Ухвала суду № 29579090, 04.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2013 р. м. Київ К-25811/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.01.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010

у справі № 2а-1476/10/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Краснодонський завод «Автоагрегат»

до 1. Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області,

2. Головного управління Державного казначейства України у Луганській області

про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.01.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Краснодонський завод «Автоагрегат»бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за січень 2009 року у сумі 26492,77 грн. та судові витрати у сумі 1700 грн.

Краснодонська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст.1, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 69, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Заступник прокурора Луганської області у порядку ст. 217 Кодексу адміністративного судочинства України подав заяву про приєднання до касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

16.02.2009 позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2009 року, в якій визначив до бюджетного відшкодування на рахунок у банку податок на додану вартість у сумі 245528 грн.

Актом перевірки від 22.04.2009 № 695/23-00231290 відображене у вказаній декларації бюджетне відшкодування податковим органом підтверджено.

Податок на додану вартість у сумі 26492,77 грн. позивачеві не відшкодовано. Залишок невідшкодованої суми податку підтверджено довідкою податкового органу від 11.01.2010 № 178/19-056.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок неотримання податковим органом інформації від ДПА України про можливість надання висновку про бюджетне відшкодування.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу, оскільки останній не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження ДПА України можливості надання висновку про бюджетне відшкодування.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а законні та обґрунтовані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.01.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло