є суб'єктами господарювання, являється майново-господарським зобов'язанням.

Оскільки угода була укладена та виконана в 2009 році, перевірка проводилася в 2010 році, суд перевіряє її дійсність та відповідність цивільному та господарському законодавству, що діяло на момент її виконання, а також дотримання відповідачами податкового законодавства, у тому числі Закону України "Про податок на додану вартість"щодо визначення відповідачами податкового кредиту та зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Але таке право органи податкової служби мають реалізовувати виключно при наявності підстав та умов, передбачених законодавством України.

Суд враховує, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частиш рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства

Висновки позивача про те, що угода, укладена між відповідачами є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до частині та 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 Господарського кодексу України та до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

На виконання договору та на підтвердження виконання зобов'язань ТОВ «Максі Буд»була видана ВАТ «ПОЛІВТОР»видаткова накладна від 08.09.2009р. №08096 та податкова накладна від 08.09.2009р. №8096 на суму 1725262,20грн., в тому числі ПДВ 287543,70 грн.

Факт отримання та оприбуткування будівельних матеріалів відображений у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується картками рахунку №631

Реальне виконання укладеної угоди підтверджено також тією обставини, що отримані будівельні матеріали були використані в господарської діяльності ВАТ «ПОЛІВТОР», що підтверджено зведеним кошторисним розрахунком, локальним кошторисом, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, що складені та підписані відповідачами, завірені печатками обох підприємств.

Угодою б/н від 25.09.2009 року між ВАТ «Полівтор»та ТОВ «Максі Буд»про зарахування зустрічних однорідних вимог сторонами були зараховані зустрічні однорідні вимоги в розмірі 9790632,06грн. (у тому числі, за договором поставки №С-21/04 від 21.04.2009 року на суму 1725262,20грн.). Тому, зазначена угода разом з первинними бухгалтерськими документами свідчить про реальне виконання відповідачами укладеного договору та про розрахунки за отримані товари.

Угода про зарахування зустрічних позовних вимог не була визнана судом недійсною, в акті перевірки відсутній висновок про те, що вона є нікчемною, такою, що порушує публічний порядок; сторони по договору - відповідачі не приведені у первинне становище до початку розрахунків (двостороння реституція).

Крім того, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно підтверджено, що комплекс будівель та споруд за адресою: АРК, м. Красноперекопськ, вул. Таврійська, буд.2а, належить ВАТ "ПОЛІВТОР".

ВАТ "ПОЛІВТОР" суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість по укладеному договору були включені до складу податкового кредиту ВАТ "ПОЛІВТОР". Судом встановлено, що на час укладення угоди обидва відповідача були зареєстровані як платники ПДВ, що підтверджено матеріалами справи.

Угода між відповідачами була реально виконана, що

підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, що є в матеріалах справи.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Всі первинні документи, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають. Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Податкова накладна, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінена судом та визнана такою, що оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Всі первинні бухгалтерські документи були надані Красноперекопській ОДШ в АРК під час проведення перевірки, що підтверджено актом, в якому відсутні будь-які посилання на їх невідповідність вимогам зазначених Законів України.

Станом на вересень 2009 року розрахунок між "ВАТ "ПОЛІВТОР" та ТОВ «Максі Буд»було проведено в повному обсязі, що підтверджується карточкою рахунку 631 ВАТ "ПОЛІВТОР".

Зазначене свідчить про те, що укладення договору було спрямоване на реальне настання правових наслідків і при виконанні цього договору кожна сторона діяла в межах діючого законодавства України.

Крім того, за результатами проведеної перевірки на підставі акту перевірки ВАТ "ПОЛІВТОР" № 1491/23-0/00426408 від 15.11.2010 року Красноперекопською ОДПІ в АРК 23.11.10р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000912301/0, яким донараховано податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 4184047,50грн., з яких за основним платежем 2789365,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями розміром 1394682,50грн., зокрема і за висновками податкового органу про нікчемність угоди, укладеної між ВАТ "ПОЛІВТОР"та ТОВ «Максі Буд». Постановою Окружного адміністративного суду АРК від 07.06.2011 року по адміністративній справі №2а-3251/11/0170/17 задоволено адміністративний позов ВАТ "ПОЛІВТОР" та податкове повідомлення-рішення від 23.11.10р. №0000912301/0 визнано протиправним і скасовано. Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що витрати ВАТ "ПОЛІВТОР" підтверджені первинними документами, право на податковий кредит підтверджено наявними на час перевірки податковими накладними. В тому числі спростований висновок податкового органу щодо нікчемності угоди між ВАТ «ПОЛІВТОР»та ТОВ «Максі буд». Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Таким чином, викладене спростовує висновок позивача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Позивачем не надано доказів, що сторони при укладені спірного договору мали умисел направлений на несплату податків та одержання неоподаткованого прибутку на момент укладання такої угоди.

Позивач зазначає, що наявність умислу у сторони угоди означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала протиправність укладеної угоди і суперечливість її мети інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, яка підписала договір від імені юридичної особи.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", відповідно до частини 2 зазначеної статті якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру є достовірними і були внесені і до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Чинним законодавством відповідач ВАТ "ПОЛІВТОР"не зобов'язаний та не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах, а також правильність сплати ним податків.

Позивачем не надано жодного доказу неправомірності дій відповідачів з цього питання. Навпаки, судом встановлено, що ТОВ «Максі буд»під час виконання договору належним чином здійснювало підприємницьку діяльність, було зареєстровано як суб'єкт господарювання, як платник податків та як платник податку на додану вартість. Під час отримання товару відповідачами були оформлені як видаткові накладні, так і належним чином складені податкові накладні. За отримані товари проведені розрахунки шляхом заліку однорідних зустрічних вимог, що не суперечить вимогам законодавства, що діяло на час укладення, виконання договору та проведення розрахунків. У судовому засіданні представник позивача не надав суду доказів зворотного.

Що стосується твердження позивача про те, що проведення господарської операції на виконання вказаного договору не підтверджується з врахуванням реального часу здійснення операції, віддаленості контрагентів один від одного, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та майна, які необхідні для виконання договору, судом встановлено, що договір був укладений відповідачами ВАТ "ПОЛІВТОР"та ТОВ «Максі Буд»ще 21.04.2009 року, виконаний у повному обсязі у вересні 2009 року, тобто сторони договору з квітня по вересень 2009 року мали можливість організувати свою діяльність таким чином, щоб виконати укладений договір у короткий термін. Крім того, позивачем не пояснено висновок, зроблений в акті перевірки, про відсутність матеріально-технічних та трудових ресурсів у ТОВ «Максі Буд»на час виконання спірного договору; наявне лише посилання про відсутність підприємства за місцезнаходженням та відповідний запис в Єдиному реєстрі.

Якщо суд встановлює, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року №509-ХП "Про державну податкову службу в Україні" (на час звернення до суду з адміністративним позовом) можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкція, зазначена в частині 1 статті 208 ГК України не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

У судовому засіданні не знайшов підтвердження факт, що правочин між ВАТ "ПОЛІВТОР"та ТОВ «Максі Буд»був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не доведений позивачем факт наявності умислу на укладення угоди з цією метою, навіть не доведений факт направленості умислу на несплату податків (зборів, інших обов'язкових платежів) обома сторонами угоди. Таким чином, не доведений ні факт вчинення правопорушення стосовно вчинення відповідачами недійсного правочину, ні факт вчинення правопорушення стосовно ухилення від сплати податків. Тому суд позбавлений можливості застосовувати до відповідачів санкцію, визначену частиною 1 статті 208 ГК України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до частини 1 статті 238 ГК України дано визначення адміністративно-господарських санкцій, якою встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Позивачем, який безпідставно вважає, що правочин, вчинений відповідачами є нікчемним, також пропущений й встановлений статтею 250 ГК України строк для застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої частиною 1 статті 208 ГК України, оскільки з моменту укладення 21 квітня 2009 року правочину пройшло більше двох років.

Крім іншого, судова колегія не приймає до уваги клопотання ліквідатора ВАТ "Полівтор" щодо необхідності закриття провадження у справі, оскільки згідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців в графі стан юридичної особи зазначено, що підприємство знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності, отже на даний час та на момент винесення постанови 19.01.2012 року підприємство не було ліквідовано.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги з підстав їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, оскільки позивач по справі не надав доказів, що дії відповідачів були спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету шляхом необґрунтованого формування податкового кредиту, заниження податку на прибуток та укладення недійсної угоди.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.01.12 у справі № 2а-11174/11/0170/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 листопада 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук